Вiстуни
То будуть старi, бiднi вдови, або ïх внуки, або старi дiди, що коло
своïх дiтей туляться i чують щодня, який вони тягар у хатi, або то
будуть молодi жiнки з малими дiтьми, що ïх чоловiки покинули i десь
у великiм мiстi за них забули. Вони будуть iти чередою в поле,
минатимуть хрести, що тепер ïх нiяка зелень не закриває,
лишатимуть за собою блискучi, гладкi, сталевi дороги i будуть
розходитися по сивих монотонних стернях, дiти будуть шукати колосся, а
старi тамтогорiчних ковiньок.
I дiд Михайло буде iти зi своïми внуками, з двома хлопчиками i з
Оксаною, найстаршою мiж ними. Хлопцi будуть, як лошачки, то перебiгати
дiда, то лишатися далеко позаду, а Оксана буде йти все разом. Дiд буде
нести дрант-ливу чорну верiтку2 на плечах i буде покашлювати. Оксана
буде мати в руцi хлiб для хлопцiв i для себе. То буде саме
полуднє, а дiд буде все казати Оксанi:
Це сонце, синку, вже з морозом. Будуть вони iти, iти i зiпруться на
однiй нивi. Дiд стане бiля межi, Оксана пiде серединою ниви, а хлопцi
почнуть шукати дуч3 по полю, криничок ясних i батiжкiв та ножикiв,
загублених пастухами.
Оксана здiйматиме кожний колосок, що надибле, i буде всi складати в лiву
руку, а як жмут згрубiє, то вона його буде складати понад ярок,
аби потiм легко найти. Вишукувати буде долини, рови, бо там найбiльше
колосся. Сто разiв на минуту буде схилятися i буде виглядати, як найпиль-
нiша робiтниця.
Згодом зачнуть ïй поперед очi бiгати або синi плями, або одна
половина ниви буде така, як має бути, а друга половина буде вся
зелена. Вона пристане, затулить долонею очi i буде хвилинку стояти,
потiм нагло вiзьме з-перед очей руки, i вся полуда пропаде. Або вона
заспiває спiванку, заспiває ïï собi лишень
потихеньку з великим стидом i з ясною радiстю, що вона вже може спiвати.
Класти буде ноту до ноти i слово до слова з дрижачою непевнiстю, як мала
дитина, що вчиться перший раз ходити i кладе бiлi ноги з радiстю по
землi. А що колос пiдiйме, то спiванку свою урве i наново ïï
зачне з новим дрижанням тоненького голосу; як ото павутиння, що
трясеться по стернях. А як прийде до краю, то сяде собi на пiльнiй
дорiжцi i пiдiпре голову таким дуже маленьким кулачком, як головка
будяка, що буде над нею шумiти тихеньке пророцтво ïï цiлого
життя…
Зате дiд не буде спiвати, але зiгнеться дугою i почне кашляти.
I не знати, що там не дає дихнути, аби розрiзав груди та аби ту
запеклу кров вiдти викинув, то, може би, ще пожив трохи…
I буде далi витягати ковiньки, i буде кашляти, i сiдати. А попри роботу
будуть налiтати на нього думки i за осiнь, i за зиму, i за весну. Десь в
головi зароïться таке, що вiн забуде за ковiньки i за кашель…
Як є чим пропалити взимi, то менше ïсти хочеться. Рано собi
встань, вiдмети снiг вiд порога, набери в шiпцi4 ковiньок, насип пiд
пiч, та й зараз у хатi веселiше. Катерина зварить кулешу, дiти
повстають, та й вже є для них гаряча ложка борщу, та й тепла пiч,
та й тобi, дiду, межи ними тепло. А як не мож лiпше, то й так добре.
Ковiнька, як суха, то вона дуже добра…
I вiн буде випорпувати далi з охотою i з бiльшою силою. Але гадка гадку
буде здоганяти, i вiн ïх не вiджене.
Коби не вмер ще доти, доки хлопцi пiдростуть, то мала би щастя, бо я би
тото усе межи люди розтрутив, аби робило само на себе, а дурна жiнка що
вона знає? лише плакати! Я би то справив на дорогу лiпше вiд
неï… Тепер вiн закличе хлопцiв. Вони прибiжать до нього з
видовбаним гарбузом.
Мой-ня, а ви чому Оксанi не помагаєте, а ïсти хочете? Iдiть
трошки коло неï грайтеся, бо ïй скучно.
Хлопцi пiдуть до Оксани, а дiд буде далi сотати своï думки.
Хлопцi здоровi, рослi, аби лиш дочекатися! Менший то штудерний5 такий,
як старий. Узимi то допоминається чобiт, бо каже, що на печi йому
недобре. Кiлько смiху є з нього, що якби вмер, то й ми б
осиротiли…
Вiн буде глядiти на сонце, чи низько спустилося, i на ковiньки, чи
досить ïх назбирав. Потiм закличе Оксану, аби йшла помагати йому
зносити ковiньки i оббивати ïх вiд глини. Вони знесуть ïх в
одну купу i зачнуть оббивати бучками. Стовп куряви пiдiйметься над ними,
дiд буде кашляти. Оксана буде прижмурювати очi, а хлопцi будуть
ïсти хлiб. В цей час буде сонце над заходом. З довколишнiх сiл
припливуть на ниву звуки дзвонiв i будуть стелитися разом iз росою по
стернях, по дорогах заблеють вiвцi i загукають пастухи, по полю будуть
орачi викидати плуги з борозен i збиратися додому. По долинах здiйметься
сива мряка, ворони будуть летiти до садiв у село , i пси будуть тiкати
додому, бо вже не будуть. могти ловити перепелицю по полю.
Дiд Михайло буде хреститися i збивати пил iз сорочки i дуже кашляти.
Потiм напакує повну верiтку ковiньок, внуки йому поможуть
ïï завдати на плечi i зiйдуть на дорогу. Оксана буде нести
своï снiпки колосся, а хлопцi ховатимуть тi ковiньки, що впали з
верiтки, у пазуху. Заки дiйдуть додому, то пазухи мiцно ïм
повiддуваються, а черева ïх стануть чорнiсiнькi вiд пилу.
В селi вони всi зустрiнуться: i бiднi вдови, i ïх внуки, i дiди, i
молодi жiнки, що ïх чоловiки покинули, всi з ковiньками i зi
снiпками колосся. Вони вiстують, що осiнь приходить.
1Ковiньки тут: сухе бадилля.
2Дрантлива верiтка дране ряденце.
3 Д у ч а яма.
4 Шопа, ш i п к а сарай, повiтка.
5 Штудерний хитрий, кмiтливий.
