Соцiальна значимiсть карного права й релiгiï, ïхнi достоïнства й недолiки
Iсторично особлива частина карного права виникла ранiше загальноïчастини, тому що спочатку виникли конкретнi види суспiльно небезпечних
дiянь, що тягнуть кримiнально-правовi заборони. Бiблiйна заповiдь не
убий, не укради ґрунтується на тiм фактi, що вбивство й
крадiжка були самими древнiми видами суспiльно-небезпечних дiянь, вiд
здiйснення яких застерiгав цей найдавнiший релiгiйний пам'ятник. Першi
кримiнально-правовi заборони виникли зi стародавнiх звичаïв
кревноï помсти й були спрямованi на пiдпорядкування iнтересiв
iндивiда iнтересам суспiльства. Найпершi правила людського поводження,
насамперед, минулого спрямованi на обмеження агресивного поводження,
збереження людського роду й виражалися у вимогах: не вбивай батька,
дiтей i братiв; не вступай у половий зв'язок з матiр'ю, дочками й
сестрами й т. п.
Карне право в цiлому, з моменту його виникнення спочатку носило
переважно кримiнально-репресивний характер. I, як правило,
ґрунтувалося на релiгiйних принципах. Юридичне спiлкування
одержує свою специфiчну характеристику iсторично, насамперед на
фактах правопорушень. Поняття крадiжки визначається ранiше, нiж
поняття власностi. Iсторично карне право розвивалося повiльно,
зберiгаючи такi форми самозахисту окремих пологiв, сiмей i людей, як
кревна помста, талион i система композицiй. Але поступово вони
витiснялися мiрами карного покарання. До нас дiйшли законодавчi
пам'ятники рiзних древнiх народiв: Iндiï (Закони Ману — 1200
р. до н. е.); закони Ассирiï (близько 1500 р. до н. е.); Судебник
вавилонського царя Хаммурапи (1914 р. до н. е.); закони хетiв (близько
1750 р. до н. е.); єврейськi закони (Пятикнижие — близько
1400 р. до н. е.); закони Древньоï Грецiï (закони Дракона
— 621 р. до н. е. i закони Солоний — 409-408 г. г. до н.
е.); закони Древнього Рима (закони XII таблиць — 450 р. до н. е.)
i iн. Всi цi документи свiдчать про те, що карне право древнiх держав
було спрямовано, насамперед, на захист держави, релiгiï, власностi
й особистостi й носило класовий характер. Одним з найдавнiших
пам'ятникiв Русi є Росiйська Правда, що мiстить норми цивiльного,
карного й процесуального права. Цей документ, з огляду на вже
суб'єктну сторону злочину, розрiзняє вбивство на бенкетi, у
сварцi, убивство, що не носить низинного характеру вiд убивства при
розбоï як бiльше тяжкого злочину. Злочин у Росiйськiй Правдi
йменувалося образою , а покарання за неï здiйснювалося у
вiдповiднiсть iз установленими правилами. При цьому переслiдування
кривдника надавалося на розсуд потерпiлого або його близьких родичей.
Росiйська Правда передбачала злочини, якi переслiдувалися не потерпiлим,
а громадою в цiлому. Як покарання передбачалися: помста, потiк i
розгарбування, система викупiв. Страта застосовувалася без суду в
порядку розправи вiча або князя над своïми супротивниками
У Псковськiй Суднiй грамотi 1457 року питання карного права одержали
свiй подальший розвиток. Злочинним уважалося не тiльки зазiхання на
особистiсть i власнiсть, але й на iнтереси держави. Уперше термiн злочин
на Русi зустрiчається в лiтописних оповiданнях XIV столiття у
зв'язку з подiями 1398 р. У кримiнально-правовiй лiтературi
вiдзначається, що у вiтчизняному карному правi коло злочинних
дiянь регламентувався далеко не вiдразу, а поступово, збiгаючись
спочатку зi сферою цивiльних правопорушень. Законодавчим
критерiєм, що спричиняється необхiднiсть установлення кримiнально-
правовоï заборони, була серйознiсть порушення iнтересiв правлячих
класiв i держави, а також значущiсть шкоди. Судебник 1497 р. до
злочинних дiянь вiдносить лиха справа.
По Судебнику, холоп мiг бути суб'єктом злочину й самостiйно нести
вiдповiдальнiсть. Судебник 1497 видiляв уже майновi й державнi злочини.
