Поняття про епифации
епифация — це сукупнiсть змiнних станiв елементарних геомеров ,
кожне з яких пiдпорядковане одному материнському ядру —
однiєï з еквифинальних фацiй; ïï можна розглядати
як сукупнiсть динамiчно зв'язаних геомеров , спiввiдношення мiж якими
доцiльно вивчати кiлькiсними методами. еквифинальние структури,
ïхнi змiннi стани й модифiкацiï, викликанi зовнiшнiми
агентами, у межах епифации представляють динамiчну цiлiснiсть. У
сукупностi вони утворять безлiч, для впорядкування подання про яке
можлива тiльки класифiкацiя всiх змiнних станiв (включаючи i ïхню
трансформацiю пiд впливом людини) у зв'язку з материнським ядром —
еквифинальной фацiï. Тобто, корiнна фацiя, сполученi з нею ряди
серiйних фацiй, а також рiзноï ïï модифiкацiï
— всi разом повинне розглядатися як якесь динамiчне цiле. Вивчення
цього цiлого має дуже велике значення для правильноï
постановки проблем ландшафтоведения. Опис геомеров зi змiнною структурою
без вказiвки на приналежнiсть ïх до тоï або iнший епифации в
основному не забезпечує потрiбноï iнформацiï, особливо,
коли справа стосується серiйними й модифiкованих антропогенними
впливами геосистем . У загальнiй класифiкацiï геомеров для
кожноï корiнноï фацiï повиннi бути зазначенi ряди
ïï змiнних станiв
Так само треба надходити при позначеннях у класифiкацiï геомеров
бiльше високого рангу. Якщо група (або клас) фацiй мiстить не тiльки
узагальнення корiнних фацiй, але й всiх властивих ïм похiдних
станiв, то група (або клас) епифаций повинна представляти собою
узагальнення всiх вхiдних у вiдповiдну групу (або клас) епифаций
корiнних структур i змiнних станiв. По такому ж принципi узагальнюються
корiннi й похiднi геосистеми в епигеоми , а також в iншi епигеомери
бiльше високого рангу
Материнським ядром епифации є корiнна фацианальная структура.
Вiдособлене положення займають квазикоренние фацiï, вони виникають,
коли структурнi пропорцiï корiнноï фацiï порушенi
внаслiдок гiпертрофiчного впливу якого — або з факторiв.
Квазикоренние фацiï нерiдко вираженi на великiй площi й стiйкi в
часi. Помiтимо, що ïхнiй зв'язок з корiнними структурами
представляє не тiльки теоретичний iнтерес, вона вказує на
шляху оптимiзацiï квазикоренного стану, якщо в тiм є
необхiднiсть. У багатьох випадках квазикоренние фацiï перебувають у
складному взаимоотношении з материнським ядром корiнноï фацiï.
По характерi рослинностi й ґрунтiв квазиеоренная фацiя
представляє аналог екоклимакса . Досвiд показує, що в
теперiшнiй час передчасно будувати графи , у яких квазикоренние
фацiï включаються як похiднi вiд корiнноï фацiï ( Сачава
, 1974)
Навколо условнокоренних фацiй формуються самостiйнi епифации зi
своïми материнськими ядрами. Як уже говорилося, змiннi стани
епифации представленi серiйними фацiями й рiзними антропогенними
модифiкацiями. Тi й iншi утворять ряди (серiйнi й ряди
трансформацiï) i представляють основну рухливу безлiч, що
складає епиацию .
