Украïнськi народнi балади, ïх тематично-стильовi особливостi i поетика

Балада належить до найскладнiших видiв усноï народноï
творчостi. Вiтчизнянi i захiдноєвропейськi вченi доклали чимало
зусиль, щоб розкрити ïï суть, визначити жанровi особливостi,
з´ясувати походження i шляхи поступового розвитку. Однак цi
дослiдження ще не доведенi до кiнця. Проблема полягає в тому, що
балада , давнiй жанр, увiбрала в себе риси сумiжнiх видiв усноï
народноï творчостi (лiричноï пiснi, думи , легенди, казки,
мiфу та iн.). Тому, як слушно вважає фольклорист М. Андреев,
немає можливостi дати закiнчену характеристику цього жанру, бо
його рамки доволi розпливчастi i приблизнi.
Певну труднiсть у дослiдженнi балад спричиняє те, що цей жанр не
має i змiстово-тематичних обмежень (як, наприклад, iсторичнi пiснi
обмеженi iсторичними темами, родинно-обрядова поезiя сiмейними святами,
календарно-обрядова темою працi на землi). У баладах освоюються всi
можливi явища людського життя особистого, сiмейного, суспiльного,
заторкуються проблеми, з якими може зустрiчатися людина на своєму
життєвому шляху соцiальнi, побутовi, духовнi, моральнi, усi види
стосункiв мiж людьми (родичами, друзями, ворогами), зв´язок з
потойбiчним свiтом (духами, мерцями, демонами), фантастичнi незвичайнi
явища. До того ж змiст балад охоплює усi суспiльнi верстви,
починаючи вiд князiв та вельмож i завершуючи суспiльним дном
(розбiйниками, вбивцями, навiть маньяками). Практично неможливо знайти
тему, яка би не була реалiзована в баладних сюжетах.
Цей древнiй жанр, як i iншi, не залишався без змiн протягом тривалого
побутування. Навiть термiн балада у рiзнi часи i в рiзних народiв
застосовувався до рiзних, часом протилежних видiв творчостi. Термiн
балада походить вiд грецького ballo рухатись (той Же корiнь , що
латинське ballo танцюю, вiд якого пiшло iталiйське ballare, що дiйшло до
нас у спiльнокореневих словах болеро, балет).
Так у захiднiй Європi називали пiсню, якою супроводжувався танець
(часто ритуальний танець). Тому ця пiсня вiдрiзнялася вiд лiричних
пiсень ритмом, вона супроводжувалась рiзними танцювальними рухами,
набувала драматизму. Пiзнiше, пiд впливом професiйноï лiтератури,
балади видозмiнювались, втрачали первiснi риси, хоча у деяких народiв
Європи балада збереглась i в первiсному значеннi (танцювальнi
пiснi англо-саксiв та скандинавських народностей).
Пiсля того, як балада втратила зв´язок з танцем, який
супроводжувала, на перший план вийшли епiчнiсть i драматизм, якi у
поєднаннi з лiризмом дають неповторний синтез, який у такому
спiввiдношеннi не зустрiчається в жодному iншому жанрi. Однак саме
це поєднання рiзновидових рис i ускладнює визначення балади
як жанру, а давнє ïï значення ще й досi
залишається не з´ясованим, оскiльки на вiдмiну вiд усiх
iнших давнiх жанрiв, якi мали виключно утилiтарне практичне значення,
балада спрямована також на естетичне переживання: викликати у слухача
певнi почуття, емоцiï, образи, думки. Цим вона рiзко
вiдрiзняється вiд iнших жанрiв фольклору, який, на думку В.
Проппа, створений таким чином, що не змушує людину задумуватись
над своïм життям. Балада ж навпаки, подiбно до творiв лiтератури,
спонукає до роздумiв над проблемами буття, фiлософських
узагальнень i паралелей iз власним життям.
Якi ж основнi риси, що вирiзняють баладу з-помiж iнших жанрiв фольклору?
