Три свiтовi релiгiï: буддизм, iслам i христиантво
Ми зустрiчаємо часткове вiддiлення непоясненого вiд природи, тобтоiснування незалежних фiзично, але покровительствующих природi парфумiв,
яких людина не може бачити й вiдчувати, але вважає за можливе
вплив на них. Сам спосiб впливу не змiнився — це тi ж молiння й
жертвоприносини. Уже на цьому рiвнi виникають питання про виникнення
всього сущого, виникають космогонiчнi мiфи про виникнення миру. Також
з'являються подання про сутнiсть смертi, про продовження iснування пiсля
смертi й т.д. Т. е. ми зустрiчаємо спробу людини усвiдомити мир i
своє мiсце в ньому. У цей момент бог з'являється перед
людиною, як безлiч фiзично неоформлених сил, життя якого залежить вiд
них. Тепер людина намагається спiлкуватися з ними шляхом
сновидiнь, пiдсвiдомих явищ i т.д.
Далi боги формуються в чiтке й певне поняття. Це або люди (вони, як
правило, виступають у деякiй безлiчi) , або антропоморфнi iстоти, якою
знову приписують сили природи, життєвий успiх, ремесленнические
заступництва. Образ ïхнього iснування схожий з людським, тому що
принесенi жертви в основному вважаються ïжею й предметами
користування богiв. На цьому етапi виникають мiфи про появу богiв, про
ïхнiй вплив один на одного, часто про ïхнє життя й
безсмертя. Людина боïться смертi, i тому безсмертя вiн
приписує богам. Ранiше й зараз ми зустрiчаємо в будь-якiй
релiгiï правила, якi повинен виконувати людина протягом життя. Одне
iз самих древнiх “правил” — це поклонiння предкам.
Iсторiя цього культу тягнеться ще iз часiв племiнного пристрою. Часто
вiн пов'язаний з обожнюванням самих предкiв i поданнях про загробний
свiт. Ще одне з основних правил це шанування богiв. Також iснує
правило збереження державних пiдвалин. Воно проявляється як
обожнювання iмператорiв i виконання своïх обов'язкiв перед ним.
От деякi з основних необхiдних понять для людини.
Крiм них проявляються чисто моральнi поняття, бiльше властивi для
свiтових религий.
Отже, Бог iз тварини, пройшовши якийсь шлях розвитку, переходить у схоже
з людиною iстота, до деякого перiоду виступаюче в множинi, що є
або шляхом появи всього сущого, або не будучи причиною, стає
творителем i правителем миру, вiн установлює правила, стежить за
ïх виконанням i вирiшує долю людини залежно вiд ïхнього
виконання.
У свiтових религиях, якi ми розглянемо трохи нижче, Бог
з'являється трохи в iншiй iпостасi. Вiн знову ж зберiгає за
собою права правителя, але тепер набагато яскравiше виступають моральнi
поняття.
На даний момент у свiтi iснує три свiтових релiгiï: буддизм,
iслам i християнство. Характерними ïхнiми особливостями є
мiсце поширення релiгiï, що не залежить вiд мiсця ïï
виникнення.
Так походження буддизму дотепер не вiдомо, ця релiгiя поширена в
Пiвденнiй, Пiвденно-Схiднiй, Схiднiй Азiï, Японiï й iнших
краïнах.
Дослiдники буддизму припускають, що ця релiгiя виникла в 6-5 векох до н.
е. В основi ïï лежить поверие, що засновник цiєï
релiгiï був сином пануючи одного iз североиндийских держав. Його
кликали Сиддхартха, а пiзнiше Гаутама. Царевич нiколи не бачив навколо
себе похмурого, важкого, потворного, не пiдозрюючи про його iснування,
проводячи молодi роки за високими стiнами палацу. Поштовхом до
щиросердечного перевороту послужили для царевича чотири зустрiчi:
старезний старий, що жорстоко страждає хворий, небiжчик i
злиденний чернець.
Так вiн довiдався про iснування хвороби, старостi, смертi. I вирiшив
вiдректися вiд розкошi й насолод i знайти щиросердечний спокiй в
аскетизмi. Вiн став аскетом-пустельником, сiм рокiв провiв у лiсi,
добровiльно самомучачи себе, щоб досягти щиросердечного миру й пiзнання
iстини. Далi вiн зрозумiв, що це неправильний шлях порятунку.
