Мертвi душi книга про загублений селеньях i загиблих поколеньях

Поема Н. В. Гоголя Мертвi душi була написана за аналогiєю з
Божественною комедiєю Данте Алигьери й повинна була складатися iз
трьох частин, як i утвiр великого iталiйця, що включало в себе Пекло,
Чистилище i Рай. У першому томi Мертвих душ Гоголь прагнув обрисувати
страшний лик росiйськоï дiйсностi, вiдтворити пекло росiйського
сучасного життя. Про змiст двох наступних томiв ми можемо судити лише по
деяких збережених чорнових варiантах глав, але, швидше за все, у них
Гоголь хотiв показати шлях вiдродження Русi й очищення душ героïв
Про що ж конкретно написано в першому томi Мертвих душ? Саме про
знедолений селеньях i загиблих поколеньях — перший тiм Мертвих
душ. Але де ж у поемi Гоголя ми зустрiчаємося з ними?
Чичиков, головний герой добутку, подорожує по Росiï,
скуповуючи душi померлих селян, i один раз попадає в повiтове
мiсто NN. затерявшийся десь мiж Москвою й Казанню. Вiн бачить
одноманiтнi будинки з мезонiнами, дурнi вивiски на них, якi не дивують
його, тому що є типовими для кожного мiста. Чиновники, дами й
простi жителi — це люди, що живуть плiтками, скандалами, що не
мають моральних принципiв, власного думки й iндивiдуальностi, люди,
схожi на ляльок, сутi з мертвою душею й людською оболонкою
У мiстi Чичиков знайомить iз помiщиками й наносить кожному вiзит.
Спочатку головний герой ïде до Манилова, iз працею знаходить село ,
що деяких може заманити своïм мiсцем розташування: будинок помiщика
коштує на юру, вiдкритому всiм вiтрам, якоï тiльки вздумается
подути, нiде мiж хатами не видно зростаючого деревця або якоï-
небудь зеленi, сосновий лiс осторонь темнiє якимись нудно-
синюватими кольорами. Вся ця картина викликає почуття
бесприютности, самiтностi, вiдкинутостi й вiдчуженостi вiд усього мира
Хазяïн маєтку представляє iз себе людини нi те нi
рє, його ока, солодкi, як цукор, нiчого не виражають, i ця надто
солодка приємнiсть створює вiдчуття неприродностi. Але що ж
ховається за нею? Порожнеча, бездушшя, байдужнiсть до миру й
iдеалiв. Поки Манилов просторiкує про счастии дружби, про гiдних i
утворених людей, про самоту й духовну насолоду, його маєток
руйнується, господарство йде якось саме собою, селяни ледарюють,
прикажчик краде. Байдужнiсть Манилова до зовнiшнього миру й дiйсностi
свiдчить про доконану мертвотнiсть душi
Пiсля вiдвiдування Манилова Чичиков ïде до Собакевичу, але з вини
п'яного Селiфана й грози заïжджає в якусь глухомань i
попадає до Коробочки. Мiсце розташування ïï села так
само невиразно, як i мiсце розташування села Манилова. Помiщиця, жiнка
лiтнього рокiв, робить враження дурноï, жадiбноï й
дрiб'язковоï баби. Усе в ïï господарствi перелiчено до
дрiбницi, вона пiклується про те, щоб не продешевити при продажi
продуктiв купцям, а ïï тупiсть i обмеженiсть настiльки великi,
що Чичиков, людина терплячий, виходить iз себе й називає
ïï в розумi крепколобой i Дубинноголовой бабою. Коробочка
думає лише про прибуток або вигоду, по ïï розмовах
зрозумiло, що вона нiколи не залишає свого села. У нiй непомiтнi
прояви яких-небудь людських почуттiв, ïï життя не
мiняється й проходить у турботах про господарство й грошi —
все це свiдчить про вiдсутнiсть душi або ïï ознак у Коробочцi.
Помiщиця швидко набридає Чичикову своïми побоюваннями, як би
не прогадати. Вiн швидко збирається i ïде
По дорозi до Собакевичу Чичиков заïжджає в трактир, де
зустрiчає Ноздрева, що запрошує його до себе впоместье.
