Мир Фамусових, Скалозубiв, Мовчазних i Загорецких

А. С. Грибоєдов народився у дворянськiй сiм'ï. Його життя (1794- 1829) i дiяльнiсть проходили пiд впливом героïчноï боротьби росiйського народу проти Наполеона й революцiйного руху декабристiв. Грибоєдов захоплювався вiдвагою й талантом росiйського народу. Високоосвiчена й вихована людина, вона володiв багатьма iноземними мовами, писав музику, був офiцером, талановитим державним дiячем, одним iз кращих дипломатiв свого часу. Грибоєдов тонко розумiв росiйський характер, щиросердечну красу й живий розум росiйськоï людини. Грибоєдов дуже любив Росiю. Ця любов до Батькiвщини викликала в його душi ненависть до рабства й гноблення
Вiн нехтував вульгарний i варварський мир крiпосникiв-помiщикiв, чиновникiв, хабарникiв. Цi риси характеру й свiтогляду Грибоєдова вiдбилися в комедiï Горi вiд розуму. У нiй Грибоєдов обурюється проти самодержавно-крiпосницького ладу. Образом Олександра Андрiйовича Чацкого Грибоєдов показав людини, що збунтувалася, що нехтує реакцiйне суспiльство, що захищає волю, гуманнiсть, культуру, що має свiй погляд на мир i людськi вiдносини. Чацкий — молода, культурна, високоосвiчена людина, що недавно повернулася iз закордонноï подорожi. Вiн належить до небагатоï сiм'ï дворян. Дитинство Чацкого пройшло в Москвi, потiм вiн служив у Петербурзi, був з мiнiстром знаком, але кинув службу, не бажаючи прислужуватися. Вiн гнiвно протестує проти крiпосного права. Але таких людей, як Чацкий, у той час було ще небагато. У комедiï Горi вiд розуму Чацкий показаний у ворожому оточеннi
Довкола нього панує мир Фамусових, Скалозубiв, Мовчазних i Загорецких, з ïхнiми дрiбними цiлями й низькими прагненнями. Грибоєдов оголює й критикує всi основнi недолiки тодiшньоï Росiï: аморальний вигляд крiпосникiв, паразитизм дворянства, його вiдсталiсть i консерватизм. У комедiï багато дiючих осiб, що представляють московське дворянське суспiльство. Доповнюють ïх також внесценические персонажi: Максим Петрович, Тетяна. Юрiïвна, Марiя Алексевна й iнших. Це дозволило включити в п'єсу й придворнi, кола. Тому Горi вiд розуму дає найширшу картину життя росiйських людей початку XIX столiття. У взаєминах Чацкого й Фамусова розкриваються й висмiюються фамусовские погляди на кар'єру, на службу. Сам Фамусов — богатий крiпосник, захисник самодержавнокрепостнического будуючи, типовий представник панськоï Москви. Своïх слуг вiн не вважає за людей, звертається з ними грубо, може продати, заслати на каторгу. Лає ïхнiми ослами, опецьками, кличе Петрушками, Фильками, Фомками. Iнакше кажучи, нехтує ïх. Чацкого обурює панська Москва цiнує в людях лише чини й багатство. Ах! Матiнка, не довершуй удару! Хто бiдний, той тобi не пари, — говорить Фамусов. А далi вiн додає: От, наприклад, у нас вуж здавна ведеться, Що по батьку й синовi честь: Будь плохонъкий, так якщо набереться Душ тисяч двi родових, Той i наречений. До себе на службу Фамусов бере тiльки рiдних i близьких. Поважає лестощi й низькопоклонство. Вiн хоче переконати Чацкого служити, на старших дивлячись, пiдставити стiлець, пiдняти хустку. На що Чацкий заперечує: Служити б рад, прислужуватися нудно, вiн уважає, що потрiбно служити справi, а не особам.