Порядок слiв у реченнi
Порядком слiв у реченнi називається розташування ïх один
вiдносно одного. Порядок розташування слiв в украïнськiй мовi
вiльний, бо за членами речення не закрiпленi якiсь постiйнi мiсця. Проте
це не означає, що взагалi вiдсутнi будь-якi правила словопорядку в
реченнi. Наприклад: Перший екзамен усний, другий - письмовий. Перший
екзамен письмовий, другий -усний. Розрiзняють два типи порядку слiв: а)
прямий, або звичайний i б) зворотний, або iнверсiйний (вiд лат. inversio
- перегортання, перестановка). При прямому порядку слiв кожне слово
має тiльки своє основне значення. Слово, що стоïть не
на звичайному для нього мiсцi, набирає якогось додаткового
значення: Сонце зараз було схоже на згасаюче в осиротiлiм полi
осiннє багаття (М. Стельмах). Сонце зараз було схоже на багаття
осiннє, що згасає в осиротiлiм полi. При прямому порядку
слiв пiдмет стоïть перед присудком, а при зворотному — при
судок перед пiдметом; додаток при прямому порядку стоïть пiсля
пiдпорядковуючого слова, а при зворотному — перед ним; узгоджене
означення при прямому порядку слiв вживається перед означуваним
словом, при зворотному пiсля нього; неузгоджене означення при прямому
порядку слiв стоïть пiсля означуваного слова, а при зворотно- му
— перед ним. Мiсце обставин залежить вiд способу ïх
морфологiчного вираження. Прямий Зворотний Гаï шумлять — я
слухаю (П. Тичина). Нiживсь кiт край ворiт, Грiв на сонцi живiт (I.
Нехода). 405 СУЧАСНА УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРНА МОВА Як правило, в
простому реченнi на початку ставиться вiдоме, пiд кiнець — нове i
невiдоме. Була собi одна дiвчинка. Пiшла дiвчинка в лiс по ягоди i
зустрiла там бабусю. Добридень, дiвчинко! сказала ïй бабуся —
Дай м енi ягiд, будь ласка. -Н а , бабусю, — каже дiвчинка.
Поïла бабуся ягiд i сказала: — Ти менi ягiд дала, а я тобi
теж щось подарую… (Т. Гуренко). Найважливiше повiдомлення
поставлено в кiнцi речення. Непрямий порядок слiв найчастiше
трапляється у художньому стилi мовлення. Рiдше — в науковому
та публiцистичному стилях. Логiчний наголос — важливий виражальний
засiб усного мовлення. Видiлення у реченнi за допомогою посилення голосу
одного зi слiв нази вається логiчним наголосом. У кожному текстi
є слова, якi при будь-якому iнтонацiйному варiантi залишаються
головними, на них завжди падає логiчний наголос. Цi слова
називають дiйову особу, про яку вперше говориться, яка вперше
вступає в дiю. Такою дiйовою особою може бути людина, предмет,
конкретнi чи абстрактнi поняття. Якщо ж у текстi цi образи повторюються,
вони нiколи не видiляються наголобом, принаймнi наголосом першоï
категорiï.
