Вплив шарiату на карне право, можливi соцiальнi наслiдки

Прикладом того, що шарiат показав свiй вплив на карне право РФ може служити той факт, коли Восени 1996 року Указом тодiшнього президента Чеченськоï Республiки Iчкерiя З.Яндарбiєва замiсть ранiше Карного кодексу, що дiяв (КК) РФ був уведений у дiю новий кодекс — КК ЧРИ. На початку вересня 1996 р. текст КК був опублiкований в урядовiй газетi Iчкерiя.
Багато хто зi статей даного Кримiнального кодексу порушують основнi права й волi, якi, у вiдповiдностi зi статтею 4 Мiжнародного Пакту про цивiльнi й полiтичнi права , не можуть бути обмеженi навiть в умовах надзвичайного стану. Це абсолютнi й невiд'ємнi права й волi людини. Вiдступ вiд зобов'язань дотримувати цих прав i волi не може бути виправдане нiчим. Серед такого роду положень уводиться в Чечнi шариатского кодексу, — вiд нелюдське, жорстоке або принижуюче людське достоïнство покарання й права на безстороннiй i справедливий суд при належних гарантiях прав обвинувачуваного, варто видiлити статтю 126 КК ЧРИ, що передбачала покарання (страту) за вiровiдступництво вiд релiгiï iсламу. Воля совiстi й релiгiï в точному змiстi статтi 18 Мiжнародного пакту про цивiльнi й полiтичнi права включає право вiльно й гласно вибирати й мiняти релiгiю або переконання. Це невiд'ємне й абсолютне право. Введення в Кримiнальний кодекс покарання за вiровiдступництво не може бути виправдано нiякими обставинами й традицiями. У рядi статей Кодексу проводилося розходження мiж громадянами, що сповiдають iслам, i iншими особами. Причому для мусульман установлювалися, як правило, бiльше строгi покарання або взагалi покарання передбаченi тiльки для цiєï категорiï громадян (ст.78 — уживання спиртних напоïв, ст.126 — вiровiдступництво вiд iсламу). Немає сумнiвiв, що в основi цього лежали благi намiри й спроба з'єднати положення шарiату й вимоги вiротерпимостi. Однак, незважаючи на шляхетнi намiри, саме по собi це розмежування з'явилося прямим порушенням одного з фундаментальних принципiв мiжнародного права — рiвностi громадян перед законом незалежно вiд переконань i релiгiï й заборони дискримiнацiï в який би те не було формi . Цi норми втримуються у статтях 2 i 26 Мiжнароднi пакти про цивiльнi й полiтичнi права.
Iз часу скорення Пiвнiчного Кавказу тут одночасно iснувало три форми законодавства: державне (Росiйськоï iмперiï, а потiм ïï спадкоємця — СРСР), iсламське (шарiат) i адат — право, засноване на традицiях i звичаях. Причому шариатская юриспруденцiя по багатьом положенням бiльше тяжiла до росiйського, нiж до адату. Примiтно, що, створивши iмамат, Шамiль вживав заходiв по знищенню правовоï системи адату. У радянський час на Пiвнiчному Кавказi домiнував державний юридичний канон. На другому мiсцi по впливi на громадське життя безумовно стояв адат, а не шарiат. У сiльськiй мiсцевостi при всiх важливих питаннях ураховувалася думка старiйшин, а в Чечено- Iнгушетiï навiть була створена спецiальна комiсiя iз примирення. Фахiвцi висловлюють думку, що подiбне мирне iснування трьох юридичних систем було можливо тiльки при твердiй тоталiтарнiй владi. У послеперестроечний перiод федеральнi влади зштовхнулися iз серйозною проблемою, для визначення якоï пiдходить термiн Семюеля Хантингтона “конфлiкт цивiлiзацiй”. Очевидно, що захiдноєвропейськi демократичнi iнститути, виявилися малоефективними в багатьох регiонах краïни, у першу чергу на Пiвнiчному Кавказi. Черговою спробою твердження незалежностi й державностi Чечнi стало рiшення про оголошення Iчкерiï в листопадi 1997 року Чеченською Iсламською Республiкою. До речi, до цього часу у свiтi налiчувалося всього п'ять держав, у назвi яких було присутнє слово “iсламський”. Подальшi кроки керiвництва Чечнi в цьому напрямку показали, що нова офiцiйна назва практично не прижилася. До оголошення даного рiшення побудова iсламськоï держави входити до числа передвиборних гасел претендентiв на пост президента цiєï республiки. На думку фахiвцiв, це рiшення було прийнято без облiку можливих наслiдкiв i правовоï оцiнки, тому що слiдом за цим кроком повинне було пiти змiна конституцiï, що могло не одержати повного схвалення парламенту республiки.
