Драматургiчна творчiсть Кальдерона

У XVI ст. Iспанiя була хвора театром. Ця недуга дуже швидко перетворилася на епiдемiю, яка охопила всi прошарки суспiльства: вiд бiдноти до аристократiï. На сiльських i мiських площах виступали мандрiвнi трупи, а при дворi короля ставили вишуканi спектаклi, на якi бувало витрачали бiльше грошей, анiж, як тепер би сказали, на першочерговi соцiальнi програми. Театр супроводжував iспанцiв скрiзь. На ярмарках ставилися комедiï й жорстокi драми честi, що були особливо популярнi серед збiднiлого дворянства, яке часто-густо й могло похвалитися тiльки незаплямованою честю.
А пiд час безлiчi релiгiйних свят, якi були звичайним явищем у католицькiй Iспанiï, що вигнала євреïв iз краïни лише за те, що ïхнi пращури буцiмто виннi в смертi Христа, адже звiльнили не його, а Варраву, ставилися ауто. Та, попри загальнонацiональну любов, театр мав могутнього ворога — iспанську iнквiзицiю, яка вважала вистави породженням пекла й робила все можливе й неможливе, щоб заборонити театр як такий. Якщо пригадати долю англiйського театру часiв Шекспiра й Кромвеля, вiд утискiв якого особливо потерпали лицедiï, то на той час протистояння церкви й театру було проблемою загальноєвропейською.
Однак, попри все або завдяки всьому, iспанський театр переживав свою золоту добу, межi якоï визначила творчiсть двох, генiальних драматургiв — Лопе де Веги Карпйо та Педро Кальдерона де ла Барки.
Молодший сучасник Лопе де Веги, Кальдерон, прийшов у лiтературу як його наступник, нiби прийнявши естафету у визнаного метра, який вiдзначив молодого поета пiд час традицiйного поетичного конкурсу в Мадридi на честь покровителя iспанськоï столицi — Святого Iсiдора. Сонет Кальдерона, що його вподобав Лопе де Вега, якого сучасники називали чудом природи, потiм потрапив до збiрки сонетiв самого Лопе. Це свiдчило не про непоряднiсть чи неуважнiсть драматурга, а про непересiчне досягнення молодого автора, бо його твiр видавцi визнали вартим Лопе — в Iспанiï тих часiв бiльшого комплiменту для письменника не iснувало.
Про Кальдерона вiдомо водночас i багато, i мало: певнi перiоди його життєвого шляху дослiдженi докладно, але є роки, навiть десятилiття, про якi майже нiчого не вiдомо.
Здавалося, Кальдерон досяг вершини успiху: вiн визнаний драматург, який користується особливою прихильнiстю монарха, багато людей шукають будь-якоï нагоди поспiлкуватися з ним i домогтися його дружби, знайомством iз письменником пишаються. Проте сороковi роки принесли йому чи не найтяжчi особистi втрати: спочатку загинув молодший брат, потiм померли старший брат, кохана жiнка, маленький син… До того ж становище театру в Iспанiï суттєво погiршилося: iнквiзицiя почала свiй наступ. Церковники та ïхнi прихильники не залишили поза увагою твори Кальдерона, назвавши ïх школою злостi, свiчадом розпусти, академiєю безсоромностi. I це було сказано про п'єси, якi ввiйшли до золотого фонду свiтового театру!
18 вересня 1651 р. Кальдерон, нiби виконуючи заповiт матерi, прийняв постриг i вступив до духовного братства. Для нього католицтво й духовний сан були невiд'ємною частиною сутностi, ще одним покликанням, як i театр. Проте коли вiн став настоятелем одного iз соборiв у Толедо, це не сподобалося деяким iєрархам iспанськоï католицькоï церкви. Вони нагадали Кальдерону про його драматургiю, уважаючи, що неможливо одночасно писати для театру й опiкуватися Божою домiвкою. А невдовзi один iз опонентiв Кальдерона звернувся до нього з проханням написати ауто для свята Тiла Господня, на що письменник iз викликом вiдповiв: Або нечестиво писати п'єси, або нi; якщо нi, то не заважайте менi, якщо нечестиво — не просiть.
Iз 1651 р. драматургiчна творчiсть Кальдерона змiнилася: серед його творiв переважають ауто, новi свiтськi п'єси в театрi не ставляться, вони розрахованi на iнших глядачiв, а точнiше, глядача. Цим єдиним глядачем, для якого розiгрувалися надзвичайно пишнi постановки Кальдерона, був iспанський король. Вiн разом iз почтом споглядав, скажiмо, чергову виставу, дiя якоï вiдбувалася не на театральнiй сценi, а на березi моря серед справжнiх скель чи руïн замку. Стосунки драматурга i Фiлiппа IV були настiльки близькими, що з 1663 р. i до смертi монарха Кальдерон був його особистим духiвником. Пiсля кончини короля драматург покинув двiр i став настоятелем мадридськоï церкви, присвятивши свiй письменницький талант служiнню церквi — тепер iз-пiд його пера виходили тiльки ауто.
Саме в колежi тринадцятирiчний Кальдерон написав свiй перший драматичний твiр. Подальшу долю хлопця багато в чому визначали родиннi традицiï: продовжуючи навчання пiсля єзуïтського колежу, Кальдерон вивчав цивiльне й канонiчне право, готуючись прийняти сан священика, як того хотiла покiйна мати. Однак сiмейнi негаразди примусили його залишити навчання в Саламанському унiверситетi й повернутися до Мадрида: спочатку брати судилися з мачухою за батькiвський спадок, а потiм вимушенi були продати право на батькiвську посаду (вiн був секретарем королiвського казначейства), щоб виплатити компенсацiю за дуель, на якiй один iз супротивникiв загинув.
У Мадридi Кальдерон жив як пересiчний дворянин його вiку й статкiв: вiн забув про духовну кар'єру, поринув у насолоди життя та свiтськi розваги. Певнi змiни сталися в 1622 р., коли Кальдерон перемiг на поетичному конкурсi. Це спонукало юнака остаточно залишити право i зайнятися поезiєю.
Кальдерон активно працював для театру. За рiк до смертi в списку творiв драматурга було 73 духовнi й 108 свiтських п'єс. Бiльшiсть iз них ставили у величному Королiвському палацi, найкращому iспанському театрi тих часiв, на виставах якого бували присутнiми й члени королiвськоï родини. У 1635 р. Кальдерон був призначений придворним драматургом i став особою, яка користувалася особливою прихильнiстю iспанського короля Фiлiппа IV.
В Украïнi Кальдерон вiдомий здавна… Його лiрику перекладали Дмитро Павличко й Олександр Мокровольськии. У серединi XX ст. Микола Лукаш переклав монолог Сехисмундо з першоï хорнади п'єси Життя — цс соп. 1, нарештi, до -100-лiття з дня народження великого iспанського митця (2000) Михайло Литви-нець здiйснив повний переклад цього шедевра iспанськоï та свiтовоï драматургiï.