Чацкий поважає таких молодих людей, якi не квапляться записатися в полки блазнiв. Яскравим прикладом такого блазня є пiдлабузник Молчалин , що у комедiï показаний низьким i вульгарним, звиклому догоджати всiм людям без изъятья. Ще батько вчив його догоджати всiм: Хазяïновi, де доведется жити, Начальниковi, з ким буду я служити, Слузi його, що чистить плаття, Швейцаровi, двiрниковi, для избежанъя зла, Собацi двiрника, щоб ласкаво була! Усе в Молчалине: поводження, слова — пiдкреслюють малодушнiсть людини, що прагне зробити собi кар'єру, не розбираючись у засобах. Вiн пiдступний у вiдносинах iз Софiєю, що любить за посадою. Чацкий з гiркотою говорить: Молчалини блаженствують на свiтi!. Його обурює ïхнє поводження. Вiн виступає проти тих, хто до служби ставиться формально, бюрократично. .Якщо Фамусов уважає: пiдписано, так iз плечей геть, те Чацкий говорить: Коли в справах — я вiд веселощiв ховаюся, коли дурiти — дурiю, а змiшувати два цих ремесла є тьма вмiльцiв, я не з ïхнього числа.Грибоєдов смiло виступає проти кийовоï муштри, аракчеєвщини в армiï. При зустрiчi зi Скалозубом, полковникам царськоï армiï, Чацкий бачить, наскiльки той дурний. Скалозуба цiкавлять тiльки чинии нагороди. Вiн мрiє про чина генерала, радується, читаючи про те, що його товаришi загинули: Досить щасливi й у товаришах моïх — Вакансiï саме вiдкритi! Те старших виключать iнших, Iншi, дивишся, перебитi. Скалозуб уклав у собi типовi риси реакцiонера аракчеєвського часу. Хрипун, удавленник, фагот. Сузiр'я маневрiв i мазурки,- так характеризує його Грибоєдов. Скалозуб-ворог освiти й науки. Ученiстю мене не. обморочиш, — говорить вiн, вiтаючи проект, по якому в школi будуть учити тiльки шагистике, а книги збережуть так: для бiльших оказiй. Але не тiльки один Скалозуб виступає проти освiти, знань, науки. Всi фамусовское суспiльство не любить освiчених людей. Ученье — от чуму, ученiсть — от причина, що нинi пущi, чим коли, божевiльних розвелося людей, i справ, i думок, — говорить Фамусов. А. багата баба Хлестова, говорячи про утворення, заявляє: И впрямь, з розуму зiйдеш вiд цих, вiд одних Вiд пансiонiв, шкiл, лiцеïв
Образи Грибоєдова глибоко реалiстичнi. Фамусов, Скалозуб, Молчалин, Хлестова, шахрай Загорецкий i всi iншi є вiдображенням дiйсностi. Цi люди, дурнi й корисливi, що бояться освiтi й прогресу, думки яких спрямованi лише на придбання почестей i титулiв, багатства й убрань, становлять єдиний табiр реакцiï, що зневажає все живе. Ми бачимо, як це суспiльство схиляється перед iноземним. Чацкий засуджує це порожнє, рабське, слiпе подражанье. Його обурює, коли якийсь французик з Бордоiль, приïхавши в Росiю, почуває себе як будинку. Чацкий призиває сильних душею людей: чи Воскреснемо коли вiд чужевластья модчтоб розумний, бадьорий наш парод. Хоча по мовi пас не вважав за нiмцiв! Цими словами автор пiдкреслює любов до росiйського народу. Це заклик до боротьби за нацiональне достоïнство. Грибоєдов показує, як скалiчило фамусовское суспiльство Софiю, розумну, гарну й мрiйливу дiвчину. Виховання у француженокгувернанток прищепило Софiï багато негативного, зробило ïï представницею загальноприйнятих у панськiй Москвi поглядiв, привчило ïï до неправди й лицемiрства. Всi ïï гарнi риси й природнi данi не могли одержати у фамусовском суспiльствi свого правильного розвитку. Тому вона, замiсть Чацкого — полюбила Молчалина, хоча й побачила його в теперiшнiм свiтлi. Чацкий же любить Софiю. Ледве свiтло — вуж на ногах! И я в ваших нiг, — говорить вiн. Але Софiя вiдштовхує його, i тодi Чацкий з болем у серце вимовляє: Iншоï найдеться, ґречний, Низькопоклонник i дiлок, Достоïнствами, нарештi, Вiн майбутньому тестевi рiвний
