Роланд — головний герой епосу

Минули столiття, але образ Роланда головного героя французького героïчного епосу “Пiсня про Роланда” виписаний з такою майстернiстю, нiби ми знаємо його особисто, а смерть героя сприймаємо дуже болiсно, i не вiриться, що дедалi рiдше ми можемо зустрiти такий характер, яким був надiлений Роланд . Звичайно, ми вже сказали, що герой епосу завжди iделiзувався. Роланд запальний, вiдчайдушний, нерозсудливий, не знає мiри нi в чому. У вiдвазi не здатний розмiрковувати, не любить просити про допомогу, самовпевнений.
Там, за вiками, за гiрким туманом,
Де трубить вiчнiсть у Роландiврiг,
Любов була єдиним талiсманом,
А талiсман ще звався оберiг.
Було життя, осяяне красою,
Любов i честь цiнились над життя.
I що там смерть з великою косою?
Мужчина, лицар, сонячне дитя.
В моïх садах мелодiï Провансу,
I жiнка, жiнка, жiнка всiх вiкiв
За нею лицар гинув без авансу,
Вона чекала цокоту пiдкiв.
В монастирях, фортецях i столицях,
З глухих палацiв, схожих на труну,
Якщо вiн лицар, о, якщо вiн лицар! Вона троянду кидала йому.
вальси, пурхали амури,
Давили буднi, смикала сiм'я,
Жiноча туга билася об мури:
Де лицар мiй, молитва де моя ?!
I хоч в'яжiть, хоч плiтку або клiтку,
Хоч бозна-хто розкаже бозна-де,
Якщо вiн лицар жiнка кине квiтку,
На все життя очима проведе.
Особа, яка живе за кодексом лицарства в сьогоднiшньому свiтi, допомагає кожному побачити своï найкращi якостi, вiдображенi в його сяючiй бронi. Автор програми “Лицарство сьогоднi” Скотт Фарелл вважає, що лицарськi чесноти сучасного кодексу лицарства це: Вiдвага.
У кодексi лицарства “вiра” означає довiру i цiлiснiсть, i лицар в яскравiй'бронi завжди вiрний своïм обiцянкам, байдуже, наскiльки значними чи дрiбними вони можуть бути. Хоч це слово подеколи плутають з “титулованiстю” або “снобiзмом”, у кодексi лицарства воно пов'язане iз важливiстю пiдтримувати своï переконання повсякчас, а особливо тодi, коли нiхто iнший не спостерiгає Будучи не тiльки рятiвною линвою пiд час трагедiï, надiя присутня щодня в позитивному свiтосприйняттi й бадьорiй поведiнцi сучасного лицаря яскрава броня, яка захищає його i надихає людей навкруги. Кожне з цих понять важливе саме по собi, i кожна з цих чеснот є чудовою, але коли всi вони поєднуються в однiй особi, нам розкривається значення i мiць сучасного лицарства. Лицарi сьогодення покликанi оберiгати цi чесноти у своïх серцях, але чи не важливiше принести такi прекраснi якостi людям, якi ïх оточують?
Карл, прозваний Великим, став видатним правителем Середньовiччя, саме вiд його iменi походить слово “король”. Сучасники вiдзначали його невичерпну енергiю, силу, простоту, вроджений розум. Хоч вiн так i не навчився писати, але вмiв читати i майстерно вести дискусiï, вiльно володiв латинською мовою, цiкавився математикою, астрономiєю, астрологiєю. Королем франкiв був понад 40 рокiв. Карл Великий вважав, що йому судилося бути опорою християнства й вiдродити Захiдну Римську iмперiю, i коли вiн розширюватиме своє королiвство, то цим самим розширюватиме й царство Боже. Тому Карл буквально не розлучався з бойовим конем.
Про Карла Великого було складено чимало легенд i пiсень. Письменники i хронiсти прославляли його бойовi подвиги, справедливiсть i мудрiсть. Iсторики доводять, що Карл належить до славетного роду Меровiнгiв.
За свiдченням Ейнгарда, бiографа Карла Великого, король франкiв був широкоплечий, мiцноï статури. Мав круглу голову великi жвавi очi, трiшки задовгий нiс, свiтле волосся. Вiн справляв враження людини владноï та впевненоï в собi. Карл завжди був переконаний у доречностi своïх рiшень i вчинкiв, нiколи не вагався. Вмiв схилити iнших на свiй бiк, цiнував дружбу й вiдданiсть, прощав провини близькому оточенню. З людьми поводився просто, не терпiв пихатостi. Захоплювався верховою ïздою й мисливством. Виявляв спiвчуття до убогих, не скупився на милостиню.
Важку боротьбу довелося вести Карлу Великому в Iспанiï з арабами, якi не раз переходили Пiренеï, грабували пiвденно-захiднi землi Франкського королiвства. У 778 роцi вiйсько Карла здiйснило похiд до Iспанiï, але вiн закiнчився невдало. Пiсля безуспiшноï облоги мiста Сарагоса франки вiдступили на пiвнiч. У горах, у Ронсельвальському межигiр'ï, на загiн, що прикривав вiдступ, напали союзники арабiв, християни-баски, котрi майже повнiстю знищили франкiв. Про цю подiю не згадувалося б У пiдручниках з iсторiï (вона не мала важливого iсторичного значення), але ïй присвячена знаменита “Пiсня про Роланда”, У 800 роцi Карл прибув до Риму i оголосив себе римським iмператором. Сам папа надiв на його голову золоту iмператорську корону. Титул володаря Римськоï iмперiï потрiбний був Карлу, щоб змiцнити владу над завойованими народами.
Вiльнi селяни-франки не мали змоги купувати зброю для служби у вiйську. Тому Карл майже зовсiм усунув селян вiд вiйськовоï служби. Його вiйсько складалося з великих землевласникiв, якi вступали в бiй зi своïми загонами. Iмператор роздавав воïнам землi, щоб вони могли купувати зброю, жити за рахунок працi селян. Коли воïн переставав служити, вiн був зобов'язаний повернути цю землю iмператоровi. Пiзнiше воïни закрiпили за собою розданi земельнi володiння i почали передавати ïх у спадщину.