До державних злочинiв була вiднесена крамола (наприклад, вiд'ïзд
боярина вiд великого князя до iншого князя) i подим (тобто заклик до
виховання). За здiйснення цих злочинiв покладалася страта. До майнових
злочинiв Судебник вiдносив розбiй, татьбу, винищування й ушкодження
чужого майна, а до злочинiв проти особистостi — убивство
(душогубство), образа дiєю й словом. Покарання в Судебнику
озлоблялося, передбачалося два види страти: смертна й торговельна. У
Судебнику 1550 р. уперше з'явився склад злочину — винесення
незаконного рiшення за хабарi. Судебник також установлював
вiдповiдальнiсть суддiв за навмисне рiшення. Винний карався за це крiм
основного покарання додатковим биттям батогом У Судебнику вперше був
передбачений склад шахрайства, отпочковавшийся вiд крадiжки, а грабiж
вiдмежовувався вiд розбою, що розглядалося як розкрадання, сполученi з
насильством. У царювання Олексiя Михайловича в 1649 роцi було прийнято
Соборне Укладення, у якому втримувалася велика кiлькiсть норм карного
права. Уперше була зроблена спроба провести розмежування мiж намiром i
необережнiстю, з'явилися норми про необхiдну оборону й гостру потребу,
проводилося розходження мiж окремими видами спiвучасникiв,
спостерiгалася жорсткiсть покарань i ускладнення ïхньоï
системи. Укладення передбачало широке застосування страти, калiчницькi
покарання, в'язницю й посилання. Удосконалилася система особливоï
частини; на першому мiсцi стояли релiгiйнi злочини, потiм державнi
(державна зрада, зазiхання на життя й здоров'я пануючи й т.д.). З
погляду законодавчоï технiки, чiткостi формулювань i повнотi,
Укладення перевершувало сучаснi йому захiдноєвропейськi кримiнально-
правовi закони. Це був перший у нашiй краïнi систематизований звiд
законiв. 25 тематичних глав. Майже тисяча статей. Таких масштабiв
законотворчостi Росiя ще не знала. Нарештi, це був перший друкований
пам'ятник вiтчизняного права. В 1649 роцi вiн видавався двiчi —
щораз тиражем по 1200 екземплярiв
У Соборному Укладеннi законодавчо оформлене крiпосне право. Розширеноправа помiщикiв. Розшук випадних став безстроковим. Уперше видiленi
державнi злочини. Кримiнально-правовому захисту особистостi монарха
придiлялася спецiальна глава. Передбачалася страта навiть за виявлення
намiру зробити злочинне дiяння проти пануючи .
У зводi законiв одержали розвиток всi галузi права —
адмiнiстративне, фiнансове, цивiльне, карне й iншi. Необхiдно
вiдзначити, що в ньому озлобляється система покарань. Уже в
першому роздiлi, що визначає вiдповiдальнiсть за злочини проти
релiгiï й церкви, передбаченi чи ледве не всi види страти —
спалення (не забули багаття iнквiзицiï), колесування,
четвертування, битие кийками й батогом. У цiй главi вводиться поняття
богохульства. Сюди вiдносять лайка на адресу Христа й Богоматерi, iкон,
опоганення хреста. Новгородський архiєпископ доносив, що в цьому
стародавньому росiйському центрi торгiвлi й ремiсництва замiчений такий
вид богохульства, як спроби гризти iкони зубами.
Такий вид покарання, як страта, розсипаний по всьому зводi законiв.
Фальшивомонетникам — заливати в рот розпечене олово. За зраду на
поле бранi — повiшення на очах у ворога. За пiдпал —
спалення. У кiнофiльмi Бiле сонце пустелi є така сцена. Сухов
натикається на закопаного в пiсок по шию людини. Пiд палючим
сонцем його чекає неминуча смерть. Середньовiчна страта, —
скажете ви й будете правi. Отож, така страта передбачалася й Соборним
Укладенням 1649 року. На вiдмiну вiд кiнофiльму, вона призначалася для
жiнок, якi тим або iншому способу позбавляли життя своïх чоловiкiв.
Злочинницю закопували в землю по плечi. Удень священик читав перед нею
молитви. На нiч до нещасного приставляли варта для спостереження: щоб
ïй нiхто не пiднiс нi кухля води, нi шматка хлiба. I ще — щоб
зграï здичавiлих голодних собак не вiд'ïли ïй голову.
Нещаднi були закони. Жорстокi були вдачi. Хоча релiгiя в той час у
свiдомостi людей займала одне з перших мiсць. У царювання Петра I був
прийнятий Вiйськовий артикул, що мiстить тiльки норми карного права i
являв собою вiйськово-карний кодекс без загальноï частини
Особливостями карного права середньовiччя була система голого насильства
й вiдкрита нерiвнiсть перед законом рiзних класiв i станiв. Карне право
епохи середньовiччя це право сильного й право привiлей. У перiод
середньовiччя найбiльш великi феодали встановлювали у своïх
володiннях своï закони, своє право, що характеризувалося
винятковою жорстокiстю. Тут не малий вплив робила й церква. У численних
законодавчих пам'ятникiв, що дiйшли до нас, середньовiччя: Саксонське
дзеркало, складене мiж 1198 i 1215 р.г.; Швабське дзеркало, видане мiж
1250 i 1288 р.; Силезское земське право кiнця XIV столiття, Каролiна
1532 р. i др.