У тiм, що Софiя стала типовою панянкою фамусовского суспiльства, вона, не винувата. Винувате суспiльство, у якому ока народилася й жила, вона загублена в духотi, куди не проникав жоден промiнь свiтла, жодна струмiнь свiжого повiтря (Гончарiв Мильон роздирань). Софiï, за висновком Гончарова, важче навiть Чацкого.Головний герой комедiï протистоïть суспiльству невiгласiв i крiпосникiв. Вiн бореться проти знатних негiдникiв i пiдлабузникiв, шахраïв, шахраïв i донощикiв. У своєму знаменитому монолозi А суддi хто вiн зiрвав маску з пiдлого й вульгарного фамусовского миру, у якому росiйський народ перетворився в предмет купiвлi й продажу, де помiщики мiняли людей- крiпакiв, що рятували i честь, i життя… не раз на борзi три собак. Чацкий захищає теперiшню людину, гуманнiсть i чеснiсть, розум i культуру. Вiн мрiє позбавити росiйський народ, свою Росiю вiд поганого, вiдстал i вiдсталого^ Вiн призивав до боротьби з насильством, сваволею, неуцтвом. Чацкий хоче бачити Росiю грамотноï, культурноï. Вiн вiдстоює своï погляди в суперечках, розмовах з усiма дiючими особами комедiï Горi вiд розуму, направляючи на цю всю свою дотепнiсть, зло, веселiсть, запальнiсть нiжнiсть i рiшучiсть. Мовлення Чацкого багате й рiзноманiтна. Вiн цiнує нацiональну культуру, часто використає простонароднi вираження. Рiзка, викривальна сатира Грибоєдова потрапила в мету й викликала буру протестiв у дворянському середовищi
Передовi люди того часу, навпаки, гаряче привiтали появу комедiï Горi вiд розуму. В. Г. Бєлiнський писав: Яка вбивча сила сарказму, яка ïдкiсть iронiï, який пафос у лiричних виливах роздратованого почуття… Якi типовi характери; яка мова , який вiрш — энергический, стислий, блискавичний, чисто росiянин! Чи дивно, що вiршi Грибоєдова звернулися в приказки й прислiв'я й розносилися мiж утвореними людьми по всiх кiнцях землi росiянцi!Комедiя Горi вiд розуму i зараз має велике значення. Ïï показують на сценах театрiв. Разом iз Грибоєдовим ми смiємося й обурюємося. Комедiя бореться проти всього вiдсталих i незначного, завiс передове й шляхетне. Нам коштовна гаряча вiра Грибоєдова в Росiю, у свою Батькiвщину, що зараз зовсiм не схожа на панську Москву часiв Грибоєдова
Змiст комедiï розкривається як зiткнення й змiна двох епох росiйського життя — столiття нинiшнього i столiття минулого . Границею мiж ними, на мiй погляд, є вiйна 1812 року — пожежа Москви, розгром Наполеона, повернення армiï iз закордонних походiв. Пiсля Вiтчизняноï вiйни в росiйському суспiльствi зложилися два суспiльних табори. Це табiр феодальноï реакцiï в особi Фамусова, Скалозуба й iнших, i табору передовий дворянськоï молодi в особi Чацкого. У комедiï ясно показано, що зiткнення столiть було вираженням боротьби цих двох таборiв
У захоплених оповiданнях Фвмусова й викривальних мовленнях Чацкого автор створює образ 18го, минулi столiття. Столiття минулий i є iдеалом фамусовского суспiльства, адже Фамусов — переконаний крiпосник. Вiн готовий з — за будь-якоï дрiбницi заслати в Сибiр своïх селян, ненавидить освiту, плазує перед начальством, вислужуючись як може для одержання нового чина. Вiн схиляється перед дядьком, що на золотi едал , служив при дворi самоï Катерини, ходив весь в орденах Зрозумiло, що своï численнi чини й нагороди вiн одержав не вiрною службою батькiвщинi, а вислужуючись перед iмператрицею. I цiєï мерзенностi вiн старанно вчить молодь

От те-те, всi ви гордiï! Запитали б, як робили батьки Вчилися б, на старших дивлячись.