Змiннi структури мають рiзну довговiчнiсть: до них ставляться
кратковременнопроизводние й длительнопроизводние фацiï, а також
рiзнi спонтаннi бiогеоценози серiйного типу. Бiльше зручна квалiфiкацiя
по довговiчностi необхiдна, але ïï варто засновувати на
кiлькiсних показниках, виявлення яких — одне iз завдань,
стацiонарного дослiдження бiогеоценозiв i фацiï
Рiзним епифациям властива рiзна iнтенсивнiсть динамiчних процесiв. Вони
характеризуються розмаïтiстю похiдних структур i рiзною швидкiстю
ïх трансформацiï
При обробцi й систематизацiï польових матерiалiв може бути
використана, поряд з iншими прийомами, теорiя графiв, що
забезпечує наочнiсть i геометричний пiдхiд до розумiння
динамiчного стану геосистем . Побудова графа здiйснюється в такий
спосiб: корiнну фацiю зображують у центрi ряду сукцесiï, як
материнське ядро епифации . Вершини графiв позначають змiннi стани
фацiï (мал. ) . Такий граф епифации представляє в цей час
найкращий спосiб информац iï про ïï динамiчний стан (
Сачава , 1978).
Граф, що вiдображає структурно — динамiчнi зв'язки в межах
епифации , повинен будуватися на основi добре обробленого й
узагальненого матерiалу польових спостережень
Група епифаций представляє собою ще бiльш складну динамiчну
полiсистему , чим епифация . Це ставиться й до наступноï
геперализации груп фацiй у класи фацiй i далi — у геоми . Поняття
про епигеомах ще повинне розроблятися, але воно може використовуватися
вже зараз при сучасних класифiкацiйних побудовах
Змiннi стани геосистем , що ставляться до одному геому ( епигеому ),
— це змiннi стани фацiï, при належних до груп i класiв, що
входять до складу геома . Таким чином, подання про епигеоме виходить у
результатi узагальнення даних топологiчного порядку (польових дослiджень
i великомасштабних карт) у процесi послiдовноï й поетапноï
геперализации епифаций ( Сачава , 1978).
епигеом має вузлове значення й у класифiкацiï геомеров
регiонального порядку. Усе вище його вартi пiдроздiли природного
середовища представляють об'єднання епиогемов . Вiд правильностi
видiлення епигеомов залежить стрункiсть всiєï
класифiкацiйноï системи регiональних геомеров . епигеоми дозволяють
одержати загальне враження про розмаïтiсть ландшафтноï сфери
бiльших територiй. Вся природа укладається в групи епигеомов , що
мiстять корiннi, условнокоренние , численнi квазикоренние групи й класи
фацiй. Сюди ж ставляться численнi серiйнi геосистеми , а також
оброблюванi й використовуванi пiд промислове будiвництво землi, про
ландшафтну приналежнiсть яких ми можемо судити по iнварiанту
Класифiкацiя геосистем з облiком ïхнього динамiчного стану. Можливо
судити класифiкацiю не геомеров , а епигеомеров , але вона буде не
досить дiюча. Велике значення має класифiкацiя геомеров , де
корiнноï фацiï або корiнному геомеру пiдпорядкованi хоча б
найголовнiшi динамiчнi ряди. Однак , цього в рядi випадкiв буває
недостатньо. Нерiдко отнасительно стiйкi похiднi або перетворенi
геосистеми , наприклад межирiчнi луги в лiсовiй зонi, мають спецiальний
итерес , i ïхня систематизацiя практично необхiдна. Тодi
встає питання про допомiжнi класифiкацiï динамiчно нестiйких
систем. Цi класифiкацiï повиннi бути строго цiльовими, але по
можливостi побудованими так, щоб зв'язок классифицируемих похiдних
геосистем з ïх еквифинальними фiксувалася б тим або iншому способу
Об'єднання епигеомеров у градиции бiльше високого рангу не повинне
зустрiти особливих труднощiв, якщо буде здiйснюватися в рамках
дворядноï класифiкацiï геосистем . Цi градиции бiльшого
масштабу мають певне значення й у лiсогосподарському вiдношеннi, крiм
того. Вони позначають загалом потенцiал мiсцевостi при iнших видах
ïï використання
Графiчне прогнозування
Варто розрiзняти поняття прогноз i прогнозування. Прогнозування —