1.  Формою балада дуже подiбна до лiричноï пiснi. Але на
вiдмiну вiд пiснi (в якiй за законами лiрики передаються почуття чи
переживання лiричного героя, його думки, викликанi окремим епiзодом
життя) у баладi є сюжет епiчне начало (вiдтворюються бодай
стисло дiï i вчинки героя, його стосунки з iншими людьми). Тому в
баладi є не одна (як у переважнiй бiльшостi пiсень), а кiлька
дiєвих осiб, стосунки мiж якими розкриваються за законами епосу
(наявнi всi елементи композицiï), чим балада спорiднюється
з легендами та оповiданнями. Недаремно деякi дослiдники називали цей
жанр пiсенною повiстю. 2.  В основi сюжету балади лежать
незвичайнi, часто фантастичнi подiï (дiвчина перетворюється
в тополю, брат продає сестру, чоловiк за намовою коханки
вбиває дружину, дiвчина отруює невiрного коханого, мати
пропиває дочку та iн.). Цiєю незвичайнiстю,
екстраординарнiстю (а часто i жорстокiстю) зображуваного балади
вiдрiзняються вiд лiричних пiсень на суспiльно-побутовi чи родинно-
побутовi теми , в яких подiï не виходять за рамки буденного
життя. Елементи чудесного, фантастичного, зумовленi давнiми
вiруваннями (чаклунство, анiмiзм, жертвоприношення та iн.),
спорiднюють балади з казками, де зустрiчаються цi ж елементи, а також
з легендами, в яких, як i в баладi, поширений прийом метаморфози
(перетворення людини в дерево, пташку, квiтку, камiнь i т. п.).
2.  Однак якими б незвичайними не були подiï, зображенi в
баладi, ïï дiйовi особи, як правило, простi звичайнi люди
(свекруха, невiстка, брат з сестрою, невiрний хлопець та iн.), i
змальованi картини стосуються життя лише окремоï людини. Цi
подiï не мають нацiонального чи загальнодержавного значення (як
це притаманне героïчному епосовi, де билиннi богатирi чи козаки з
дум роблять надзвичайнi подвиги в iм´я усього народу, для
визволення рiдноï землi вiд чужоземних загарбникiв i т. п.). Цим
балади вiдрiзняються вiд билин, дум та iсторичних пiсень. У них
домiнують сiмейний побут i картини особистого життя.
3.  Важлива особливiсть, яку помiчали усi дослiдники балад,
трагiзм. Ф. Колесса давав визначення балади як сумовитоï лiрично-
епiчноï пiснi про надзвичайнi подiï, життєвi конфлiкти
з трагiчним закiнченням. На це звертає увагу i Петро Лiнтур:
балада розповiдає переважно про похмурi, трагiчнi випадки, якi
привертають увагу, вражають. Балада нiколи не завершується
щасливо. Цим вона вiдрiзняється вiд усiх видiв фольклору. Бiльше
того, зло в баладi, як правило, залишається не покараним (убивця
залишається жити, звiдник виплутується зi складних
обставин, винуватцi часто навiть не шкодують за скоєним, ïх
не мучить совiсть). Як i в казках, у баладах є гостре
протистояння добра i зла. Але добро у них перемагає лише умовно
(закоханi, яким не дозволяють одружитися, топляться i в такий спосiб
залишаються навiки разом; мати, отруïвши нелюбу невiстку,
втрачає i коханого сина, який, зрозумiвши злий намiр матерi,
випиває отруту та iн.). Так виявляються народнi уявлення про
торжество справедливостi. Позитивний баладний герой приймає
смерть без страху, вбачаючи у цьому вихiд зi складних життєвих
обставин, з безнадiйних ситуацiй. Тому балада завжди є дуже
емоцiйною, хвилюючою, що сильно дiє на людськi почуття,
примушує спiвпереживати з героями, задуматись над самим життям.
