Вiдображення нещасливого життя дiтей-сирiт у вiршах Т. Г. Шевченка

Т. Г. Шевченко прекрасний украïнський поет. Бiльшiсть його творiв
присвяченi простому народовi, його життю. Особливе мiсце перед них
посiдають вiршi про дiтей-сирiт. Читаючи рядки таких творiв, як На
Великдень на соломi…, Лiлея, I золотоï й
дорогоï..., розумiєш, яка тяжка доля у хлоп'ят i дiвчаток,
що залишилися на свiтi самотнiми:

Одне-однiсiньке пiд тином
Сидить собi в старiй ряднинi.

Обдiленi материнською ласкою та любов'ю, сироти змушенi
покладатися на людську доброту та милосердя. Вони ходять у лахмiттi,
найчастiше босонiж, бо не мають взуття, i перебиваються шматком хлiба.
Щоб якось прожити, не померти з голоду, дiти змушенi йти у найми, важко
працювати i повнiстю залежати вiд пана:

Менi здається,
що нiколи Воно не бачитиме волi, Святоï воленьки. Що так Даремне,
марне пролетять Його найкращiï лiта…

Безрадiсне
майбуття чекає сирiт. Всi до них байдужi, нiхто не прийде на
допомогу в скрутну годину, не запросить до хати, не обiгрiє:

Я умерла Зимою пiд тином…

Але й смерть не розтоплює людських сердець. Все, на
що вони здатнi, це подати шматок хлiба чи залатану свитину. Вiршi
Шевченка вчать нас бути добрiшими, допомагати самотнiм i беззахисним, не
проходити мимо дитини, яка плаче.