Iслам у новий i новiтнiй час

Пiвтора сторiччя з початку XIX до другоï половини XX столiття
з'явилися важливим переломним моментом в еволюцiï Iсламу. Змiни в
соцiально-економiчних структурах краïн Сходу, становлення нового
класу — нацiональноï буржуазiï, розвиток нацiонально-
визвольного руху, поширення iдей марксизму — все це в сукупностi
не могло не спричинити змiни в поглядах на роль Iсламу в суспiльствi,
так i в самiй iсламськiй мотивацiï нових религий суспiльного буття
Процес адаптацiï релiгiйно-фiлософських i правових норм iсламу до
нових iсторичних умов, що начались у серединi XIX столiття й триваючий i
понинi, багато дослiдникiв позначають термiном мусульманська реформацiя,
хоча вiн принципово вiдмiнний вiд реформацiï християнськоï.
Вiдмiннiсть полягає, по-перше, у тiм, що цi процеси вiдбувалися в
рiзнi епохи, у рiзних конкретно-iсторичних умовах. По-друге,
мусульманська реформацiя виражалася насамперед у переглядi (або спробi
перегляду) релiгiйних мотивацiй рiзних аспектiв свiтського життя й лише
в незначнiй мерi торкала властиво богословських питань. По-третє,
вiдсутнiсть в Iсламi iнституту церкви й духiвництва, аналогiчних
християнським, наклало досить iстотний вiдбиток на характер реформ
Висламе.
Iстотнi змiни перетерпiла мусульманська судова система, що зложилася в
середньовiччя, i в певнiй мерi — сама система мусульманського
права: вiдбувалося поступове обмеження юрисдикцiï шариатских судiв;
до середини XIX столiття на територiï Османськоï iмперiï
були остаточно розмежованi сфери компетенцiï шариатских i свiтських
судiв (процес цей почався значно ранiше). Одночасно iз цим
здiйснюється кодифiкацiя норм мусульманського права (звiд положень
ханафисткого права — Манджалла — був складений в 1869-1876
роках), у рядi краïн уводяться кримiнальнi кодекси й iншi правовi
документи, передбача_ не шарiатом. Певнi змiни ролi Iсламу в суспiльному
життi (хоча й досить обмеженi) вiдбулися у зв'язку з реформами Мухаммада
Алi в Єгиптi й полiтикою танзимата в Османськiй iмперiï
Потреби соцiально-економiчного розвитку ставили мусульманських
богословiв i правознавцiв перед необхiднiстю нового осмислення цiлого
ряду традицiйних положень Iсламу. Однак цей процес виявився досить
хворобливим i затяжним. Це вiдбилося, зокрема, у полемiцi iз приводу
допустимостi (або грiховностi) створення в мусульманських краïнах
банкiвськоï системи. Полемiка розверталася, з одного боку, навколо
положення про стягнення позичкового вiдсотка (риба), а з iншого боку
— у зв'язку iз шариатским забороною на омертвiння капiталу.
Найбiльше яскраво виражену форму вона придбала в Єгиптi, де муфти
Мухаммад Абдо в 1899 роцi видав фатву, що роз'ясняла, що банкiвськi
вклади й стягнення з них вiдсоткiв не є лихварством i, отже, не
ставляться до категорiï засуджуваного риба. Ця фатва сприяла
приведенню iснуючоï системи у вiдповiднiсть iз iнтересами
нацiональноï буржуазiï Розширення практики капiталiстичного
пiдприємництва в мусульманських краïнах спричиняло не тiльки
перегляд шариатских положень (як у випадку з риба), але й пожвавлення
деяких традицiйних принципiв, що мали широке поширення в перiод
мусульманського середньовiччя, наприклад мушарака й кирад (принципи
торговельного спiвробiтництва). З iншого боку, не рiдко новi по змiсту
явища сприймалися як продовження й розвиток мусульманськоï
традицiï: такi, наприклад, комерцiйнi об'єднання, що дiяли в
рiзних частинах мусульманського миру на релiгiйно-общинне основi
(торговi доми й фiнансовi пiдприємства исмаилитов ходжа й бохра,
меманов), що сприймалися як продовження середньовiчноï
традицiï створення мусульманських торгових домiв, але якi по сутi
звий мали вже капiталiстичний або полукапиталистичекий характер
Найважливiшу роль зiграли змiни, що вiдбувалися в сферi суспiльноï
свiдомостi. Це стосується насамперед процесу становлення
нацiональноï самосвiдомостi й виникнення буржуазного нацiоналiзму.
