Маленький горбань
Категории
Оригинал
Весело й шумливо на вигонi за шахтарською слобiдкою. Малеча грає у м'яча. Павлик з дiдусем сидять на призьбi й захоплено спостерiгають за грою. Обговорюють гравцiв.- Гоп-гоп! Та-та-та-та!.. Хе-хе-хе! Втiк, матерi його мiшок груш!.. Чий такий? — питає дiд ще про якого-небудь меткого пустуна.
- Який? Отой... найбiльший? — перепитує Павлик i показує пальцем. — То ж тiтчин Явдошин... Захарко.
- Ну й прудкий! Як заєць.
- Вiн, дiдусю, тютюн курить.
- Ов?.. А, який! — обурюється дiд. — Вишпарити поганця! Неодмiнно вишпарити ремiнякою. А, який! Тютюн... хм! А бiгає здорово! Конем не доженеш. А-та-та-та! Ач, як ушкварив! Треба, треба буде Явдосi сказати. Вишпарити брикуна, щоб не привчався казна до чого!..
- Вiн, дiдусю, й грошi в матерi краде на тютюн.
Павлик хоче пiти до хлопцiв, проте дiд, глянувши на великий горб онука, попереджає, що його ображатимуть. Хлопчик йде гратися до дiвчат i розповiдає ïм цiкавi iсторiï.
II
Знав Павлик ïх, тих казочок, чимало.Мати кожного вечора оповiдала йому безлiч казок: про зайчика, про лисичку, про Короленка й королiвну, про Iвасика-Телесика тощо. Хлопець ïх добре запам'ятовує, а потiм бачить казковi сни.
Пам'ять у Павлика прегарна, й вiн завжди пригадує своï сни до найменших подробиць i переказує ïх дiвчаткам, як нову казку, тiльки нiколи не каже, що то сон, а з часом i сам забуває про те.
У хлопчика був великий горб на спинi. Вiн не пустував з хлопцями, любив звiрят, тому товаришi часто ображали й били його.
III
Пiд час гри Захарко бив одного з хлопцiв, Павлик заступився за нього. Бiйка припинилася та всi пiшли у степ шукати жайворонячi яйця i катран. Захарко знайшов гнiздо. Пронька хотiв узяти яйце. Дiвчата просили його не робити цього, щоб жайворониха не покинула гнiздо. Тодi хлопцi знайшли ще кiлька гнiзд i помiтили ïх, встромивши поруч палички. Павликовi було шкода птахiв, i вiн вийняв палички. За це Захарко почав бити його й мало не задавив.Та вже хлопцi стягли того з Павлика.
Побачивши, що Павлик уже не кричить i не плаче, а лежить iз заплющеними очима, розкинувши руки й ледве дихаючи, дiти, як сполоханi горобцi, кинулися врозтiч.
IV
Павлик сидiв уже й тихенько хлипав, коли дiд Антип з дiвчатками прибiг до нього. Дiд Антип пiшов шукати Захарка: дiвчатка сказали, що вiн ховається в шурфi староï шахти.V
Зранку Павлик прокинувся вiд якогось вовтузiння в сiнях. То дiд приволiк переляканого Захарка.Старий вхопив хлопця за плечi й пiдвiв до лiжка.
— Бий, Павлику, бий його, паршивця, щоб не був таким вредним.
Павлик заховав пiд рядно руки й злякано дивився на Захарка.
— Не хочеш?.. Бий...
— Я не бу-у-уду бiльш!.. — ревiв бугаєм злочинець.
— Е, брат, то дурне! Хе... вiн не буде! Ще б пак! Авжеж не будеш, бо ось як вишпаримо тебе з Павликом, то й десятому закажеш... А в мене, хлопче, ремiнь до-о-об-рий...
Павлик теж плакав i просив дiда не пороти хлопця. Дiд Антип пiшов геть, а хлопцi гралися у крем'яхи. Дiд помирився з Явдохою, матiр'ю Захарка.
— Дiдусю, — весело гукнув Павлик, побачивши старого, — вiн... Захарко зовсiм не сердитий... вiн гарний... Ми тепер часто гратимемося з ним.
— А! А! Ну, що ти йому скажеш? — ляснув дiд з обурення об поли руками. — Його вишпарити слiд... А вiн... га?.. Ну, щастя маєш? — посварився дiд на Захарка пальцем, а тiтка Явдоха ласкаво смiялась крiзь сльози.
Оповiдання С. Черкасенка
Маленький горбань— це твiр про красу та незахищенiсть людськоï душi. Павлик — душевно красивий i щедрий хлопчик. Цi моральнi якостi вiдiграють велику роль у формуваннi його особистостi.