Один раз уночi, сидячи пiд деревом i поринувши в глибокi думки, Гаутама
раптово досягає “просвiтлiння”. Йому
вiдкривається вся iстина. Iз цього моменту вiн стає Буддою
Проясненим. Вiн переконався, що обидвi крайностi — i життя, повне
задоволень i похотi, i життя добровiльних страждань —
дорiвнює далекi вiд правильного шляху. Перша — це
“життя низинного, невдячного, противна духу, неварте,
незначна”; друга — “життя похмура, неварта,
незначна”. Правильний шлях лежить по серединi. Це шлях
самозаглиблення для пiзнання iстини, шлях ведучий до спокою й до
просвiтлiння духу. Все життя, вiдповiдно до навчання Будди, це
страждання. Причина страждання — прихильнiсть до життя, спрага
буття. Ця спрага “веде вiд вiдродження до вiдродження”.
Припинення страждання полягає в “усуненнi цiєïспраги через повне знищення бажання”. Людина повинен придушити в
собi всяке прагнення до iснування, усяке бажання, пристрасть, усяку
прихильнiсть до чого б те не було. Щоб досягти цього, людина повинен
випливати “восьмеричним шляхом”, ведучим до припинення
страждань: “праведна вiра, праведна рiшучiсть, праведнi слова,
праведний спосiб життя, праведнi прагнення, праведнi помисли, праведне
споглядання”.
Так людина досягне зрештою досконалостi: вiн стане архатом —
святим i поринає в нiрвану. Нiрвана — останнiй, iдеальний
стан, до якого повинен прагнути мудрець. Нiрвана означає
припинення ланцюга перероджень, якi становлять долю людини. Ланцюг
перероджень у буддистiв називається сансара. Перероджуючись, жива
iстота може прийняти не тiльки людську форму: воно може вiдродитися
твариною, рослиною, злим духом, божеством. Будда перший з людей досяг
“просвiтлiння” i йому не загрожує вже нове народження.
Смерть Будди — це безпосереднiй перехiд у нiрвану.
Моральнi заповiдi первiсного буддизму носили переважно негативний
характер: не вбивати жодного живоï iстоти, не стосуватися
чужоï дружини, не говорити неправди, не пити провина.
Одне з важливих заповiдей буддизму — любов i милосердя до всiх
iстот. Буддизм заперечує єднiсть душi людини. Основу
психiчного життя людини становлять окремi драхми (означає закон,
навчання, релiгiя, iстинно реальне, якiсть, основне значення —
носiй своєï ознаки, тобто носiй щиросердечних властивостей) .
Таких драхм у людини багато. У числi драхм є
“почуттєвi”, “свiдомостi” i ще кiлька
категорiй, у тому числi “несхильнi буттю” i прагнучi до
спокою — нiрванi. По смертi людини драхми, що становлять його
особистiсть, розпадаються, але пiд дiєю тоï драхми, що
створена всiєю дiяльнiстю людини пiд час його життя й у попереднiх
переродженнях, вони знову з'єднуються, уже в нових комбiнацiях, i
дають початок новоï особистостi. Так вiдбувається вiчний
круговорот драхм, це болiсне “колесо буття”, вирватися з
якого людина може, тiльки дотримуючись заповiдей Будди.
Пiзнiше виникає вчення про махаяне — “велику
колiсницю” або “широкому шляху” порятунку. Тут Будда
стає чiльним богом, виникають також деякi iншi боги, що досягли
нiрвани.
Ще одне нововведення махаянистов — допущення мирян у нiрвану
(вчення про рай) . У раï сукхавати перебувають душi праведникiв,
яким має бути втiлитися на землi ще тiльки один раз, перш нiж
— 16 досягти нiрвани. Виникає поняття пекла для грiшникiв,
що порушують закони Будди.
Така основа буддистского навчання.
Iслам — сама пiзня за часом виникнення релiгiя — вона
виникла в 7 столiттi нашоï ери в Аравiï.
Засновником iсламу був пророк божий Мухаммед, араб, що жив у Меццi.
Уважалося, що вiн одержав вiд бога ряд одкровень, записаних у священнiй
книзi Коранi й передав ïхнiм людям. Коран (”Коран”
читання) — основна священна книга мусульман. Це звiд виречень i
повчань, продиктованих самому пророковi архангелом Джебраилом.
Iнша частина релiгiйноï лiтератури мусульман — сунна (сонна)
, що складає зi священних переказiв про життя, чудеса й повчання
Мухаммеда. Але не всi мусульмани визнають сунну; признающие ïï
називаються суннитами, вони становлять значну бiльшiсть в iсламi.
