Теплота родинного iнтиму
Станiслав Чернiлевський ()
Теплота родинного iнтиму.
Ще на шибах досвiток не скрес.
Встала мати. Мотузочком диму
Хату прив'язала до небес.
Станiслав Чернiлевський використовує виразну метафору
мотузочком диму / Хату прив'язала до небес
, позначаючи таким чином, що мати розтопила пiч i дим пiднявся вгору.
Весело i з ляком серед печi
Полум'я гуляє по гiллю.
Ковдрою закутуючи плечi,
Мати не пита, чому не сплю.
Вже однак зникає гiркотина,
Не катує серце печiя.
Знову я — малесенька дитина,
Мати знає бiльше, анiж я.
За допомогою персонiфiкацiï
полум'я гуляє
,
печiя не катує
створюються яскравi образи родинного затишку й тепла.
Матерi розказувати не треба,
Як душа свiтлiє перед днем
В хатi, що прив'язана до неба
Свiтанковим маминим вогнем.
Образ хати, прив'язаноï до неба, передає ставлення автора до батькiвськоï хати
як до найвищоï цiнностi, даноï людинi небесами.
Забула внучка в баби черевички...
Дитячим смiхом бризнувши в зело,
За повелiнням вiковоï звички
Перекотилось лiто за село.
Махнуло рученя на бензовозi I курява вляглась пiсля колiс.
А бабка все стояла на дорозi,
Хустинкою торкаючись до слiз.
Автор створює образ самотньоï бабусi за допомогою сполуки
спорожнiла хата
:
I вийшли в небо зорi-жаровички,
I тихо бабка посеред села
Малесенькi дитячi черевички
У спорожнiлу хату занесла.
Лягла собi. I свiтло не свiтила.
Торкнулась черевичкiв перед сном —
I осiнь ïй тихенько опустила
Горiховий листок перед вiкном.
Своïми вiршами Станiслав Чернiлевський доводить, що сiм'я — найвища цiннiсть для людини, i найбiльше горе — самотнiсть, закликає цiнувати родинне тепло.
Теплота родинного iнтиму, СТАНIСЛАВ ЧЕРНIЛЕВСЬКИЙ, скорочено, стисло, уривки, у скороченому вигладi, коротко
