Образ Ярославни — еталон жiночостi та вiрностi на всi часи

Слово о полку Iгоревiм оповiдає про вiйськовi подiï, точнiше
про князя Iгоря на половцiв. Як i навiщо може бути введений жiночий
образ про вiйськовi подiï? Неуважний читач скаже, що вiн тут нi до
чого… Але при першому уважному прочитаннi Слова… ми одразу ж
розумiємо, що образ Ярославни , дружини князя Iгоря, не просто
доречний у цьому творi, але без нього нiби й не можна обiйтися, бо вiн
є справжньою окрасою цього твору.
Ярославна уособлює собою жiночнiсть, вiрнiсть i красу, красу як
зовнiшнiшню так i духовну. Вона чекає на свого чоловiка з походу,
переймається його долею i сумує за ним. Вона
звертається до вiтру, сонця, природи, щоб вони допомогли йому.
Дорiкає вiтровi, який носить полем бою ворожi стрiли… I
вiдбувається диво! Сила кохання пiдкоряє собi сили природи,
i птахи, лiси i води допомагають Iгоревi повернутися з ворожого
половецького полону… Менi здається, що описанi у
Словi… подiï не лише красива казка, а й повчальна метафора,
що вчить нас вiрити у силу справжнього почуття, бо кохання i справдi
ладне творити дива, якщо вiрити в диво…
Читаючи Слово о полку Iгоревiм, а саме плач Ярославни, зауважим, що
Ярославна переймається не тiльки долею свого лада, а й долею його
вiйська, своєï землi. У цьому справжня сила духу, справжнiй
патрiотизм у найтяжчi хвилини життя пiклуватися не лише про себе, а й
про свою краïну… Хоча, напевно, це не важко для людини, яка
не усвiдомлює свого щастя без щастя своєï краïни.
Нам, сучасним людям, егоïстичним та зануреним у власнi справи,
варто було б повчитися у Ярославни такого почуття патрiотизму, що йде
вiд серця, що такий далекий вiд награного патрiотизму багатьох наших
сучасникiв… Так, Ярославна полум'яна патрiотка, але вона, перш за
все, закохана жiнка, вiрна i чуйна, водночас сильна духом i рiшуча.
Мабуть, так само, як ïï чоловiк Iгор?
Образ Ярославни не може лишити байдужим. Вiн торкає душу читача,
кожного чимось своïм красою, вiрнiстю, палкiстю любовi до
своєï землi… Можливо, саме тому образ Ярославни багато
разiв був оспiваний i переосмислений в творах украïнськоï
лiтератури. Т. Шевченко створив вiдомий нам поетичний шедевр Плач
Ярославни, який неможливо читати без слiз, принаймнi коли читаєш
його вперше. Письменники XX столiття також зверталися до цього образу.
Ярославна дивиться на нас зi сторiнок творiв П. Тичини, А. Малишка.
Мабуть, поети-учасники Другоï свiтовоï вiйни (маю на увазi А.
Малишка та ба гатьох iнших) не могли оминути цей образ, бо i ïхнi
жiнки та матерi уподiбнювалися Ярославнi, чекаючи своïх коханих
чоловiкiв, синiв, батькiв. I ïхнє кохання так само творило
дива, примушуючи вiйну випустити близьку людину зi своïх вогняних
лещат.
Образ Ярославни створений як опис цiлком реальноï iсторичноï
постатi. Проте з усього сказаного доходимо висновку, що Ярославна живе
понад i за межами свого iсторичного часу, вона оживає в багатьох
творах украïнськоï i навiть свiтовоï лiтератури, а
найперше оживає в кожнiй закоханiй жiнцi…