Знання теорiï стилiстики i оволодiння ïï практикою формуються знанням стилiстичних можливостей мовних одиниць вiд фонем, лiтер i до текстiв, умiнням послуговуватись ними за найрiзноманiтнiших мовленнєвих ситуацiй. Тiльки таким чином у мовленнi кожного носiя нацiональноï мови зявляється все те, що прийнято називати культурою iндивiдуального мовлення.
Обов'язковими прикметами культури мовлення є його нормативнiсть, а за певних умов варiантнiсть мовноï норми, правильнiсть, точнiсть, логiчнiсть, чистота мовлення, уникання дiалектизмiв, арготизмiв, зайвих жаргонiзмiв i просторiчних лексем, а також образнiсть, простота, стислiсть, виразнiсть, чiткiсть, яскравiсть, доречнiсть, етичнiсть, естетичнiсть, багатство, мистецтво (майстернiсть), евфонiя (милозвучнiсть) мовлення i риторика як складова стилiстики. Усi цi комунiкативнi якостi мовлення в кожнiй конкретнiй ситуацiï дiють не iзольовано, не вiдокремлено, а лише в певному поєднаннi. Наприклад, жанри офiцiйно-дiлового мовлення (заяви, розписки i т. iн.), будучи нормативними, точними, логiчними тощо за змiстом, зазвичай позбавленi мовленнєвоï образностi, емоцiйностi.
Одна з основ теорiï стилiстики украïнськоï мови повинна виявлятися i в своєрiднiй украïнськiй ментальностi, стимулюватись нею, бо саме ментальнiсть суттєво вiдображає гуманне ставлення мовцiв до сучасноï украïнськоï лiтературноï мови й рацiональне, стилiстичне використання ïï в уснiй i писемнiй формах.
Усне украïнське мовлення як найчастотнiший вияв украïнськоï мови супроводжується й доповнюється м i м i ко- же сти кул я цi й — ними (немовними) засобами, якi також мають свою особливу стилiстику, вагомо впливають на культуру усного мовлення кожного, хто послуговується сучасною украïнською лiтературною мовою.
Особливий соцiальний i етично-естетичний статус має рiдна мова. Без неï немає нацiï, нацiональноï культури.