О. Дей назвав баладу епосом нещасливих людських доль. Незвичайнi пригоди
iз звичайними людьми, писав цей дослiдник, один iз тих проявiв
контрастностi i поляризацiï, якi є стрижнем баладностi як
такоï. Вiдтворюючи несподiвано гострi конфлiкти та психологiчнi
стани в хвилини найвищого напруження людських пристрастей i переживань в
переважно трагiчних ситуацiях, балади викликають глибокi
зворушення…, адже трагiчне суперечить людськiй природi, воно
нiколи й нiде не було звичним, життєвою нормою i завжди
приголомшувало, вiдгукувалося спiвчуттям та уболiванням щодо персонажа-
жертви i ненавистю до персонажа-злочинця. З цим пов´язана ще одна
визначальна риса жанру драматизм.
Поряд з епiчним та лiричним у баладi є й драматичне начало. Це
пояснюється тим, що первiсно баладу танцювали рухами вiдтворювали
оспiвуванi подiï (елементи драми). У сучасних баладах драматизм
виявляється iнакше. Перш за все у дiалогiчнiй формi балад: кiлька
дiйових осiб постають перед нами, як на сценi, ïхнi думки i вчинки
переданi у формi дiалогiв. Дiя в баладi розвивається надзвичайно
швидко i напружено, як у драмi. Тут немає уповiльнення, детальних
описiв, тривалих повторiв, характерних для героïчного епосу. Усе
вiдбувається динамiчно, над вчинками герой нiколи довго не
роздумує, часто його дiï зовсiм не мотивуються (не
пояснюється, чому дiвчина наказує коханому вбити його маму i
принести ïï серце, чому брат продає на ринку свою сестру
i т. п.).
Оскiльки балада невеликий за обсягом твiр , а сюжет, як правило,
повнокомпонентний, то це приводить до епiзодичностi викладу,
фрагментарностi при змалюваннi подiй, а це ще бiльше наближає
ïï до драми. Однак баладний драматизм спрямований не стiльки
на передачу чи точне вiдображення подiй, скiльки на сильний
психологiчний ефект емоцiйне потрясiння, глибоке душевне переживання.
Тобто драматизм тут використовується лише, щоб пiдсилити лiричний
струмiнь (має суґестивну силу).
4.  Дуже важливою прикметою балади є ïï
своєрiдна реалiстичнiсть. Це не означає, що жанр балади
характерний тiльки для реалiзму як естетичноï системи.
Реалiстичнiсть балад проявляється у кiлькох моментах:
  час в баладi стосується потенцiйноï сучасностi (В.
Пропп), тобто згаданi в баладi подiï вiдбувалися не в глибокому
минулому (як у героïчному епосi), а зовсiм недавно;
  усi подiï, незважаючи на фантастичний елемент, є
потенцiйно можливими. Чудо у баладi нiколи не є визначальним, не
проймає оповiдi всуцiль, а лише фрагментарно, тому не
деформує домiнантного мiметичного освоєння дiйсностi.
Наприклад, перетворення дiвчини в тополю, окрiм рис метаморфози,
залишкiв анiмiстичних вiрувань, переплiтається зi звичаєм
садити на могилi тополю (це саме стосується калини чи явора);
  персонажi балад не богатирi, князi чи царевичi, а звичайнi люди
рiзних суспiльних верств. Вони не дiляться на героïв i злодiïв
(Пропп), бо i злочинцi не епiчнi гiперболiзованi злочинцi, а звичайнi
люди. Сама дiйснiсть теж нi не гiперболiзована, нi не iдеалiзована, а
мислиться такою, якою є, з усiма властивостями складного буття (у
тому числi трагiчними). Весь фольклор до того не наголошував на трагiзмi
(героï билин завжди перемагали ворога, злi сили були покаранi,
правда i справедливiсть встановленi усе поставлено на своï мiсця).