У руслi цього процесу вийшло нове осмислене традицiйне положення Iсламу
про єднiсть всiх мусульман. Джамал червоний-дин червон-афганi
формулює iдею солiдарностi мусульман, що вилилася потiм у
концепцiю панiсламiзму й получившую широке поширення по усьому
мусульманському свiтi. Паралельно з панiсламiзмом, спрямованим на
об'єднання всiх мусульман на конфесiональнiй основi,
розвивається й мусульманський нацiоналiзм, прихильники якого
виступають за вiдокремлення мусульманських громад вiд представникiв
iнших конфесiй. Мусульманськi релiгiйно-нацiоналiстичнi iдеï мали
об'єктивно двоïстий характер: з одного боку, вони на певному
етапi сприяли розвитку нацiонально-визвольного руху, з iншого боку
— в остаточному пiдсумку виявлялися знаряддям у руках найбiльш
реакцiйних сил. У цiлому вплив нацiоналiзму вiдчувалося тiєю чи
iншою мiрою майже у всiх напрямках мусульманськоï суспiльноï
думки кiнця XIX початку XX столiття
У цей перiод религиозно-обновленческие процеси в Iсламi були зв'язанi в
першу чергу iз проблемою освоєння науково-технiчних досягнень
Заходу. Прихильники реформаторського напрямку висловлювалися за
модернiзацiю встановленнi Iсламу, що гальмували процес впровадження
досягнень Заходу. Ïм протистояли традицiоналiсти, що виступали за
вiдродження норм i цiнностей раннього Iсламу, противити нововведенням
захiдного зразка. У мiру розвитку нацiональноï самосвiдомостi й нацiонально-
визвольного руху усе бiльш чiтко стала проявлятися полiтизацiя Iсламу
(хоча протягом всiєï iсторiï Iслам нiколи не був
вiдiрваний вiд полiтики), що виражалася в широкому використаннi
iсламських гасел у полiтичнiй боротьбi. Релiгiйно-полiтичнi рухи, що
виникали в шиитской середовищу (наприклад, бабизм), вели до
вiдбруньковування сектантських громад, у суннитском же Iсламi вони
здебiльшого не супроводжувалися переглядом положень догматики.
Антиколонiальнi виступи нерiдко супроводжувалися звертанням до
месiанських iдей, оголошенням ïхнiх лiдерiв махди. Для розглянутого
перiоду характерна також активiзацiя участi в полiтичнiй боротьбi
суфийских братств; на базi деяких з них виникають потужнi новi iсламськi
релiгiйно-полiтичнi рухи, як, наприклад, рух сануситов у Пiвнiчнiй
Африцi. Iз братерством кадирийа тiсно зв'язаний антиколонiальний рух в
Алжирi в серединi XIX столiття пiд керiвництвом Абд червоний-кадира, що
приняли титул аимр червоний-муминин. Наприкiнцi XIX i особливо на
початку XX столiття великий розмах по усьому мусульманському свiтi
здобуває рух за реформацiю Iсламу, представники якого вступають у
гостру палемику й з мусульманськими традицiоналiстами, i iз
прихильниками свiтських концепцiй суспiльного розвитку. Одночасно
починає складатися й мiжнародний iсламський рух, засноване на
концепцiï iсламськоï солiдарностi: в 1926 роцi була створена
перша мiжнародна мусульманська органiзацiя Всесвiтнiй iсламський конгрес
(Мутамар алалам алислами).