Життя пророка представляється в такий спосiб: Мухаммед жив бiля
570-632 гг. i проповiдував нове навчання спочатку в Меццi, де знайшов
мало послiдовникiв i звiдки пiшов у Медину (перехiд для мусульман
стає початком особливого лiточислення — мусульманськоï
ери) . Тут йому вдалося зiбрати багато прихильникiв. Опираючись на них,
вiн пiдкорив собi Мекку, а незабаром об'єднав i бiльшу частину
Аравiï пiд прапором новоï релiгiï.
У проповiдях Мухаммеда основну частину займає строгу вимогу
почитати тiльки єдиного Аллаха й бути безумовно покiрним його
волi. Саме слово “iслам” означає покiрнiсть.
“Свiдчить Аллах, що немає божества, крiм нього, i ангели, i
обладающие знанням, якi стiйки в справедливостi: немає божества,
крiм нього, великого, мудрого! Воiстину, релiгiя перед Аллахом —
iслам… ” Сам Аллах зображується В Коранi, як iстота iз
чисто людськими моральними якостями, але в найвищому ступенi.
Найважливiша ж якiсть Аллаха — це його нескiнченна могутнiсть i
велич.
Тому й найважливiше догматичне й моральне приписання в Коранi — це
вимога повноï, беззастережноï покiрностi людини волi Аллаха.
Догматика iсламу дуже проста. Мусульманин повинен вiрити, що є
тiльки один бог Аллах; що Мухаммед був його посланником-пророком; що
iснують ангели й злi парфуми (джини) — вони перебувають пiд владою
бога й виконують його волю; що в останнiй день миру мертвi воскреснуть i
всi одержать воздаяние за своï справи: праведнi, що шанують бога,
будуть насолоджуватися в раï, грiшнi й невiрнi горiти в
геєнi; що iснує божественне приречення, тому що Аллах кожнiй
людинi заздалегiдь призначив його долю.
Для мусульманина обов'язкова п'ятикратна молитва щодня у встановленi
годинники; обов'язкове обмивання перед молитвою й в iнших випадках,
пiсля якого-небудь забруднення; податок на користь бедних; щорiчний пост
(ураза, у десятому мiсяцi — рамазанi) протягом усього мiсяця;
паломництво у священне мiсто Мекку, що правовiрний мусульманин повинен
по можливостi зробити хоча б раз у життi. Також обов'язкове обрiзання
хлопчикiв, заборона є свинину, строгу заборону робити зображення
бога, людину й тварин, щоб не давати приводу до iдолопоклонства. Одне iз
приписань мусульманськоï релiгiï складається у священнiй
вiйнi за вiру (джихад) . У Коранi проводиться деяке розходження мiж
прихильниками рiзних немусульманських религий. До многобожникам
вiдношення рiзко вороже, до людей, “имеющим писання”, тобто
iудеям i християнам Коран виявляє повагу. На практицi в iсламi
всякий подiл мiж прихильниками iнших религий стерлося: всi вони
вважаються невiрними (джяур) , пiдметам або винищуванню, або скоренню.
Етика iсламу теж проста: пропонується бути справедливим,
вiдплачувати за добро добром, за зло злом, допомагати бедним i т.д.
Багатство й бiднiсть зiзнаються природним фактом, установленим самим
Аллахом.
Подальший розвиток iсламу спричинило виникнення великоï кiлькостi
плинiв: шиïзм, суннизм, суфiзм i т.д. У даний момент iслам став
трохи бiльше м'яким i демократичним.
Третьоï й найпоширенiшою свiтовою релiгiєю є
християнство.