Однак за початкову крапку перетворення Чечнi в iсламську республiку можна взяти дату 11 листопада 1996 року, коли парламент республiки з iнiцiативи виконуючого обов'язки президента З. Яндарбiєва прийняв закон “Про внесення змiн у Конституцiю ЧРИ”. Вiдповiдно до цього закону ст.4 Конституцiï поряд з гарантiями волi поглядiв i переконань повiдомляє iслам “державною релiгiєю ЧРИ”. Трохи ранiше, у вереснi 1996 року, “з метою створення необхiдноï основи для поглибленого вивчання й збагнення Корана й Iсламу” був видано указ президента ЧРИ З. Яндарбiєва “Про вивчення арабськоï мови в загальноосвiтнiй школi ЧРИ”. Цим указом як обов'язковi дисциплiни в практику шкiльного навчання були уведенi такi дисциплiни як “арабська мова ” i “основи iсламу”.
Iсламськi реформи передбачалися й в iнших сферах, включаючи карне й кримiнально процесуальне право. Так, наприклад, проблема введення основ шариатского судочинства стала особливо активно обговорюватися пiсля завершення воєнних дiй. Спочатку передбачалося, що шариатские й свiтськi суди будуть iснувати паралельно, причому на основi мусульманського права планувалося розглядати лише справи по дрiбних крадiжках, хулiганству, майновим спорам, шлюборозлучним процесам тощо. Висловлювалися офiцiйнi точки зору щодо того, що у випадку, якщо в республiцi й вiдбудеться повний перехiд на принципи шариатского судочинства, то процес цей повинен проходити поступово й на початковому етапi необхiдно ввести практику сполучення свiтських i релiгiйних правових норм. Однак незабаром владою були вжитi кардинальнi заходи по змiнi правовоï системи в республiцi. Як уже говорилося, Указом президента З.Яндарбiєва був уведений новий Кримiнальний кодекс ЧРИ, яким були скасованi всi iншi норми Кримiнального кодексу СРСР i Росiйськоï Федерацiï, що дiяли на територiï республiки. Варто звернути увагу на те, що пунктом 2 даного указу воєнно- польовим судам ЧРИ пропонувалося ввести його в дiю з моменту пiдписання, у той час як на всiй територiï Чечнi вiн вступив у дiю з моменту пiдписання — 12 вересня 1996 року (п.1 указу).