Якiсно новий етап в iсторiï Iсламу — друга половина XX
столiття
Звiльнення мусульманських народiв вiд колонiальноï залежностi,
створення свiтовоï системи соцiалiзму, поглиблення кризових явищ у
капiталiстичному свiтi поставили принципово новi проблеми перед
представниками мусульманськоï суспiльноï думки. Це вiдбилося
насамперед у широко, що розгорнулася боротьбi, навколо проблеми вибору
шляхи розвитку краïнами, що звiльнилися, у ходi якоï
з'являються численнi концепцiï так званого третього шляху,
вiдмiнного як вiд капiталiстичного, так i вiд соцiалiстичного. Апелювати
до традицiйних цiнностей Iсламу, мусульманськi суспiльнi дiячi (як
релiгiйнi, так i свiтськi) висувають тезу про iсламський шлях розвитку
як про єдино прийнятний для краïн поширення Iсламу. На його
основi створюються концепцiï iсламськоï держави, iсламського
правлiння, iсламськоï економiки, iсламського соцiалiзму i т.д., що
нерiдко iстотно вiдрiзняються друг вiд друга в трактуваннях тих або
iнших питань, але имеющие загальну соцiальну природу — буржуазну
або дрiбнобуржуазну
Концепцiï iсламськоï держави мають на увазi втiлення в
сучасних умовах традицiйноï iсламськоï моделi полiтичноï
органiзацiï суспiльства, у якому в тiй або iншiй формi сполучалася
свiтська й духовна влада (при визнаннi Аллаха як єдине джерело
влади), здiйснювалися б принципи справедливого розподiлу доходiв,
регулювання економiки вiдповiдно до запропонованого шарiату й т.д. У
цiлому цi концепцiï являють собою модернiзацiю полiтичноï й
соцiально-економiчноï доктрин класичного Iсламу з урахуванням
специфiки розвитку конкретноï краïни. Заходу щодо
ïхньоï реалiзацiï й пропаганди, що носять назву
исламизации, здiйснюються як зверху — шляхом законодавчого
введення тих або iнших норм (наприклад у Пакистанi — введення ушра
й заходу, исламизация банкiвськоï системи, в Iранi —
проголошення iсламського правлiння), та й знизу — у результатi
тиску релiгiйно-полiтичних органiзацiй, серед яких найбiльшу активнiсть
у цьому напрямку проявляють Брати-Мусульмани. Пiд исламизацией
мається на увазi й процес розширення числа послiдовникiв Iсламу,
що вiдбуває в рядi краïн Азiï й Африки (насамперед у
регiонi до пiвдня вiд Сахари), що нерiдко штучно стимулюється
активною дiяльнiстю численних мiсiонерських iсламських центрiв,
створюваних переважно на засоби нафтовидобувних держав Аравiï
Сучасний Iслам — друга по чисельностi послiдовникiв (пiсля
християнства) свiтова релiгiя. По приблизних звiтах, загальна
чисельнiсть мусульман на земнiй кулi досягає 800 мiльйонiв чоловiк
(близько 90 вiдсоткiв з них суннити), з яких бiльше двох третин живе в
закордоннiй Азiï, становлячи понад 20 вiдсоткiв населення
цiєï частини планети, майже 30 вiдсоткiв — в Африцi (49
вiдсоткiв населення континенту). З бiльш нiж 120 краïн миру, у яких
iснують мусульманськi громади, в 35 мусульмани становлять бiльшу частину
населення — понад 80 вiдсоткiв населення у всiх краïнах
Пiвнiчноï Африки, Захiдноï Азiï (за винятком Кiпру,
Лiвану, Iзраïлю), у Сенегалi, Гамбiï, Нiгерi, Сомалi,
Афганiстанi, Пакистанi, Бангладеш, Iндонезiï й деяких iнших; у рядi
краïн послiдовникiв Iсламу налiчується вiд половини до 80
вiдсоткiв жителiв (Гвiнея, Малi, Лiван, Чад, Судан), у Малайзии й
Нiгерiï — майже половина, у деяких краïнах вони
становлять впливовi меншостi ( Гвiнея-Бiсау, Камерун, Буркина Фасо, Сьєрра-
Леоне й iн.). Найбiльш великим по абсолютнiй чисельностi мусульманськi
громади — в Iндонезiï, Iндiï, Пакистанi й Бангладеш;
значне число мусульман проживає в Китаï, Таïландi,
Ефiопiï, Танзанiï, на Кiпрi, у деяких краïнах
Європи (Югославiя, Албанiя, Великобританiя, ФРН, Францiя й iн.),
Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилiя, Гайана, Суринам, Тринiдад i
Тобаго), в Астралии, на островах Фiджi
В 28 афро-азiатських державах Iслам визнаний державноï (або
офiцiйноï) релiгiєю, Це Єгипет, Кувейт, Саудiвська
Аравiя, Iран, Пакистан i iн. У деяких краïнах слово iсламський
включено в ïхню офiцiйну назву: Iсламська Республiка Iран,
Iсламська Республiка Пакистан, Iсламська Республiка Мавританiя й др.