це процес одержання даних про можливий стан дослiджуваного
об'єкта. Прогноз — результат прогнозних дослiджень. Є
багато загальних визначень термiна прогноз: прогноз — це
визначення майбутнього, прогноз — це наукова гiпотеза про розвиток
об'єкта, прогноз — характеристика майбутнього стану
об'єкта, прогноз — оцiнка перспектив розвитку
Незважаючи на деякi вiдмiнностi визначень термiна прогноз, зв'язанi, по
— видимому, з розходженнями цiлей i об'єктiв прогнозу, у
всiх випадках думка дослiдника спрямована в майбутнє , тобто
прогноз являє собою специфiчний вид пiзнання, де насамперед
дослiджується не те, що є, а те, що буде. Але судження про
майбутнє не завжди є прогноз. Наприклад, є закономiрнi
подiï, якi не викликають сумнiву й не вимагають прогнозування
(змiна дня й ночi, сезонiв року). Крiм того, визначення майбутнього
стану об'єкта — це не самоцiль, а засiб наукового й
практичного рiшення багатьох загальних i часток сучасних проблем,
параметри яких, виходячи з можливого майбутнього стану об'єкта,
задаються в теперiшнiй час
Загальна логiчна схема процесу прогнозування представляється як
послiдовна сукупнiсть:
В — перших, подань про минулi й сучаснi закономiрностi й
тенденцiï розвитку об'єкта прогнозування;
В -у торих, наукового обґрунтування майбутнього розвитку й стану
об'єкта;
В — третiх , подань про причини й факторiв, що визначають змiну
об'єкта, а також умов, що стимулюють або перешкоджають його
розвитку;
В — четвертих , прогнозних висновкiв i рiшень по керуванню
Для рiшення багатьох пiзнавальних i практичних завдань всього
зростаючого значення набувають комплекснi прогнози, що включають i
властиво географiчний прогноз. Його значення особливо велике для
обґрунтування й апробацiï рiзних концепцiй економiчного й
соцiального розвитку, при складаннi планових i технiчних проектiв
Географи визначають прогноз переважно як науково обґрунтоване
передбачення тенденцiй у змiнi природного середовища й производственно
територiальних систем. ( Сачава , 1978)
В аспектi еволюцiï геосистем — це особливе завдання, рiшення
якого ставиться до областi полеогеографии , а в частинi поточноï
динамiки, тобто змiни однiєï змiнноï структури iнший,
— це актуальний предмет вчення про геосистеми . Такого роду
динамiка, хоча й проявляється при спонтанному розвитку природи,
але найчастiше являє собою наслiдок впливу людини на
навколишнє середовище. Вона сприяє всiм його заходам,
зокрема, по освоєнню мiсцевостi й розробки природних ресурсiв.
Тому прогноз напрямкiв поточноï динамiки є необхiдною умовою
всякого рацiонального природокористування
Географiчний прогноз стосується тiльки природного середовища
людини. Соцiально — економiчний прогноз будується на iнших
пiдставах, хоча також з урахуванням динамiки природного середовища. З
iншого боку, економiчнi й соцiальнi мотиви враховуються й при
географiчному прогнозуваннi, але тiльки зi струми зору впливу ïх на
природу. Цього цiлком достатньо, тому що крiм розробки властиво
географiчного прогнозу географ бере участь у складаннi соцiально —
економiчного прогнозу, що зокрема стосується перспектив розвитку
територiально — виробничих систем
Деякi поняття прогностики:
У роботi використовується термiнологiя загальноï прогностики,
розроблена Комiтетом науково-технiчноï термiнологiï АН СРСР (
Звонкова , 187).
Мета й об'єкт прогнозування. Процес прогнозування
починається з визначення його мети й об'єкта, тому що саме
вони визначають тип прогнозу, змiст i набiр методiв прогнозування, його
тимчасовi й просторовi параметри. Мети й об'єкти прогнозування
можуть бути дуже рiзними. У цей час головноï, найбiльш актуальною й
дуже вiдповiдальною метою географiчного прогнозування є
передбачення того стану природного середовища, у якiй буде жити людина.