Надалi, визнаючи необхiднiсть побудови iсламськоï держави, керiвництво республiки вважало несвоєчасним введення шариатских судiв. Реформу правовоï системи планувалося проводити на основi росiйського Кримiнального кодексу, з якого випливало залишити норми, що вiдповiдають мiсцевим традицiям, а надалi поступово перейти до шарiату. Можна вважати правовим нонсенсом, що шариатские суди в Iчкерiï протягом тривалого перiоду часу функцiонують лише на основi указiв президента. Вiдповiдних законiв, заснованих на нормах шарiату, практично не iснує. У всiх сiльських i мiських районах Грозного працюють 26 регiональних шариатских судiв, у веденнi яких перебувають карнi й цивiльнi справи. Розгляд справ здiйснюється без участi прокуратури й адвокатури, однак, засуджений має право звернутися з апеляцiєю у Верховний Шариатский Суд, рiшення якого є остаточним. На процес формування основ шариатского законодавства найбiльш активний вплив, принаймнi, на початковому етапi реформ правовоï системи, зробили правове законодавство Судану, Йорданiï, Саудiвськiй Аравiï. У цьому змiстi характерно, що Кримiнальний Кодекс Чечнi, прийнятий в 1996 роцi, був практично повною копiєю Кримiнального Кодексу Судану, пiдготовлений спецiально для Чечнi, однак без облiку iснуючоï традицiйноï правовоï практики. Новий КК ЧРИ покликаний регулювати соцiально-правовi вiдносини усерединi чеченського суспiльства винятково на основi принципiв шарiату. За вчинений злочин, вiдповiдно до принципiв нового карного законодавства, передбачаються наступнi мiри покарання: штраф, тюремне ув'язнення, посилання, страта й iн. Норми даного кодексу почали реалiзовуватися до його прийняття й опублiкування. Частина населення, окремi релiгiйнi дiячi критично сприйняли спроби ввести в практику шариатские суди, що радикально розходяться з мiсцевими звичаями, традицiями й нацiональною психологiєю чеченського народу. Слiд зазначити, що чеченцi мали власну традицiйну форму регулювання соцiально- правових вiдносин — адат (звичаєве право). Уважається, що саме ця форма була найбiльш адекватному способу життя й поводження народу, чим норми, що нав'язуються штучно, карного права, до того ж мають суданське походження.
Прихильниками введення шариатских норм найчастiше посилання робилися на фактори морально-психологiчного впливу нових законiв на населення республiки. При цьому вони також виходили з особливостей чеченського менталiтету, з облiком того, що “для чеченця публiчне покарання є сильним моральним фактором. Така мiра дуже швидко й ефективно приводить до дисциплiни, особливо в армiï” — таке пояснення колишнього мiнiстра закордонних справ Чечнi Р. Чимаева
Хотiлося б звернути увагу на те, що так званий Захiд нiколи не введе санкцiй проти сьогоднiшнiх режимiв в арабських краïнах, хоча там теж мають мiсце деякi з норм Шарiату. У Саудiвськiй Аравiï, примiром, вiдрубують кисть руки за злодiйство, або за перелюбство можуть присудити до забивання каменями, але цi елементи Шарiату Захiд не хвилюють i не лякають. Тому, що це всього лише елементи Шарiату. Навпроти — вороги iсламу самi ж i ввели подiбнi усiченi форми Шарiату, у пiдконтрольнi ïм краïнах, щоб час вiд часу висловлювати заклопотанiсть iз приводу середньовiчних методiв покарання, практикуемих мусульманами. При цьому нiхто словом не згадає iз приводу того, що в Iсламi страта або вiдрубування руки це надзвичайний захiд. I, що для винесення подiбного вироку потрiбно величезна кiлькiсть вагомих причин i доводiв, що пiдтверджують патологiчну похилiсть пiдсудного до насильства або злодiйства.
Вiдповiдальнiсть за недавнi зловживання в ходi застосування iсламського карного права в таких краïнах, як Судан, а також у Чеченськiй Республiцi Iчкерiя, безсумнiвно, частково лягає на безсовiсних правителiв, що манiпулювали iсторичними формулюваннями шарiату у своïх власних полiтичних цiлях. До нещастя, подiбна манiпуляцiя була пiдтримана iсламськими традицiоналiстами й мусульманськими фундаменталiстами, якi зi своïх власних мiркувань заявляли, що шариатское карне право придатне для його негайного проведення в життя. Феномен поспiшного й довiльного застосування iсламського карного законодавства може бути найкраще зрозумiлий у контекстi того, що можна було б назвати полiтикою исламизации.
