Дарвинова революцiя
И ламаркiзм, i катастрофiзм, i униформизм — гiпотези, якiвиступали необхiдними ланками в ланцюзi розвитку передумов теорiï
природного добору, промiжними формами конкретизацiï iдеï
еволюцiï. Емпiричнi передумови еволюцiйноï теорiï
породжувалися всiм ходом розвитку палеонтологiï, ембрiологiï,
порiвняльнiй анатомiï, систематики, фiзiологiï,
бiогеографiï iнших наук у другiй половинi XVIII — першiй
половинi — XIX в. Своє концентроване вираження вони
знаходять насамперед у систематику рослинного й тваринного миру. Велике
значення для твердження теорiï розвитку мала iдея єдностi
рослинного й тварини мирiв. М. Шлейдену й Т. Шванну в 30-е роки ХIХ
столiття вдалося розробити клiтинну теорiю, вiдповiдно до якоï
утворення клiток є унiверсальним принципом розвитку кожного (i
рослинного й тварини) органiзму; клiтка є невiд'ємною
елементарною основою будь-якого органiзму
Сам Ч. Дарвiн опирався на колосальний емпiричний матерiал, зiбраний як
попередниками, так i ïм самим у ходi його подорожей, i насамперед
кругосвiтньоï подорожi на кораблi Бигль. Основнi емпiричнi
узагальнення, що наштовхують на iдею еволюцiï органiчних форм,
наведенi Дарвiном у роботi Походження видiв
Ч. Дарвiн з юного рокiв був ознайомлений з еволюцiйними поданнями,
неодноразово зiштовхувався з високими оцiнками еволюцiйних iдей. Крiм
того, Ч. Дарвiн у своïй творчостi опирався на подання (
щосформувалося в надрах униформизма) про повну пiзнаваннiсть
закономiрностей розвитку природи, можливостi ïхнього пояснення на
основi доступних для спостереження сил, факторiв, процесiв. У творчостi
Дарвiна завжди були сильнi антикреационистские й антителеологiчнi
погляди; вiн негативно ставився до антропоцентризму й був нацiлений на
розгляд походження людини як частини, ланки єдиного еволюцiйного
процесу. Передумовою, запозиченоï з iншоï областi знання й
сигравшей певну роль у виробленнi принципiв селекцiйноï теорiï
еволюцiï, з'явилося положення (сформульоване Мальтусом) про
iснування об'єктивноï закономiрностi, вiдповiдно до якоï
має мiсце потенцiйна можливiсть розмноження особин кожного виду в
геометричнiй прогресiï
Дарвинова теорiï вiдбору опиралася на наступнi принципи:
принцип боротьби за iснування;
принцип спадковостi й мiнливостi;
принцип природного добору
Теорiя Дарвiна будується на доданнi принципового значення таким
давно вiдомим до нього фактам, як спадковiсть i мiнливiсть. Дарвiн
розумiв, що безпосередньо зв'язувати спадковiсть, мiнливiсть i
пристосовнiсть не можна. У ланцюг спадковiсть — мiнливiсть Дарвiн
уводив двi посереднi ланки Перша ланка пов'язане з поняттям боротьба за
iснування, що вiдбиває той факт, що кожний вид робить бiльше, нiж
виживає особин до дорослого стану; середня кiлькiсть дорослих
особин перебуває приблизно на одному рiвнi; кожна особина протягом
своєï життєдiяльностi вступає в безлiч вiдносин з
биотическими й абиотическими факторами середовища (вiдносини мiж
органiзмами в популяцiï, мiж популяцiями в бiогеоценозах, з
абиотическими факторами середовища й iн.). Дарвiн розмежовує два
види мiнливостi — певна й невизначена
Певна мiнливiсть (у сучаснiй термiнологiï — адаптивна
модифiкацiя) — здатнiсть всiх особин того самого виду в певних
умовах зовнiшнього середовища однаковим образом реагувати на цi умови
(клiмат, ïжу й iн.). По сучасних поданнях адаптивнi
модифiкацiï не успадковуються й потiм не можуть поставляти матерiал
для органiчноï еволюцiï. (Дарвiн допускав, що певна мiнливiсть
у деяких виняткових випадках може такий матерiал доставляти.)
