Структура складу

Кожна мова володiє власним набором типiв складiв. Рiзною є
будова складу; в одних мовах переважають вiдкритi i прикритi склади, в
iнших прикритих зовсiм немає, по-рiзному проходить межа складу.
Наприклад, у французькiй мовi межа складу, як правило, проходить пiсля
приголосного (ac-teur); у полiнезiйських мовах тiльки вiдкритi склади
(Ра-па-ну); в уральських i тюркських мовах на початку складу може бути
тiльки один приголосний; у дагестанських мовах у кiнцi складу допус
каються тiльки сполучення сонорний + шумний; у нiмецькiй мовi дзвiнкi
приго лоснi неможливi в кiнцi складу; в англiйськiй, нiмецькiй,
французькiй, румунськiй чеськiй мовах два або три голоснi тобто дифтонги
i трифтонги, утворюють один склад i цим забезпечують ïх фонетичну
цiлiснiсть; у шведськiй мовi склад характеризується
компенсаторними вiдношеннями (зрiвноважування) по довготi мiж голосними
i кiн- цевоскладовими приголосними: за коротким голосним iде довгий
приголосний, а за довгим голосним — короткий приголосний. Отже,
бiльшiсть мов виявляють фонологiчнi ознаки складу. В таких мовах звуковi
ланцюжки утворено спiвположенням складотворних квантiв, якi мають чiтко
вира жену внутрiшню структуру; складоподiл тут однозначний. (Квант
— найменша мож лива кiлькiсть, на яку може змiнитися дискретна за
своєю природою величина.) До числа мов, у яких немає
фонологiчних ознак складу, належить сучасна украïн ська мова.
Звуковi ланцюжки в украïнськiй мовi грунтуються на акустично-арти
куляцiйних критерiях: для кожного звука характерний певний ступiнь
сонорностi, вiдносне зростання мязовоï напруженостi (За
лiнгвiстичним словником).