Фамусов хвастається як власною напiвосвiтою, так i всього стану, до якого вiн належить ; хвастаючи тим, що московськi дiвицi верхнi виводять нотки що дверi в нього вiдiмкнута для всiх, як званих, так i незваних, особливо з iноземних. Поруч iз Фамусовим у комедiï коштує Скалозуб — i золотий мiшок i мiтить у генерали Полковник Скалозуб типовий представник аракчеєвського армiйського середовища. На перший погляд, його образ карикатурний. Але це не так : iсторично вiн цiлком правдивий. Як i Фамусов, полковник керується у своєму життi фiлософiєю й iдеалами столiття минулого але в бiльше грубiй формi. Цiль свого життя вiн бачить не в службi батькiвщинi, а в досягненнi чинiв i нагород, якi для вiйськового, на його думку, бiльше доступнi :

Досить щасливий я в товаришах моï Вакансiï саме вiдкритi Те старих виключать iнших, Iншi, дивишся, перебитi. Чацкий характеризує Скалозуба так Хрипун, удавленник, фагот, Сузiр'я маневрiв i мазурки.

Свою кар'єру Скалозуб почав робити з того моменту, коли героï 1812 року стали замiнятися тупими й рабськи вiдданими самодержавству солдафонами на чолi з Аракчеевим. На мiй погляд, Фамусову й Скалозубовi в описi панськоï Москви належить перше мiсце. Люди Фамусовского кола — егоïсти й користолюбцi. Увесь свiй час вони проводять у свiтських розвагах, вульгарних iнтригах i дурних плiтках. Це особливе суспiльство має свою iдеологiю, свiй побут, погляди на життя. Вони впевненi, що немає iншого iдеалу, крiм багатства, влади й загальноï поваги. Адже тiльки тут ще й дорожать дворянством , — говорить Фамусов про панську Москву. Грибоєдов викриває реакцiйнiсть крiпосницького суспiльства й цим показує, куди веде Росiю панування фамусових.
Своï викриття, вiн вкладає в монологи Чацкого, що має гострий розум, швидко визначає суть предмета. Для друзiв i для ворогiв, Чацкий був не просто розумним, а вiльнодумцем , що належить до передового кола людей. Думи , що хвилювали його, тривожили розуми всiєï прогресивноï молодi того часу. У Петербург Чацкий попадає тодi, коли тiм зароджується рух либералистов . У цiй обстановцi, по — моєму складаються погляди й прагнення Чацкого. Вiн добре знає лiтературу. До Фамусова дiйшли слухи, що Чацкий славно пише, перекладає . Таке захоплення лiтературою було характерно для вiльнодумноï дворянськоï молодi. Разом з тим Чацкого захоплює й суспiльна дiяльнiсть : ми довiдаємося про його зв'язок з мiнiстрами. Думаю, вiн встиг побувати навiть у селi, адже Фамусов затверджує, що вiн там наблажил . Можна припустити, що ця примха означала добрий стосунок до селян, можливо, яке — якi господарськi реформи. Цi високi прагнення Чацкого є вираженням його патрiотичних почуттiв, ворожнечi до панських вдач i крiпосного права в цiлому. Думаю, не помилюся, припустивши, що Грибоєдов уперше в росiйськiй лiтературi розкрив нацiонально — iсторичнi джерела росiйського визвольного руху 20х рокiв 19 столiття, обставини формування декабризму. Саме декабристське розумiння честi й боргу, суспiльноï ролi людини протипоставленi рабськоï моралi фамусових. Служити б рад, прислужуватися нудно заявляє Чацкий подiбно Грибоєдову
Так само, як i Грибоєдов, Чацкий є гуманiстом, захищає волi й незалежнiсть особистостi. Крiпосницьку основу вiн рiзко викриває в гнiвному мовленнi про суддiв. Тут Чацкий викриває ненависний йому крiпак лад. Вiн високо оцiнює росiйський народ, говорить про його розум, волелюбнiсть, i це, на мiй погляд, теж перегукується з iдеологiєю декабристiв
Не всi хочуть прислужуватися, не кожний шукає заступникiв. Виникає суспiльна думка. Чацкому здається, що наступив час, коли можна змiнити й виправити сформованi крiпосницькi порядки шляхом розвитку передовоï суспiльноï думки, появи нових гуманних iдей. Боротьба проти фамусових у комедiï не завершилася, тому що й у реальнiй дiйсностi вона тiльки почалася. Декабристи й Чацкий були представниками першого етапу росiйського визвольного руху. Дуже вiрно помiтив Гончарiв : Чацкий неминучий при змiнi одного столiття iншим. . Чацкие живуть i не переводяться в росiйському суспiльствi, де триває боротьба свiжого з вiджилоï, хворого зi здоровим