Час виникнення християнства — початок 1 столiття нашоï ери
(лiточислення ведеться з початку народження засновника релiгiï
Iсуса Христа) Iсус Христос (Iсус — Рятiвник, Христос означає
помазаний) по християнському навчанню Син Божий, Друге Особа Пресвятий
Трiйцi, по божественнiй радi, що втiлився заради порятунку грiшного роду
людського вiд Пречистоï Дiви Марiï й наречений по велiнню
Архангела Гаврила Iсусом Христом. Iсус Христос народився в Палестинi, у
мiстi Вiфлеємi. До тридцятирiчного вiку вiн прожив у невiдомостi в
невеликому мiстi Назарете в сiмействi теслi Йосипа. На 30 роцi життя
прийняв хрещення вiд Iоанна в Йорданi. Суспiльне служiння Iсус почав у
Галилее обранням 12 учнiв. Насамперед, вiн начертав образ свого щирого
послiдовника, як людини смиренно-мудрствующего про себе, що
вболiває про свою грiховнiсть, що бажає примиритися з
милостивим Богом, чистого серцем i миротворця. Iсус Христос учив про
себе, як про особу, посланою Батьком-Богом i прийшов у мир. “Бог
послав Сина Свого Єдинородного, — говорить апостол Павло,
— у подобi плотi грiховноï в жертву за грiхи”. Iстину
своïх проповiдей Iсус доводив посиланням на своï справи або
чудеса: над живими людьми страждаючими хворобами, над померлими й над
зовнiшньою природою. Коли Iсус Христос прийшов у Єрусалим, вiн був
вiдданий одним зi своïх учнiв, Iудою Искариотом, пiсля того як
зробив з учнями предпасхальную трапезу (таємну вечерю) . I був
засуджений синедрiоном на смерть. Разом iз двома розбiйниками вiн був
вiдведений на гору Голгофу й розп'ятий на хрестi. На третiй день пiсля
смертi Iсус воскрес пiсля смертi й з'явився своïм учням. У
сороковий день на очах у всiх своïх учнiв вiн пiднiсся на небо,
проголосивши ранiше 12 учнiв Апостолами й пославши ïх на проповiдi.
Так викладена мирське життя Христа в Євангелiï.
Основнi джерела християнськоï релiгiï — Бiблiя, що
дiлиться на двi частини: Старий Завiт i Новий Завiт. Уважається,
що Бiблiя написана святими чоловiками по вселянню й при сприяннi Божого
Духа. Крiм цього iснують так званi першi чотири книги Нового Завiту
— Євангелiя вiд Матфея, вiд Марка, вiд Луки й вiд — 19
Iоанна. У них описується життя й навчання Христа.
Основнi догмати навчання Христа полягають у тiм, що Бог найвища iстота,
Йому немає рiвних нiкого й нiде. Бог один, але троичен в Особах.
Перша Особа Бог Батько, Друга Особа — Бог Син, Третя Особа —
Бог Дух Святоï. Свята Трiйця Единосущна й Нероздiльна. Бог Батько
нi вiд кого не народжується й не виходить, Син Божий
народжується вiд Бога Батька, а Дух Святий виходить вiд Бога
Батька.
Шлях морального вдосконалювання людини викладений у десяти заповiдях
даних Мойсею Богом: 1. Аз есмь Господь Бог твiй: так не будуть тобi бози
iншi хiба Мiнi.
2. Не створи собi кумир i всяку подобу, елика на не бiси горе, i елика
на землi низу, i елика у водах пiд землею: так не поклонишися
ïм, так не послужиши iм.
3. Не приемли имене Добродiï Бога твого всуе.
4. Помни день суботнiй, ïжаку святити його: шiсть днiв роби, i
сотвориши в них вся справи твоя, у день же сьомий, субота, Господу
Боговi твоєму.
5. Шануй батька твого й матерь твою, так благо ти буде, i так долголетен
будеши на землi.
6. Не убий.
7. Не прелюби створи.
8. Не укради.
9. Не послушествуй на друга твого свiдчення помилкова.
10. Не побажай искренняго твого, не побажай будинку ближняго твого, нi
села його, нi раба його, нi рабинi його, нi вола його, нi осла його,
нi всякоï худоби його, нi всього, елика суть ближняго твого.
В IV столiттi в християнствi вiдбувся розкол на католицтво й
православ'я, пов'язаний з розходженням у тлумаченнi писань. У жоднiй
полiтеïстичнiй релiгiï немає такого всеосяжного подання
про Бога як у свiтових религиях, особливо в християнствi. Наприклад,
смерть в iнших вiруваннях з'являється як щось — 20 страшнi,
непояснене, всi блага спрямованi на тiлеснi насолоди. Християнство
нарiвнi з буддизмом i iсламом звертається в першу чергу до душi
людини. Уважається, що тiло — теснилище душi й головна мета,
що переслiдує християнин — удосконалювання душi,
возз'єднання ïï з Богом. Тепер за основу релiгiï
беруться моральнi пiдвалини. Бог милостивий, i не повинен викликати
страху. У теологiв iснує таке твердження, що людина
вiдрiзняється вiд тваринного наявнiстю Бога. Людина носить Бога в
самому собi, у своïй душi, вiн — Його частка. Це прагнення до
доброти й чистоти. У Богу людин завжди зможе знайти розраду й
життєвi сили.
Лiтература:
11. Фiлософський словник
12. Релiгiï в iсторiï народiв миру Токарєв
13. Закон Божий
14. Повний православний богословський енциклопедичний словник
