Стилiстичне вживання прислiвникiв

Особливу семантику i, передусiм, морфологiчне оформлення, обмеженiсть
синтаксичних функцiй мають прислiвники. Цим визначається i
стилiстичне використання прислiвникiв повнозначних слiв, якими
виражається якiсна або кiлькiсна ознака дiï чи стану, ознака
iншоï ознаки (тобто ступiнь або мiра вияву iншоï ознаки).

Прислiвники не становлять рiзновекторноï, рiзноплановоï
системи повнозначних слiв, тому що є словами незмiнюваними,
представленими в мовi тiльки в однiй формi. У цьому полягає
ïх помiтна стилiстична обмеженiсть. Прислiвники, становлячи
своєрiдну, однак не дуже розгалужену сукупнiсть морфологiчних i
синтаксичних ознак, не можуть у семантико-стилiстичному планi не
поступатися iменникам, дiєсловам, прикметникам. Саме тому
бiльшiсть мовознавцiв (0. Гвоздєв, Д. Розен- таль, М. Iльïн,
В. Кононенко, I. Чередниченко, А. Коваль, О. Пономарiв, М. Пентилюк та
iн.) не розглядають ïх у стилiстичних вимiрах. Зовсiм стисло
витлумачено стилiстичнi можливостi прислiвникiв в академiчнiй
колективнiй монографiï Сучасна украïнська лiтературна мова.
Стилiстика (1973).

Стилiстична функцiя прислiвникiв загалом допов- нювальна, бо вони тiльки
своєрiдно розгортають семантичне значення, виражене найчастiше
дiєсловом.

Прислiвники становлять слова iз загальним значенням ознаки дiï,
стану, якостi, рiдше предмета. Iнакше кажучи, прислiвник виражає
ознаку дiï, стану (Працював щоденно, Спав спокiйно) або ж ознаку
якостi (Вiн був дуже збуджений) чи ознаку предмета (Навiть удвiчi
багатший не зарадить цьому).

Для того щоб стилiстично, тобто вмiло, користуватися прислiвниками (як i
словами iнших частин мови) у кожному конкретному випадку, потрiбно знати
властиву ïм семантико-граматичну сутнiсть, своєрiднiть,
зокрема й те, що вони подiляються на такi групи:

1. Означальнi прислiвники. До них належать:

якiсно-означальнi: розумно, вдало, добре, гаряче, мiцно, урочисто;

кiлькiсно-означальнi: вдвiчi, вдвоє, вкрай, тричi, дуже,
надзвичайно, багато, ледве-ледве, дотла, трохи;

означальнi прислiвники способу дiï: спросоння (сказати), (пропав)
безвiсти, (йшли) гуртом, (ïхали) слiдом, (турбувались) по-
батькiвськи, (розмовляли) втрьох, (зробили) по-нашому i под.

1. Обставиннi прислiвники. Серед цiєï групи розрiзняють:

прислiвники часу: вдень, вночi, вчора, завтра, вранцi, ранком, тепер, влiтку, взимку, зроду-вiку, донинi, колись, вiддавна та iн.;

прислiвники мiсця: внизу, здалеку, угорi, праворуч, всюди, зверху,
навколо, скрiзь, туди, сюди, дорогою, лiсом, шляхом, спiднизу тощо;

прислiвники причини: згарячу, зопалу, здуру, знiчевя, зослiпу,
спересердя та iн.;

прислiвники мети: на зло, навмисно, наперекiр, напоказ та iн.

1. Предикативнi прислiвники. Вони виражають певний стан природи або людини, те, що не залежить вiд ïï волi: холодно, вiтряно, тепло, лячно, розумно, радiсно, сиро, зоряно, похмуро, сонячно; треба, потрiбно, необхiдно, можна та iн.
2. Модальнi прислiвники. Це прислiвники, якими виражається ставлення мовця до висловленоï ним думки (значення можливостi, iмовiрностi, припущення, ствердження, реальностi, достовiрностi i т. iн.): мабуть, грiх, жаль, бiда, безперечно, диво, лiнь, сором, охота, страх, страшно, пора, час та iн.

