Роман Дон Кiхот — пародiя на рицарськi романи
“На його портретах, що збереглися, бачимо людину з обличчям
енергiйним та виразним, з високим чолом, з вiдкинутим назад волоссям, з
правильною дугоподiбною лiнiєю брiв. Орлиний нiс з тонкими
рухливими нiздрями, витончена звивиста лiнiя губ, огнянi, проникливi,
широко вiдкритi очi з легким вiдтiнком iронiï у поглядi — все
це рiзке, виразне i свiдчить пре натуру пряму та цiлiсну, людину дiяльну
та позитивну, що не має нiчого спiльного з мрiйником”
Про “Дон Юхота”, створеного великим Сервантесом, ми знали до
того, як прочитали. Довготелесий Дон Кiхот, його опецькуватий
зброєносець Санчс Панса, худорлявий Росинант такими живими
постають Б нашiй уявi, наче ми самi були учасниками дивовижних подiй.
Минають столiття, а твiр не старiє, змушує людей смiятися i
сумувати, розмiрковуючи над пригодами дивного рицаря i його вiрного
зброєносця. Кожне поколiнню людей, кожна нова школа мистецтва
шукають i знаходят; в романi Сервантеса щось близьке i черпають iз
ньог., думки, образи, почуття.
До сьогоднi збереглися 8 примiрникiв “Дон Кiхота” 1610 року
видання. Саме воно визнано першим. Деякi документи переконують в
iснуваннi видання роману Сервантеса 1604 року.
Рицарськi романи давали читачевi змогу забути про ницу дiйснiсть,
згадати про гордий iспанський дух. Тому рицарськi романи були
надзвичайно популярними в краïнi. Та з часом цей жанр роману
виродився. Сервантес зi сторiнок свого твору запевняє читачiв, що
“Дон Кiхот” — спроба висмiяти рицарський роман. Чи
вичерпується цим сутнiсть роману?
Сучасники Сервантеса були переконанi, що вiн написав “Дон
Кiхота” для того, щоб висмiяти рицарськi романи i назавжди вiдбити
у своïх землякiв бажання ïх читати. У “Дон Кiхотi”
читачами рицарських романiв є бiльшiсть персонажiв роману, майже
всi, з ким доля зводить Рицаря Сумного Образу, починаючи з погоничiв i
закiнчуючи родиною герцога. Причому кожен знаходить у цих романах те, що
саме йому до серця, що близьке саме його душi — хтось
героïчнi подвиги, а хтось любовнi пригоди. Дружина господаря
постоялого двору любить рицарськi романи вже за те, що, читаючи ïх,
чоловiк забуває з нею сваритися. Росiйський дослiдник В. Є.
Багно зазначає: “Сервантес виступив не стiльки проти
рицарських романiв як таких, скiльки проти бездарних письменникiв, безглуз-
достей i перебiльшень масового читання, яке заполонило в XVI столiттi
iспанський книжковий ринок, основну масу якого становили епiгонськi
рицарськi романи”. Роман “Дон Кiхот”, розпочатий як
пародiя на рицарськi романи, переростає в трагiкомiчний епос
iспанського життя. Дiя перенесена у сучасну письменниковi Iспанiю.
Вчинки героя викликають у читача смiх, але смiх з гiркотою: Дон Кiхот
щиро хоче допомагати людям, але його допомога тiльки шкодить ïм за
умов ницоï дiйсностi.
Сервантес не ставив собi за мету поглумитися над рицарським романом. Вiн
бачив у образах рицарiв високi якостi. Та розумiв, що дiйснiсть
несумiсна з рицарським благородством i честю. Адже i сам вiн постраждав
у життi не через жорстокiсть, пiдлiсть чи пiдступнiсть, а через свою
цiлеспрямованiсть, чеснiсть, талановитiсть. Полон, тюремна камера,
бiднiсть… Цi випробування випали на його долю. Всесвiтня слава i
визнання чекали на Сервантеса аж у XIX ст. (приблизно через 300 рокiв
пiсля смертi!), коли його твiр був заново прочитаний. Доля i справдi не
завжди проводить межу мiж трагiчним i комiчним.
Роман “Дон Кiхот” має тiснi зв'язки з культурними
надбаннями античностi. Роздуми про вищу справедливiсть, мир, сутнiсть
таланту, свободу, вкладенi Сервантесом вустаДон Кiхота, створюють образ
гуманiста, надiленого рисами гармонiйноï людини Ренесансу.
Ставлення Сервантеса до рицарських романiв було цiлком ренесансним. У
“Дон Кiхотi” вiн вступав в полемiку з тим типом рицарського
роману, який тяжiє до французьких середньовiчних зразкiв, а в
“Скитаннях Персилеса i Сехiсмунди” виступав за вiдродження
античного авантюрного роману. Спираючись на еллiнiстичну прозу, вiн
намагався створити роман нового типу, вбачаючи в цьому єдино
можливий шлях оновлення даного жанру. Не випадково вiн вiдгукувався iз
симпатiєю про ренесансний рицарський роман “Амадiс
Галльський”, хоча змiст i не збiгається з його поглядами на
жанр.
“Дон Кiхот” не лише не знищив iдеали рицарства,
благородства, а i був ïм пiдтримкою в життi тодi, коли рицарськi
романи цiєю пiдтримкою бути вже не могли. Три найавторитетнiшi
тенденцiï iспанськоï прози XVI ст. становлять стилiстику
“Дон Кiхота” i його поетику, що виникає iз
взаємодiï естетичних сфер: це рицарський, шахрайський i
пасторальний роман одночасно.