У переважнiй бiльшостi мусульманських краïн миру принципи захiдного карного права прийшли на змiну шариатскому карному праву. У багатьох мусульманських краïнах вiдбуваються запеклi дебати вiдносно майбутнього ïхнiх правових систем i, особливо, кримiнально-правових аспектiв цих систем; у таких дебатах один одному протистоять прихильники двох моделей. З одного боку, та частина населення, що орiєнтована на свiтськi цiнностi, наполягає на тому, щоб продовжувати використовувати захiднi принципи, лише злегка ïх модифiкувавши, щоб вони вiдповiдали мiсцевим умовам. З iншого боку, мусульмани традицiоналiсти й фундаменталiсти вимагають негайного й повного застосування шариатского карного права. На жаль, жодна йз сторiн не проявляє готовностi розглянути вагомi аргументи iншоï сторони. Розбiжностi по питанню про сутнiсть i змiст карного права, звичайно, не є чимсь характерним саме для мусульманських краïн i повиннi дозволятися тут тими ж розумними й демократичними методами, яких варто дотримуватися при врегулюваннi таких протирiч, де б вони не виникали. У випадку з мусульманською краïною, де йдуть дебати про застосування шариатских карних законiв, розумний i демократичний метод має на увазi облiк релiгiйноï природи цих законiв. Ця базова посилка має двояке значення для всiх мусульманських краïн, у яких проживає немусульманське або орiєнтоване на свiтськi цiнностi мусульманська меншiсть. З одного боку, релiгiйнi мусульмани вважають, що шариатское карне право має обов'язковий характер у силу того, що воно опирається на авторитет вiри, i не має потреби в обґрунтуваннi якими-небудь аргументами. З iншого боку, оскiльки iсламський релiгiйний фактор не має значення для не мусульман i не сприймається як непереборний аргумент светски орiєнтованими мусульманами, цим групам населення застосування шариатского карного права необхiдно обґрунтувати в прийнятнi для них термiнах.
От чому так важливо, щоб кожна сторона одержала повну волю слова й органiзацiï для того, щоб на соревновательной основi боротися за суспiльне схвалення своєï позицiï перш, нiж у карному законодавствi будуть зробленi радикальнi змiни. Така можливiсть для проведення вiльних i впорядкованих дебатiв повинна залишатися вiдкритоï для триваючоï реформи карного права для того, щоб це право вiдбивало справжнiй консенсус усього населення.
Хоча доля кожного пропонованоï змiни карного законодавства вiдповiдно до демократичних принципiв в остаточному пiдсумку вирiшується в ходi формального законодавчого процесу, варто пам'ятати, що демократiя не є тиранiєю бiльшостi. У конституцiйнiй державi будь-яке законодавство, i особливе законодавство карне, повинне вiдповiдати конституцiйним гарантiям основних прав. Наприклад, принципи конституцiйного правлiння, припускають недопущення дискримiнацiï по таких ознаках, як пiдлога або релiгiя. Будь-яке законодавство, що мiстить подiбнi дискримiнацiйнi положення або породжує дискримiнацiю, буде однозначно неконституцiйним. Як би представницьким не було ту або iншу бiльшiсть, вона не повноважне приймати яке-небудь законодавство, що передбачає дискримiнацiю по таких параметрах, як пiдлога або релiгiя. Якщо ж таке законодавство прийняте, воно повинне бути анульоване як неконституцiйне, вiдповiдним органом i за допомогою вiдповiдноï процедури (будь то верховний суд або iнший орган), якi передбаченi для цих цiлей конституцiєю кожноï держави.
Такi, з мого погляду, тi базовi рамки, не порушуючи яким повиннi застосовуватися й проводитися в життя карнi закони, поза залежнiстю вiд того, є ïхньою основою iслам або щось iнше. Але, оскiльки тут розглядається iсламське право, то доречно сформулювати деякi висновки по тимi проблематичним аспектам цього права, якi розглядалися в данiй дипломнiй роботi.