Невизначена мiнливiсть (у сучаснiй термiнологiï — мутацiя)
припускає iснування змiн в органiзмi, якi вiдбуваються у всiляких
напрямках. Невизначена мiнливiсть на вiдмiну вiд певноï носить
спадкоємний характер, i незначнi вiдмiнностi в першому поколiннi
пiдсилюються в наступних. Невизначена мiнливiсть теж пов'язана зi
змiнами навколишнього середовища, але вже не безпосередньо, як це
характерно для адаптивних модифiкацiй, а опосередковано. Дарвiн
пiдкреслював, що вирiшальну роль в еволюцiï грають саме невизначенi
змiни. Невизначена мiнливiсть зв'язана звичайно зi шкiдливими й
нейтральними мутацiями, але серед них зустрiчаються й такi мутацiï,
якi в певних умовах виявляються перспективними, сприяють органiчному
прогресу. Дарвiн не ставив питання про конкретну природу
невизначеноï мiнливостi. У цьому проявлялася його iнтуïцiя
генiального дослiдника, що розумiє, що час ще не дозрiв для
розумiння невизначеноï мiнливостi. (Висловленi ïм мiркування
про пангенезис носили вiдверто натурфiлософський характер, що було ясно
й самому Дарвiновi.)
Другу посередню ланку, що вiдрiзняє теорiю еволюцiï Дарвiнавiд ламаркiзму, складається в поданнi про природний добiр як
механiзмi, що дозволяє здiйснювати вибракування непотрiбних форм i
утворення нових видiв. Успiхи селекцiйноï практики (головною
стороною якоï є збереження особин з корисними, з погляду
людини, властивостями, змiцнення цих властивостей з поколiння в
поколiння, що здiйснювалося в процесi веденого людиною штучного вiдбору)
послужили тiєю головною емпiричною базою, що привела до появи
теорiï Дарвiна. Прямих доказiв природного добору в Дарвiна не був;
висновок про iснування природного добору вiн робив за аналогiєю з
вiдбором штучним. Теза про природний добiр є провiдним принципом
дарвиновой теорiï, тим бруском, що дозволяє розмежувати
дарвинистские й недарвинистские трактування природи еволюцiйного
процесу. У ньому вiдбивається одна з фундаментальних рис живого
— дiалектика взаємодiï органiчноï системи й
середовища
Методологiчнi установки класичноï бiологiï розвивалися
повiльно, починаючи iз середини XVIII в. аж до початку ХХ в. Розглянемо
загалом змiст методологiчних установок класичноï бiологiï
1. Визнання об'єктивного, що не залежить вiд свiдомостi й волi
людини, iснування органiчних форм — головна свiтоглядна посилка
бiологiчного пiзнання. При всьому розходженнi свiтоглядних позицiй,
бiологи виходили з того, що органiчний мир iснує незалежно вiд
свiдомостi його дослiдникiв; суб'єктивно-iдеалiстичнi подання
iстотноï ролi в системi методологiчних регулятивов бiологiчного
пiзнання не грали. Разом з тим, єднiсть у питаннi про
об'єктивне iснування органiчних форм не виключало розходжень у
тiм, яку роль у походженнi й функцiонуваннi органiчних форм грають
матерiальнi й iдеальнi фактори. У бiологiï набагато довше, нiж в
iнших галузях природознавства, спiвiснували об'єктивно-
iдеалiстичне й матерiалiстичне трактування природи об'єкта. В
XIX в. змiцнювало подання про те, що мир органiчних форм, мир живого
утворився природно, породжений матерiальною природою без прямого або
непрямого втручання потойбiчних сил . Формування такоï установки
було найважливiшою передумовою перетворення бiологiчного пiзнання в
науку
2. Класична бiологiя виходила з того, що мир живого, органiчних форм
має певнi об'єктивнi закономiрностi, порядок, структуру;
цi закономiрностi пiзнаванi засобами науки. Ламарк був одним з
перших, хто усвiдомив значимiсть цього методологiчного регулятива й
сформулював його. Класичне бiологiчне пiзнання концентрувалося лише
на одному якiсно певному рiвнi органiзацiï живого (организменном
або клiтинному, рiдше — тихорєцькому), що одночасно
вважався й первинним. Всi надорганизменние рiвнi (колонiï,
популяцiï, вид, бiоценоз, бiосфера) розглядалися як похiднi,
вториннi, для яких характернi лише аддитивние, а не iнтегративнi
властивостi
3. Важливою характеристикою об'єкта було подання про те, що