Хазяïн водить головного героя по маєтку, показує
порожнi стiйла, на ходу складаючи iсторiï про ïхнiх колишнiх
мешканцiв, про ставок, у якому водилася риба такоï величини, що два
чоловiки iз працею витягали штуку, про поле, де русакiв така загибель,
що землi не видно, i т. д. Сам Ноздрев створює враження разбитного
малого, хвалькуватого й задерикуватого брехуна, шахрая, людини, що може
набрехати, додати, розпустити чорт знає що. Одруження його нiтрохи
не мiняє, тим бiльше що дружина незабаром умирає, залишивши
двох дiтлахiв, якi рiшуче йому не потрiбнi. Вiн набагато краще ставиться
до собак, нiж до власних дiтей. Все життя цiєï людини
проходить у гульбах i веселощах, енергiя б'є ключем з нього, але
проявiв людських почуттiв i душл не спостерiгається
Нарештi, iз задоволенням i полегшенням покинувши Ноздрева, Чичиков
знаходить маєток Собакевича, до якого не може доïхати вже
третiй день
Село помiщика здається головному героєвi досить великий, усе
в нiй зроблене упористо, без пошатки, у якiмсь мiцному й незграбному
порядку й не розраховано на змiни. Чичикова на ґанку будинку
зустрiчає хазяïн, схожий на середньоï величини ведмедя.,
над обробкою особи якого натура недовго мудрувала, але просто рубала iз
усього плеча: вистачила сокирою раз — вийшов нiс, вистачила в
iншiй — вийшли губи, бiльшим свердлом колупнула ока i пустила на
свiтло. Всiм виглядом герой нагадує нам лубочну iграшку, ведмедя-
ляльку
Пiсля Собакевича Чичиков ïде до Плюшкину. Головний герой уважно
оглядається й бачить особливу старiсть у всiм, не зауважуючи
нiчого оживляючого в обстановцi маєтку й будинку. Все вказує
на руйнування й повiльну смерть
Хазяïн маєтку, людина, що була нiколи сiм'янином i ощадливим
помiщиком, що мав будинок, у якому були вiдкритi всi вiкна, i дiтей
прекрасних як троянди, тепер перетворився в дiру на людствi, в iстоту,
що живе заради грошей. Опис Плюшкина гармонiює з картиною, що
стала перед нами, його села: те ж вiдчуття гнили, тлiння, байдужностi,
втрати людського вигляду (Чичиков приймає його, дворянина, за довбню-
ключницю). Але все-таки в Плюшкине ще виднi проблиски душi: ока ще не
потухнули, на особi iнодi помiтнi прояви людських почуттiв, подiбнi
несподiваному появлекию на поверхнi вод потопаючого. Образ Плюшкина
завершує портретну галерею помiщикiв, представляючи останнiй
щабель, на яку може опуститися людина у своєму моральному падiннi
Образ Чичикова є об'єднуючим i збiрним, у ньому сполученi
рiзнi якостi помiщикiв. У цьому героï ще жива душа, але щораз,
заглушаючи борошна совiстi, роблячи все для своєï вигоди й
будуючи щастя на лихах iнших людей, вiн убиває ïï.
Чичиков персонiфiкує собою всю Русь, ïï душу, тому саме
йому постiйно представляється можливiсть вибору мiж добром i злом,
живою душею й мертвоï
Мертвi душi — це книга про заблудлiй i обретающей свiй щирий шлях
нацiональнiй душi. Автор бачить себе в ролi ïï провiдника на
цьому шляху до вiдродження. Дорога нескiнченно важка, але вона
iснує. Показати це, змусити людей повiрити в неï й прагне
Гоголь: Буває час, коли не можна iнакше спрямувати суспiльство або
навiть все поколiння до прекрасного, як не показавши всю глибину його
теперiшньоï мерзенностi, — саме тому автор описує в
першому томi поеми загубленi селенья i загиблi поколенья.
До кiнця ж поеми лiрична стихiя майже повнiстю захоплює добуток.
Заключна глава буяє авторськими мiркуваннями. Тут^-те й
дається ключ до розумiння iдейно-композицiйних особливостей
Мертвих душ. Лiричний вiдступ про людськi страстi наводить на думку про
те, що Гоголь ототожнює кожну главу про помiщика з якою-небудь
перебореною пристрастю. Наприклад, у глаке про Манилова побеждается
зневiра, про Коробочку — страх, з Ноздреве — гнiв, про
Собакевиче — неуцтво, а в главi про Плюшкине вiдбувається
перелом: з'являється мотив церкви, бiльше церковноï лексики,
сам же Плюшкин асоцiюється iз вфодивим, виникає мотив
пiдйому.
Якщо до цiєï глави Чичиков постiйно спускається вниз
(падiння пiд час грози), те iз цього моменту вiн пiднiмається
(наприклад, вiн вибiгає по сходам до прокурора),
пiднiмається iз глибин пекла пiсля викупу мертвих душ. Таким
чином, виходить, що творчий задум Гоголя зосереджений саме в лiрику,
оповiдання ж про пригоди Чичикова — це iлюстрацiя моралi, притча,
розказана пiд час проповiдi, а Мертвi душi — художня проповiдь (у
це-те й полягає жанрова своєрiднiсть поеми). Гоголь же
з'являється як пророк, що несе боже свiтло людям (Хто ж, як не
автор, повинен сказати святу правду?). Письменник намагається
вказати людству дорогу до Бога, направити грiшних на шлях щирий. I в
останньому лiричному вiдступi вiн створює образ дороги, дороги до
свiтла, до чуда, до переродження, до другого томго
Словесна магiя переносить читача в iнший вимiр (конi вихром, спицi в
колесах змiшалися в одне гладке коло, i мчиться вся натхненна богом).
Рус-трiйка ж летить по шляху духовного перетворення. Образ Росiï,
спрямованоï у далечiнь столiть, розробляє й Блок у
своєму пророчому циклi На поле Куликовом (Батькiвщина чудова тут в
образi степовоï кобилицi, що втiлює в собi вiчний рух).