Бiльша частина моïх вiдповiдей на питання, поставлених у рамках дипломноï роботи, стала ясна по ходу викладу. Наприклад, дискрецiйною владою, передбаченоï законом, повинен володiти нормально функцiонуючий державний законодавчий орган i вона повинна реалiзовуватися, не виходячи за описанi вище рамки карного законодавства. Те ж саме можна вiднести й до питань загальних принципiв кримiнальноï вiдповiдальностi, доказовостi й процедури. Деякi проблеми, що виникають навколо категорiй убивства й заподiяння тяжких тiлесних ушкоджень, повиннi бути дозволенi аналогiчним шляхом. Що стосується застосування страти й ампутацiï кiнцiвок до не мусульман, те тут я б запропонував, щоб цi винятковi покарання не застосовувалися як норми загального права без певного пророблення цього питання, що виправдувала б ïх i зробила б ïх прийнятними для всього населення. Якщо релiгiйнi мусульмани хочуть, щоб цi покарання застосовувалися без облiку релiгiйноï приналежностi злочинця або жертви злочину, вони повиннi переконати не мусульман i светски орiєнтованих мусульман у суспiльнiй корисностi й виправданостi кожного iз цих видiв покарання. Iншими словами, пропоноване законодавство повинне бути пiдтримане всiма групами населення, включаючи не мусульман i светски орiєнтованих мусульман, а не просто нав'язано волею мусульманськоï бiльшостi. Але навiть i в цьому випадку я думаю, що застосування цих твердих i суворих покарань можливо лише при обмеженнi ïх абсолютно мiнiмальним числом випадкiв i пiсля пiдготовчоï стадiï, у ходi якоï будуть створенi економiчнi, освiтнi й iншi загальнi умови, що виправдують ïхнє застосування. ……
З огляду на iснуючi нинi певнi соцiологiчнi подання, може здатися зовсiм неймовiрноï ситуацiя, при якiй не мусульмани й мусульмани- секуляристи коли-небудь, погодяться з покараннями пов'язаними з ампутацiєю кiнцiвок i стратою. Проте, єдино чесним i практично здiйсненним пiдходом є одержання згоди цих груп населення на застосування вищезгаданих покарань. Як ясно продемонстрував недавнiй досвiд Судану, введення шариатских покарань для немусульманських громадян, здiйснене проти ïхньоï волi, є недвозначним порушенням ïхнiх основних прав. Обов'язок релiгiйних мусульман, якi виступають на користь застосування цих покарань, полягає в тому, щоб переконати не мусульман i мусульман- секуляристов в обґрунтованостi й корисностi цих покарань.
Висловлювалося й речення обмежити коло застосування шариатских покарань мусульманами. Однак такий пiдхiд не може бути прийнятним для мусульманськоï бiльшостi, оскiльки вiн суперечить шарiату. Крiм того, як уже пояснювалося вище, якщо застосування законiв про покарання погоджується з релiгiйною приналежнiстю, це викликає серйознi практичнi труднощi в ïхньому повсякденному використаннi.