Зазначенi законодавчi акти пiдсилили риси, характернi для епохи
рабовласницького ладу. Устрашительность, жорстокiсть i нерiвнiсть
покарань, обумовленi становими розходженнями людей пронизують всю
систему кримiнально-правових норм середньовiччя. Страта, тiлеснi й
особливо калiчницькi й майновi покарання, найбiльше часто застосовуються
в цей перiод. Позбавлення волi застосовується рiдко й лише на
заходi феодально-абсолютистських держав здобуває деяке значення.
Страта була найпоширенiшим видом покарання. Укладення Карла V iмператора
Священноï Римськоï Iмперiï передбачала страту за 44
злочини, французьке карне законодавство 18 в. знала 115 видiв злочинiв,
за якi передбачалася страта, а в Англiï страта застосовувалася до
160 видiв злочинiв. Iспанська iнквiзицiя спалила на багаттях бiльше
50000 чоловiк за чаклунство, а по пiдрахунках Вольтера в Європi
було спалено бiльше 100 тисяч чоловiк за поширення єресi. У
царювання Генрiха VIII в Англiï за одне тiльки бродяжництво було
страчено 72 000 чоловiк, а за своє пiввiкове перебування на
англiйському престолi королева Єлизавета здiйснила близько 20000
страт. Страта передбачалася не тiльки за тяжкi злочини, але й за
незначнi провини. Вона застосовувалася за єресi, чаклунство,
убивство, розбiй, пiдпал, фальшивомонетничество, крадiжку, шахрайство,
перелюбство, кровозмiшення, скотолозтво, порубку лiсу, бродяжництво,
участь у незаконних збiговиськах i т. д.
З перемогою буржуазiï, твердженням капiталiстичних вiдносин i
формальним проголошенням принципу рiвностi всiх перед законом карне
законодавство передових Європейських держав вiдбиває
iдеï представникiв просвiтительсько-гуманiстичного напрямку в
карному правi: Монтеск'є, Вольтера й Беккария. Ярчайшим зразком
карного права, що прийшла до влади буржуазiï з'явився Кримiнальний
кодекс Францiï 1810 р., в основi якого лежали висунутi в працях
Монтеск'є й Беккария принципи немає злочину, якщо воно не
передбачено законом, принцип винноï вiдповiдальностi особи й
принцип вiдповiдностi покарання ваги доконаного злочину й iн.
Французький кримiнальний кодекс 1810 р. з'явився зразком для iнших, при
створеннi кримiнально-правових систем у рядi європейських держав
КК 1810р. дiяв у Францiï протягом 182 рокiв, поки в 1992 р. не був
прийнятий новий КК. У Росiï в 19 столiттi була вперше здiйснена
карного законодавства, що одержала втiлення в Укладеннi про покарання
карних i виправних 1845р. Воно вiдрiзнялося непомiрною громiздкiстю й
складалося iз загальноï й особливоï частини. Покарання
пiдроздiлялися на карнi й виправнi. До першого ставилася: страта,
каторга, посилання, а виправнi покарання для представникiв
привiлейованих станiв полягали в посиланнi в Сибiр або вiддаленi райони
Росiï. Виправнi покарання були з'єднанi з позбавленням всiх
станових i службових прав. Крiм основних покарань застосовувалися ще й
покарання додатковi: церковне покаяння, конфiскацiя майна, вiддача пiд
нагляд полiцiï й iн. Особлива частина Укладення передбачала
вiдповiдальнiсть злочину: державнi, проти особистостi, проти сiм'ï
й iн. В 1885р. пiсля скасування 6крiпосного права й проведення
судовоï реформи в Укладення були внесенi деякi нововведення
демократичного порядку зокрема, включений принцип немає злочину
без вказiвки про тiм у законi. В 1903 р. був прийнятий новий Карний
кодекс, що лише частково вступило в дiю. Все-таки, якими б не були
покарання в iсторичному перiодi розвитку карного права, всi вони були
спрямованi на розвиток державностi й особистостi
И що необхiдно вiдзначити, це те, що протягом всiєï
iсторiï карне право iснувало разом з релiгiєю, i результат
ïхнього спiльного iснування був наявним. Росiя була одна з
найсильнiших держав. Але навiть Англiя й Францiя порiвняно невеликi
держави протягом всiєï iсторiï, були й залишаються
одними з найрозвиненiших краïн миру. Теж саме можна сказати й про
ряд iнших краïн, де релiгiя була й залишається
однiєï з найважливiших сфер життя суспiльства
