Зображення боротьби народу проти iноземноï навали у козацьких лiтописах

В iсторiï украïнськоï лiтератури XVII-XVIII столiть
визначне мiсце посiдають лiтописи, головною темою яких було зображення
визвольноï вiйни 1648-1654 pp. пiд проводом Богдана Хмельницького
проти польсько-шляхетських загарбникiв. Поширення цього жанру зумовлено
тим, що вiн мiг найпослiдовнiше i найповнiше вiдбити знаменитi
подiï. Вершину украïнського лiтописання XVII-XVIII ст.
складають твори Самовидця, Григорiя Грабянки та Самiйла Величка. Вони
найтиповiше з-помiж тогочасних лiтературних творiв розповiдають про
визвольну вiйну 1648-1654 рокiв, життя народу, внутрiшнє та
мiжнародне становище Украïни.
Лiтопис Самовидця не привязаний до певноï мiсцевостi, а
розповiдає про подiï, що вiдбувалися в перiод визвольноï
вiйни 1648-1654 рокiв та пiсля ïï закiнчення на всiй
украïнськiй територiï.
Виступаючи вiд iменi козацькоï старшини, Самовидець полишає
на боцi iнтереси посполитих. Його хвилювали лише утиски з боку
польськоï шляхти козацтва, насамперед реєстрового. Бо ж
напередоднi вiйни шляхта примушувала козакiв пошуки робити, на службу
замковую обернено в дворах грубу, то єсть печи палити, псiв
хандожити, двори замiтати i до iнших незносних дiл приставляли.
Самовидець навiть засуджує учать посполитого люду у вiйнi,
вважаючи, що трудящi маси не стiльки воюють проти польськоï шляхти,
скiльки займаються грабунком. Йому не подобалася iдея злиття козацтва з
масою посполитих. Отже, Самовидець трактував визвольну вiйну як боротьбу
заможного козацтва, зокрема старшини, за своï привiлеï, а
участь у нiй народу як засiб звiльнення вiд iноземного гнiту.
На вiдмiну вiд Самовидця, Григорiй Грабянка пiдкреслює виняткову
одностайнiсть народу у вiйнi 1648-1654 pp. проти польськоï шляхти.
Почувши про вiйну, народ на Украïнi от всiх градов стiкашеся, аки
рiки ко Хмелницкому на луги Днiпровiï. Центральне мiсце в лiтописi
посiдають описи вiйни. Найважливiшi битви письменник видiляє
окремо i розповiдає про них у сказаннях, своєрiдних
невеличких оповiданнях, можливо пiдказаних автору давньоруськими
сказаннями.
У своïй роботi над твором Григорiй Грабянка повсякчас спирався на
народнопоетичну творчiсть, зокрема на героïчний епос перiоду
визвольноï вiйни, який обєктивно вiдтворював ïï
дух, характер.
Важливо пiдкреслити, що Григорiй Грабянка не стiльки зупиняється
на подробицях вiйськових подiй, скiльки говорить про ïх наслiдки,
дає ïм оцiнку, характеризує вiйськовi здiбностi обох
воюючих сторiн.
Лiтопис Самiйла Величка це велика iсторична повiсть, що
складається з низки оповiдань, створених на багатому iсторичному
матерiалi. Сам автор наголошував на тому, що його твiр є цiлiсне
сказання, життєва правда про героïчне минуле
багатостраждального украïнського народу.
З широким художнiм розмахом малює Самiйло Величко першу звитяжну
битву козакiв з польською шляхтою. Вiн докладно зупиняється на
описах пiдготовки украïнських воïнiв до бою, вiдтворює
хiд битви. Автор прославляє вiйськову мiць козацтва, генiй Хмельницького-
полководця, показує незламну волю украïнського народу, його
вiру в перемогу. У перемозi украïнського вiйська над польською
шляхтою письменник вбачає не випадковiсть, а закономiрнiсть
повстав увесь народ.
Таким чином, твори Самовидця, Григорiя Грабянки i Самiйла Величка цiнне
надбання давньоï украïнськоï лiтератури. Вони знаменували
собою засвоєння естетики бароко вiтчизняною iсторiографiєю,
прагнення синтезувати новi художнi форми, стильовi прийоми й
традицiï середньовiчного схiднословянського лiтописання та
фольклорнi принципи осмислення iсторичноï дiйсностi.