органiчний мир є, з одного боку, якесь рiзноманiття форм, явищ,
процесiв, а з iншого боку, одночасно повинен являти собою i якесь
єднiсть
Iз середини XVIII в. важливою методологiчною установкою класичноï
бiологiï, рубежем, що вiдокремлював ïï донаучное й
науковий розвиток, виступало подання про те, що органiчний мир має
свою iсторiю, його нинiшнiй стан є результат попередньоï
iсторичноï природноï еволюцiï. А на основi синтезу подань
про єднiсть (взаємозв'язку) i iсторизмi органiчного миру
формується принцип системностi. Системне вiдтворення об'єкта
припускає виявлення єдностi в предметному рiзноманiттi
живого. Можна сказати, що наукова бiологiя починається там, де на
змiну предметоцентризму приходить системоцентризм. Адже теорiя Дарвiна
по сутi є результат системного дослiдження
Разом з тим, розумiння iсторизму в методологiï класичноï
бiологiï було обмеженим. Це проявлялося, зокрема, у тiм, що
iсторизм, розвиток, еволюцiя розглядалися як повнiстю зверненi в минуле,
винятково ретроспективно, не доводили до сьогоднiшнього дня, до
сьогодення, до сучасностi. Така установка зiграла досить негативну роль
в iсторiï дарвiнiзму, оскiльки затримала експериментальне
дослiдження природного добору
Проте найважливiшим досягненням класичноï бiологiï i
ïï методологiчних установок з'явилося подання про те, що
природа живого може бути зрозумiла й пояснена тiльки через знання його
iсторiï. Iсторiя ж органiчного миру може й повинна одержати науково-
рацiоналiстичне й матерiалiстичне пояснення
4. У питаннi про характер пiзнання методологiчнi установки
класичноï бiологiï формулюють тi ж в основному подання, що
й методологiчнi установки iнших природничих наук цього перiоду
Пiзнання — це узагальнення фактiв у кiлька етапiв, рiвнiв
(спостереження, судження, умовивiд, принципи, теорiя). Основою пiзнання
є спостереження. Починаючись зi спостереження, воно триває
на рiвнi розумових процедур. До таких процедур ставляться: опис (як за
допомогою термiнiв мови (природного), так i наочним образом — за
допомогою малюнкiв, схем i iн.); систематизацiя на основi певних
видiлених ознак об'єктiв (вищою формою систематизацiï є
класифiкацiя , коли вибiр ознак пов'язаний з видiленням iстотних сторiн
об'єкта); порiвняння, що дозволяє виявляти закони
об'єкта шляхом зiставлення iстотних характеристик об'єкта
(висока ефективнiсть методу порiвняння викликала до життя такi науки, як
порiвняльна анатомiя, порiвняльна морфологiя, порiвняльна фiзiологiя,
порiвняльна систематика й iн.)
5. Змiстовним є тiльки перший рiвень — рiвень спостереження
як форми безпосереднього почуттєвого контакту об'єкта з
об'єктом. Розумовi процедури, акти дiяльностi розуму не вносять
у змiст бiологiчного знання нiяких нових моментiв, вони лише
переробляють те, що отримано в процесi спостереження. Спостереження
як би переливає змiст об'єкта у свiдомiсть
суб'єкта. Нiякi принципи науки,- писав Ламарк,- являющиеся
результатом наших суджень, не можуть зрiвнятися по вiрогiдностi iз
зумовлюючими ïхнiми ретельними спостереженнями й. установленими
фактами (Ламарк Ж.-Б. Аналiтичний розподiл людських знань. —
Избр. Добутку в 2-х томах. Т. 2.,с. 670)
Таким чином, класична бiологiя (як i класичнi фiзика й астрономiя) у
своïх методологiчних установках виходила переважно з емпiричного
обґрунтування знання (єдиною змiстовною основою знання
визнавався почуттєвий досвiд у виглядi спостереження). Експеримент
у класичнiй бiологiï ще не розглядався як важливий метод
емпiричного пiзнання органiчних об'єктiв. Класична бiологiя
— це бiологiя по перевазi спостережлива. Впровадження методу
експерименту в основнi галузi бiологiï, у тому числi й у теорiю еволюцiï,-
заслуга ХХ в
Факт порушення реальноï картини об'єкта в процесi
мiкроскопiчного дослiдження усвiдомлювався, але при цьому бiологи
виходили з такого подання, що внесеними в ходi пiдготовки до
спостереження й самого спостереження змiнами картини об'єкта можна
або зневажити, або внести на них виправлення й тим самим звести ïх
кнулю.