При цьому мета полягає не тiльки в прогнозуваннi стану повiтря,
води й ґрунти, але в цiлому географiчного середовища, ïï
природи й господарства
Складнiсть об'єкта прогнозування, обумовлена розмаïтiстю його
елементiв, числом значущих змiнних i характером зв'язкiв мiж ними. По
цих ознаках можна видiлити об'єкти: сверхпростие , у яких змiннi
iстотно не зв'язанi один з одним; простi — парнi
взаємозв'язки мiж змiнними; складнi — взаємозв'язку
мiж трьома змiнними й бiльше; надскладнi, при вивченнi яких ураховуються
взаємозв'язки мiж всiма змiнними. У географiчному прогнозуваннi
дослiдник найчастiше має справу з понад складними об'єктами
Ступiнь детермiнованостi : детермiнованi об'єкти, у яких випадкова
складова несуттєва й нею можна зневажити ; стохастические
об'єкти, при описi яких необхiдний облiк ïхньоï
випадковоï складовоï; змiшанi об'єкти з детермiнованими
й стохастическими характеристиками. Для географiчного прогнозування
насамперед властивi стохастические й змiшанi характеристики
об'єктiв
Характер розвитку в часi: дискретнi об'єкти, регулярна складова
(тренд) яким змiнюється стрибками у фiксованi моменти часу, тренд
— аналiтичне або географiчне подання про змiну змiнноï в
часi. Аперiодичнi об'єкти, регулярна складова яких
описується аперiодичною безперервною функцiєю часiв;
циклiчнi об'єкти, що мають регулярну складову у виглядi
перiодичноï функцiï часу. У географiчному прогнозування
використовуються всi види розвитку об'єкта в часi
Ступiнь iнформацiйноï забезпеченостi, обумовлена повнотою наявною
якiсною або кiлькiсною ретроспективою iнформацiï про об'єкти
прогнозу. У географiчному прогнозуваннi дослiдник має справу з
об'єктами, забезпеченими переважно якiсною iнформацiєю про
ïхнiй минулий розвиток. Це особливо ставиться до природноï
складовоï прогнозу
Основнi операцiйнi одиницi прогнозування. Всi об'єкти
прогнозування змiнюються в часi й просторi. Тому час i простiр —
головнi операцiйнi одиницi прогнозування. Яка з операцiйних одиниць
важливiше? Деякi географи вважають головними принципами прогнозування
iсторико^-генетичний ( Саушкин , 1976) i структурно^-динамiчний ( Сачава
, 1974). Тим самим вони вiддають перевагу тимчасовим аспектам
прогнозування. Дiйсно, проблема часу в загальноï прогностики
є центральною проблемою, однак у географiчному прогнозуваннi, що
має справу з регiонами, просторами рiзних рангiв, необхiдне
сполучення просторових i тимчасових аспектiв
Головна проблема географiчного прогнозування. Географiчне прогнозування
— це, як правило, рiшення комплексу проблем, що становлять частина
предпланових розробок майбутнього плану. Але з багатьох проблем
насамперед треба вибрати головну й загальну для географiв проблему.
Вибiр такоï проблеми повинен ґрунтуватися на наступних
критерiях (Дзвiнкiв, 1987):
Вiдповiднiсть проблеми сучасним суспiльним i науково — технiчним
потребам
Актуальностi значення проблеми на великий перiод часу ( 25-30 рокiв i
бiльше).
Наявнiсть наукових передумов, що зокрема вiдповiдають методiв рiшення
проблеми
З перерахованих загальних критерiïв треба, що головне завдання
полягає в географiчному обґрунтуваннi довгострокового
розвитку народного господарства в його регiональному аспектi, а головна
загальна для географiв наукова проблема — передбачення змiн
природного середовища в природнiй i техногеннiй умовах