Дуже рiдко, в окремих випадках у новелiстичних билинах зустрiчаються
елементи вбивства чи самогубства (Билина про Дунай), що можна якоюсь
мiрою вважати перехiдною ланкою мiж билиною i баладою, i то дуже умовно,
бо в баладi представляються переважно людськi характери i ïх
зiткнення у реальному життi. Тут вiдсутня iдеалiзацiя позитивних
героïв чи ïх рис, гiперболiзацiя обставин чи здiбностей,
лiризацiя почуттiв, монументалiзм у зображеннi обраноï теми ,
ïï значимостi.
7. Серед характерних рис балади як жанру можна помiтити i дидактичнiсть.
Прямо чи опосередковано у баладi криється повчання чи
застереження. Навiть якщо зло залишається непокараним,
утверджується торжество добра i справедливостi (хай навiть
великою цiною людського життя, оскiльки смерть часто є не
центром проблеми чи джерелом трагiзму, а, навпаки, шляхом вирiшення
конфлiкту, виходом з безнадiйноï ситуацiï, що склалася
силою обставин чи непередбачуваних вчинкiв героïв). I навiть
якщо формально зло торжествує, все одно симпатiï слухачiв
залишаються на боцi скривджених, на боцi слабкоï жертви, яка не
змогла постояти за себе, i вiд протилежного встановлюється
народна мораль, виробляються загальноприйнятнi норми спiвжиття,
виховується здатнiсть спiвпереживати, вiдчувати людський бiль,
жаль, розчарування.
Таким чином, балада це лiро-епiчний пiсенний твiр з гостро драматичним
сюжетом, що виражає з точки зору народноï моралi трагiчнi
конфлiкти, породженi надзвичайними чи фантастичними подiями, вчинками та
фатальними збiгами обставин в особистому, сiмейному чи суспiльному життi
звичайних людей.
Для поетики балад характерним є напружений драматичний сюжет з
використанням прийомiв дiалогу, монологу, роздумiв-медитацiй. Стрiмкiсть
викладу подiй забезпечується шляхом поєднання опису вчинкiв
героя з його прямою мовою. Зображення подiй доповнюється картинами
природи (найчастiше бурi чи ночi). Сюжет драматизується
мiфологiчними i мiстичними мотивами, часто використовується прийом
метаморфози (перевтiлення), чим наближає баладу до казки, легенди.
Баладi притаманний також ефект нарощування психологiзму чи трагiзму
шляхом градацiï дiï в часi. Найяскравiший приклад балада Ой не
ходи, Грицю, побудована цiлком на цьому прийомi:
У недiлю рано зiлля копала, 
В середу рано Гриця отруïла. А у понедiлок переполоскала, 
А у четвер Грицьо помер.
Прийшов вiвторок зiлля варила,
 Прийшла п´ятниця поховали Гриця…
Драматизм посилюється i шляхом гiперболiзацiï. На вiдмiну вiд
iнших жанрiв, цей прийом використовується не щодо фiзичноï
сили, а стосовно глибоких душевних переживань, нестримних почуттiв,
душевних страждань.
У баладах використовуються також тi художньо-поетичнi засоби, що i в
лiричних творах: метафори, епiтети, порiвняння, вживаються художнi
тавтологiï, синонiмiчнi пари (плакати-ридати, кличе-викликає,
тужить-голосить та iн.) Характерним є використання в баладi
пестливих слiв, зменшувально-пестливих форм i суфiксiв, що вводяться з
метою передати глибокi нiжнi почуття героя, романтичну натуру, або ж
викликати спiвчуття до невинноï жертви. Сукупнiсть суґестивно-
рецептивних компонентiв справляє естетичний вплив на слухачiв,
здатний зворушити ïх до слiз. Присутнiй також дидактичний
(повчальний) компонент, найчастiше вкiнцi:
Най дiвчата тепер тоє знают,
Най козакiв вiрних не зраджают. (Тройзiлля)
Однак найчастiше дидактизм не виноситься у пiдсумок, а розчинений у
цiлiсному зв´язному текстi.