Методологiчнi установки класичноï бiологiï допускали наступнi
вiдносини мiж знанням i об'єктом пiзнання:
а) однозначна вiдповiднiсть кожного елемента теорiï певному
елементу об'єкта (органiчного миру);
б) наочнiсть бiологiчних образiв i подань, понять;
в) вiдсутнiсть посилання на умови пiзнання в результатi дослiдження
6. Одним з найважливiших методологiчних утруднень було нерозумiння
дiалектичного шляху розвитку теорiï, ïï
взаємозв'язку з досвiдом, тоï обставини, що теорiя на
раннiх етапах свого розвитку може не пояснювати всi факти
ïï предметноï областi. Тому панувало подання, що єдиний^-єдиний-один-
єдиний факт, що суперечать теорiï, може ïï
повнiстю спростувати. На пiдставi такого методологiчного стандарту
будувалися майже всi спроби закрити теорiю еволюцiï Дарвiна й
спробувати замiнити ïï iншою концепцiєю
7. Методологiчнi установки класичноï бiологiï у своïй
основi були метафiзичними й тому нездатними виразити тотожнiсть
протилежних сторiн цiлiсного системного об'єкта. Це вiдбивалося
в тiм, що загальнi характеристики системноï органiзацiï
вiдтворювалися у двох протилежних методологiчних регулятивах
Так, по питанню про природу цiлiсностi й способи ïï вiдбиття в
пiзнаннi iснували двi протилежнi методологiчнi установки —
редукционизм i цiлiсний пiдхiд, якi у свiтоглядному планi втiлювалися у
двох конфронтуючих один одному позицiях — механiцизму й вiталiзму.
Редукционизм виходив з того, що природа органiчноï цiлiсностi може
бути зведена до простого аддитивной сумi властивостей складових
ïï (механiчних, фiзичних i хiмiчних) частин, а цiлiсний пiдхiд
(у рiзних своïх варiантах — холiзм, органицизм i iн.),
пiдкреслюючи якiсну своєрiднiсть цiлого в порiвняннi з його
частинами, уважав такою пiдставою цiлiсностi якусь супранатуральную
субстанцiю
У якостi протилежних методологiчних установок виступали механiстичний
детермiнiзм i телеологiя . Механiстичний детермiнiзм iгнорував
функцiональну єднiсть органiчних систем, а телеологизм убачав у
доцiльностi таких систем прояв iдеалiстичноï основи.
Матерiалiстичне подолання телеологизма в бiологiï почалося з
навчання Ч. Дарвiна, що вперше завдав смертельного удару
“телеологiï” у природознавствi й емпiрично пояснив
ïï рацiональний змiст. Однак i пiсля створення Дарвиновой
теорiï неодноразово вiдроджувалися рiзного роду телеологiчнi
концепцiï еволюцiï (А. Годри, С. Майварт, е. Гартман, А.
Виганд, Г. Дриш i iн.).
Для методологiчних позицiй класичноï бiологiï характерно також
протиставлення iнварiантний^-iнварiантного-iнварiантного-структурно-
iнварiантногАР i генетическо-iсторичного пiдходiв, орiєнтацiя на
незмiннiсть факторiв еволюцiï, панування организмоцентрического
мислення (вихiдною клiтинкою розгляду органiчноï еволюцiï
виступав окремий органiзм; организмоцентризм — конкретна
бiологiчна форма предметоцентризма).
8. I нарештi, класична бiологiя виходила з того, що структура
пiзнавальноï дiяльностi в бiологiï незмiнна, принципи опису
й пояснення, бiологiчного пiзнання iсторично не розвиваються
Список лiтератури Азимов А. Коротка iсторiя бiологiï. М.,1967
Алексєєв В.П. Становлення людства. М.,1984. Бор Н. Атомна
фiзика й людське пiзнання. М.,1961 Борн М. ейнштейновская теорiя
вiдносностi.М.,1964
Вайнберг С. Першi три мiнути. Сучасний погляд на походження Всесвiту.
М.,1981
Гинзбург В.Л.Про теорiю вiдносностi. М.,1979
Дорфман Я.Г. Всесвiтня iсторiя фiзики з початку 19 столiття до середини
20 столiття. М.,1979
Кемп П., Армс К. Введення в бiологiю. М.,1986
Кемпфер Ф. Шлях у сучасну фiзику. М.,1972
Либберт е. Загальна бiологiя. М.,1978 Льоцци М. Iсторiя фiзики. М.,1972
Моисеев Н.Н. Людина й бiосфера. М.,1990
Мерион Дж. Б. Фiзика й фiзичний мир. М.,1975
Найдиш В.М. Концепцiï сучасного природознавства. Навчальний
посiбник. М.,1999
Небiлий Б. Наука про навколишнє середовище. Як улаштований мир.
М.,1993
Николис Г., Пригожин И. Пiзнання складного. М.,1990
Пригожин И.,Стенгерс И. Порядок з хаосу. М.,1986
Пригожин И., Стенгерс И. Час, Хаос i Квант. М.,1994
Пригожин И. Вiд iснуючi до виникаючого. М.,1985
Степин В.С. Фiлософська антропологiя й фiлософiя науки. М.,1992
Фейнберг Е.Л. Двi культури. Iнтуïцiя й логiка в мистецтвi й науцi.
М.,1992
Фролов И.Т. Перспективи людини. М.,1983