Визначальне в семантицi прислiвникiв полягає в тому, що ïм здебiльшого властиве широке, рiзноаспектне й своєрiдне значення ознаки: Вкрай тяжко хворий наприкiнцi зустрiчi ледве заговорив. Логiчний центр цього речення представлений пiдметом (субстантивованим iменником) хворий; вiн заговорив (значення дiï, тобто значення певноï ознаки); заговорив — ледве (ледве ознака ознаки до заговорив)-, тяжко < хворий (прислiвник тяжко виступає ознакою (означенням) до хворий-, вкрай <- тяжко (вкрай, будучи кiлькiсно-означальним прислiвником i обставиною мiри, ступеня, слугує ознакою iншоï ознаки тяжко). Отже, прислiвник здатний виражати не тiльки ознаку кого-небудь або чого-не- будь, а й ознаку iншоï ознаки. На цьому й ґрунтується широка гама стилiстичного використання прислiвникiв, ïх семантико-стилiстична гнучкiсть, активне вживання в усiх стилях мови. Прислiвники суттєво розширюють виражальнi засоби мови, додають мовленню неповторних значеннєвих елементiв i емоцiйностi. ïм властива пряма i непряма, тропеïчна семантика, пор.: На плечах несете мливо? [борошно]. Тяжко? Аби тiльки було що нести (М. Стельмах); переноснi значення: В неволi тяжко, хоча й волi, Сказать по правдi, не було (Т. Шевченко); Тяжко менi. Тяжко, мамо! Нащо дала вроду? (Т. Шевченко). Тiльки море хлюпотiлося ласкаво та камiнцi журхотiли по-домашньому (Ю. Збанацький).

Прислiвникову функцiю можуть виконувати й такi фразеологiчнi чи
фразеологiзованi сполучення слiв, у яких немає прислiвника: Пiшов
я свiт за очi (Т. Шевченко); Як люди линуть в ранню рань до Днiпрогесiв-
ськоï греблi (М. Рильський).

Кожне стилiстично довершене використання прислiвника (як i слова
iншоï частини мови) це один iз рацiональних за певною ознакою
(ознаками) спосiб мовленнєвоï комунiкацiï, в якому дуже
важливо враховувати те, що:

1) якiсно-означальним прислiвникам, як i якiсним прикметникам, властивi
форми вищого i найвищого ступенiв порiвняння: високо вище, бiльш
високо i найвище, найбiльш високо. Цi форми морфологiчно незмiннi;
синтетичнi (однослiвнi) прислiвники активнiше використовуються в
художньому i розмовно-побутово- му мовленнi, аналiтичнi (складенi,
двослiвнi) переважають у мовленнi науковому i офiцiйно-дiловому;

2) група прислiвникiв в украïнськiй мовi однозвучна з iншими
повнозначними i службовими словами:

прикметниками: Панас Кандзюба хвилювався найбiльше (М. Коцюбинський),
найбiльше прислiвник, але: Найбiльше щастя для мене незалежна
Украïна слово найбiльше є прикметником;

iменниками: Матерi кожноï дитини жаль (жаль модальний прислiвник),
але Я маю жаль до неба, бо хмари, що проходять по ньому, не лишають там
жодного слiду… (М. Коцюбинський), жаль iменник; Додолу верби гне
високi, Горами хвилю пiдiйма (Т. Шевчен-



ко), горами iменниковий прислiвник, але: За горами гори хмарою повитi (Т. Шевченко), горами iменник;

прийменниками: Довкола розкинулись мило дрiбнi береги (Леся
Украïнка), довкола прислiвник, але: В лiсах довкола села [за селом]
паслися корови i воли (I. Франко), довкола прийменник;

частками: Молодь вся була на полi, Бо якраз настали жнива (Леся
Украïнка), якраз прислiвник, але: Вранцi-рано, в Пилипiвку, Якраз у
недiлю, Побiгла за водою… (Т. Шевченко), якраз частка (саме), яку
легко вилучити з речення;

сполучниками: Як передати листа, щоб вiн…?; Як там Вам усiм
живеться? (М. Коцюбинський), як прислiвник; Не надишусь я тобою, як зорю
не розлюблю (В. Сосюра), як сполучник, пор.: …i зорю не розлюблю.

Отже, прислiвники становлять для стилiстики багатий, лексично
своєрiдний, дiєвий та ефективний (з погляду логiчного,
власне значеннєвого й почуттєвого) мовний матерiал.