У багатьох краïнах поширення Iсламу дiють мусульманськi
партiï, що грають нерiдко важливу роль у полiтику, наприклад Партiя
iсламськоï республiки в Iранi, Партiя єдностi й розвитку в
Iндонезiï, Панмалайская iсламська партiя в Малайзии, Джамаат-I
ислами в Iндiï й Пакистанi У рядi краïн поширенi релiгiйно-
полiтичнi органiзацiï (у тому числi й перебувають поза законом,
наприклад Брати-Мусульмани, Партiя iсламського звiльнення й iн.),
функцiонують численнi релiгiйнi навчальнi заклади (коранические школи,
мадраса, мусульманськi унiверситети), iсламськi суспiльства,
мiсiонерськi органiзацiï, комерцiйнi пiдприємства (iсламськi
банки, страховi компанiï).
Продовжує зберiгатися система мусульманського судочинства. У
другiй половинi 70-х — початку 80-х рокiв робилися спроби
вiдродження деяких норм шарiату, ранiше скасованих на практицi: таке,
наприклад, введення певних мусульманським правом тiлесних покарань за
карнi злочини в Пакистанi, Суданi (при президентi Дж. Нимейри),
аравiйських монархiях
Наприкiнцi 70-х — початку 80-х рокiв певну роль у мiжнародних
справах стали грати мiжнароднi мусульманськi органiзацiï, що дiють
як на урядовому, так i на неурядовому рiвнi. Найбiльш значна з них
— Органiзацiя iсламськоï конференцiï (Муназзамат червоний-
мутамар ал-ислами), створена в 1969 роцi й об'єднуючi 44 афро-
азiатськi держави, а також Органiзацiю звiльнення Палестини.
Мусульманськi краïни представленi в нiй главами держав i урядiв.
Свою дiяльнiсть, спрямовану на здiйснення iсламськоï солiдарностi,
ОИК проводить через Генеральний секретарiат зi штаб-квартирою в Джидде й
цiлий ряд спецiалiзованих органiзацiй (Iсламський банк розвитку,
Iсламське агентство новин, Iсламська органiзацiя по утворенню, науцi й
культурi, Iсламський фонд розвитку й iн.). Для дiяльностi ОИК характерна
подвiйнiсть полiтичних рiшень: з одного боку, висуваються
антиiмперiалiстичнi гасла, приймаються рiшення, спрямованi проти
мiжнародного iмперiалiзму й сiонiзму, з iншого боку — нерiдко
звучать антикомунiстичнi заклики, одержують пiдтримку реакцiйнi сили в
краïнах поширення
Серед неурядових мусульманських мiжнародних органiзацiй найбiльшу
активнiсть проявляють Лiга iсламського миру (створена в 1962 роцi в
Меццi), Всесвiтнiй iсламський конгрес, Всесвiтня iсламська органiзацiя,
Iсламська рада Європи й iн. Характерно, що в дiяльностi цих
органiзацiй реакцiйнi, антикомунiстичнi елементи грають значно бiльшу
роль, чим у дiяльностi ОИК. Ïхнi зусилля спрямованi переважно на
пропаганду й поширення Iсламу, органiзацiю мiжнародних зустрiчей
релiгiйних дiячiв, надання допомоги мусульманським громадам у рiзнi
краïнах