Синиця i термометр (твiр з елементами розповiдi й опису)

Цього дня, як i звичайно, я прийшов зi школи додому i сiв за комп'ютер.
Урокiв було задано небагато, i я вирiшив погратися. Але несподiвано мою
увагу привернуло дивне стукотiння, яке чулося з балкона. Там у нас
годiвниця для птахiв, але на цей момент у нiй корму не було, але не було
й птахiв. Постукування тривало. Менi стало моторошно: в квартирi нiкого,
я на самотi, в разi чого i гукати на допомогу нiкого. Я навшпиньках
почав наближатися до балконного шкпа. Вже посерединi кiмнати я зрозумiв,
у чому рiч. На термометрi за вiкном висiла синиця i постукувала
дзьобиком по вiконному склу. Мабуть, вона мене не бачила крiзь скло,
тому не злякалася i продовжувала стукотiти. Якою ж треба бути чiпкою,
щоб утримуватися на термометрi.
Сонце щедро освiтлювало синицю. “Я роздивився ïï
зеленувату спинку, жовте черевце, роздiлене вздовж чорною смугою. У
синицi були чорнi очi, з металевим блиском голова, шия, горло, бiлi
щiчки. Я зробив ще декiлька крокiв до балконних дверей, але синиця
спурхнула i полетiла геть. Я подивився на термометр. Незважаючи на те,
що на нього падало сонячне промiння, ртутний стовпчик показував мiнус
десять. Мiй погляд впав на пусту i годiвницю. Можливо, синиця таким
чином нагадувала менi, що настав час пташиного обiду? Я одягнувся,
вийшов на балкон, насипав у годiвницю насiння. Ми спецiально
купуємо на ринку насiння для птахiв. Поклав ще декiлька шматочкiв
сала. Синицi, щоб ви знали, ласують ним. Повернувшись до кiмнати, я
почав спостерiгати за годiвницею. Синицi летiли одна за одною, а ось
горобцi не наважувалися наблизитись до насiння. Вони сидiли вiддалiк,
настовбурчившись, на балконних перилах i немов удавали, що уся ця
метушня ïх не обходить, усе це ïм байдуже. Але потiм, вибравши
момент, горобцi дружно кидалися до годiвницi, i вже тодi синицям
доводилося терпляче чекати на свою чергу.
Я сiв за комп'ютер. Час вiд часу поглядав у вiкно. I посмiхався.