Протягом всiєï iсторiï суспiльства йому супроводжують вiчнi спiрнi проблеми (наприклад, працi, вiйни, абортiв, гомосексуалiзму, канiбалiзму, алкоголiзму, страти, релiгiï, права й т.д.). Вiчнi проблеми, немов острови й материки, займають своє постiйне мiсце на просторi карти психолого-полiтичних станiв людини й не змiнюють положення вiдносно один одного. На своïх мiсцях вони переживають поколiння, режими, цивiлiзацiï. Але ïхнiй змiст, значення в життi суспiльства постiйно пiддається переосмисленню й переоцiнцi. Залежно вiд полiтичноï тенденцiï змiнюється вiдношення до них суспiльства: вiд замилування до ненавистi, вiд культу до знищення. Тому на мiй погляд розвиток суспiльства повинне вiдбуватися в такому руслi, де допущення помилок у який-небудь iз цих сфер життя, повинне бути зведене до мiнiмуму, щоб не довелося про це жалувати в майбутньому, коли наслiдки будуть необоротнi, не тiльки вiдносно конкретноï людини або групи осiб, але й у вiдношеннi всього людства. Карне право — одна iз самих значимiсть сфер, що стоïть на охоронi суспiльних вiдносин, тому тут пропрацьованiсть його, є основою до створення сприятливих умов для розвитку суспiльства й людства в цiлому. Як ми бачимо, релiгiя й карне право вiдбивають волю свiдомостi того або iншого шару суспiльства, що зложилося в плинi iсторiï, спiльного iснування цих соцiальних явищ. Звичайно, може бути моя точка зору теж не iдеальна з позицiï поглядiв певного кола людей. Кожна людина вправi виражати свою точку зору й вiдстоювати ïï. Все залежить вiд тих способiв, методiв, за допомогою яких людина намагається довести свою точку зору, вiд ïхнього якiсного впливу у вiдношеннi тих, хто має можливiсть аналiзувати думки, погоджуватися або не погоджуватися з ними. Тому здатнiсть людини переконувати iнших людей, тобто нав'язувати йому своя думка незалежно вiд способiв цього нав'язування, вiдбиває здатнiсть людини мати влада над людьми, над тими або iншими групами суспiльства. Ця тенденцiя, є вiдбиттям тих умов, у яких iснує людина. I карне право й релiгiя є носiями цiєï влади, без яких iснування держави й суспiльства неможливо.
Iсторично зложилося так, що релiгiя як спосiб впливу на свiдомiсть, була базовою iдеологiєю для здiйснення правових норм. Вона була тим вiдправним пунктом, вiд якого, правовi норми поступово розвивалися, розвивалися апарати й механiзми ïхнього здiйснення й на сьогоднiшнiй день право — це величезний каркас життєдiяльностi людства, без якого важко представити життя. Право регулює практично всi сфери суспiльних вiдносин, включаючи релiгiйнi. Але є речi йому не пiдвладнi.
Все-таки право мiстить у собi iмперативний метод регулювання, тому завжди будуть iснувати проблеми в цiй областi, особливо в областi карного права, де на карту ставляться долi людей. Неможливо правовим регулюванням вiдбити волю всього суспiльства, завжди будуть тi, чиï iнтереси будуть защемленi. На жаль неможливо всiх людей виховати в дусi певних релiгiйних або iнших суспiльно корисних переконань. Однаково залишаться тi, якi будуть мати абсолютно протилежну точку зору. Якщо глянути на речi фiлософськи, то й без цього нiяк не обiйтися. Природа заздалегiдь заклала в людях якiсть протилежностi, гнучкий розум i рiзноманiття умов життя, у яких народжується рiзноманiття внутрiшнiх переконань. При конфлiктi, зiткненнi переконань народжується суперечка, що як говориться, приводить до iстини. Через величезну кiлькiсть переконань народжується величезна кiлькiсть споровши, через величезну кiлькiсть споровши народжується безлiч iстин, а iстина це i є переконання. Виходить замкнуте коло, що буде приводити завжди до зiткнення думок i завжди iстина буде мати свою цiну при дозволi цих конфлiктiв. Дуже шкода, що цiною можуть бути долi й життя людей. Але вiд цього ми нiкуди не дiнемося, таке життя! I ця моя абсолютна думка, що є базовим при розглядi мною тих або iнших проблем, включаючи проблему iснування релiгiï й карного права.
Пiдсумовуючи все вищесказане, необхiдно вiдзначити особливу необхiднiсть iснування, як карного права, так i релiгiï. Це двi величезнi сфери, усерединi яких iснує суспiльство, iдеальнiсть i пропрацьованiсть яких, є ключем до розвитку суспiльства. Тому вивчення, розробка, полiпшення цих сфер є найважливiшими завданнями, якi коштують перед людиною. Я постарався в данiй дипломнiй роботi вивчити й узагальнити деякi ключовi моменти взаємозв'язку релiгiï й карного права ïхньоï сутностi в суспiльствi, у взаємодiï один з одним. Сподiваюся що менi це вдалося.