Закоханий у вроду слiв (основнi мотиви лiрики М. Зерова)

Сучасникам у iсторiï украïнськоï лiтератури вiдкриваються
все новi й новi iмена iнтелiгентiв-лiтераторiв. справжнiх патрiотiв
своєï землi. Вони йдуть до нас iз небуття i переходять в
безсмертя. Серед багатьох таких iмен iмя Миколи Зерова, батька
украïнського неокласицизму. Творча спадщина Зерова значна й
багатогранна: вiн залишив нам вiршi, написанi в рiзних жанрах, поетичнi
переклади, антологiï, лiтературно-критичнi й науковi статтi тощо.
Творча дiяльнiсть М. Зерова розпочалась з перекладiв. Закоханий у вроду
слiв, так назвав С. Бiлокiнь свою книгу про нього. У 1917 роцi Микола
Костьович починає перекладати Вершiя, Овiдiя, Горацiя, Ироперцiя,
а уже через три роки видає одну з кращих своïх праць.
Антологiю римськоï поезiï, де порушує питання про роль i
мiсце поета в суспiльному життi, роль поезiï: Класична пластика i
контур строгий, I логiки залiзна течiя Оце твоя, поезiє, дорога.
(Pro йото)
Уже в раннiй лiтературнiй творчостi письменник,, полiтик i
лiтературознавець Микола Костьович Зеров намiтив майбутнє
украïнськоï лiтератури, схилявся до думки про необхiднiсть
продовження на новому етапi розвитку й утвердження традицiй
класичноï лiтератури.
У здобутку поета класичнi вiршi-сонети. Цей жанр ми зустрiчаємо в
лабораторiï i iнших украïнських неокласикiв: М. Драй-Хмари, М.
Рильського, П. Филиповича.
Особливiсть лiтературознавчих суджень М. Зерова в тому, що вiн не був
схильний до чистоï лiрики. Про це свiдчать його реплiки, висловленi
пiд час лiтературноï дискусiï 1925-1927 рокiв. 1922 роцi поет
видає збiрку вiршiв пiд назвою Сонети i елегiï, до складу
якоï ввiйшло багато оригiнальних творiв, а збiрка Камена, видана в
цьому ж роцi, засвiдчила його зрiлим поетом художником. Твори , що
ввiйшли до цiєï збiрки, були написанi Зеровим у Баришивцi пiд
Києвом.
Своï враження вiд життя провiнцiйного мiста автор передає не
тiльки у вiршах, але i в невеликих оповiданнях. Зеров був схильний до
аналiзу, синтезу, фiлософських роздумiв про сутнiсть життя. Осмислюючи
роки розрухи, якi супроводжувалися вимиранням сiл, хворобами, поет
писав:

• Блажен, хто роковi часи
• Не вiдчував на власнiй шкурi.
• I бачив явища понурi
• В аспектi втiхи i краси,
• Знав революцiю з фасаду

У Каменi поет пiддає рiзкiй критицi тих, хто не пiклується про чистоту вiрша, не дбає про його майстерну форму. Особливо не поважає автор тих, хто не розумiється в технiцi вiршування.
До збiрки Камена ввiйшло девять перекладiв з римських поетiв.
Захопленiсть давниною нарекла неприємностi. Зерова починають
звинувачувати у вiдходженнi вiд радянськоï дiйсностi, а сам поет
шукає себе. Вiн прагне знайти своє я, своє розумiння
трагiчноï громадянськоï вiйни: Душе моя! Тiкай на корабель,
Пливи туди, де серед бiлих скель Струнка, мов промiнь, чиста Навсикая.
Для обдарованоï особистостi Зерова основне це краса, яка повинна
врятувати людей вiд братовбивчих катаклiзмiв, що прокоптилися кривавими
стежками по Украïнi.
Краса, розумiння, вiдданiсть державi в творчiй спадщинi М. Зерова
домiнують над стихiєю руйнацiï.
Поет намагається у вiчних, iнодi бiблiйних, сюжетах, темах,
образах знайти риси сучасностi. Строга форма соната служить для нього
своєрiдним захистом. Сучасностi вiн присвячує певнi
публiцистичнi твори. Писати ïх нелегко, бо занадто складний
психологiчний свiт тих, хто поряд з поетом. 1935 рiк у життi М. К.
Зерова був згубним. У Москвi, на квартирi, його арештовують. У Зерова
було передчуття цього лиха, i про це свiдчить сонет То був щасливий,
десятилiтнiй сон:

• I доля, бачилось, така тривала.
• Не знатиме кiнця i перепон.
• Та розiйшлося чарування шасне:
• Осiннiй день, тепло i сонце ясне

Побачили мене сухим стеблом. Творчiсть М. К. Зерова не вивчена до кiнця. Тiльки окремi вiршi поета ми маємо змогу прочитати. Сучаснику не вiдомi лiтературно-критичнi статтi, науковi. Не всi переклади дiйшли до нашого часу. Одним словом, творча спадщина найiнтелектуальнiшоï людини епохи чекає свого дослiдника.