Структурнi типи складних речень. Вивчення складного речення в школi

СР − це реч-ня, що склад. з 2-ох i бiльше пiдряд. од., якi становлять смислову, стр-ну та iнтонац. єднiсть. Теорiя. Спочатку СР розгляд. як поєднання простих речень. Пєшковський вважав непридатним терм. СР, називаючи його складне цiле. Шахматов − сполучення речень. Уже Богородицький у 1935 р. Общий курс грам-ки СРЯ обстоював iн. погляд на СР як єдине звязне цiле. Iдеï Богородицького розвинули Поспєлов, Виноградов, Максимов (вважав СР комунi кат. од. вищого рiвню порiвняно з ПР − в укр. мов-вi цю т. з. пiдтримують Вихованець, Загнiтко). Дискусiя триває. Iснують 2 погляди на грам. стр-ру СР: 1. при конструктивному (статичному) пiдходi СР розгляд. як поєднання окремих речень.; 2. при комунiкативному (динамiчному) СР − цiлiсне ут-ня, що форм. з частин, а не з окремих речень.
Засоби звязку част. СР є : 1.спол. суряд. i пiдряд.; 2. спол. слова, у ролi яких виступають вiдноснi займ. (хто, що, який, чий) i прислiв. (де, куди, звiдки); 3. спiввiдноснi (вказiвнi слова), вказiвнi i означал. займ. (той, такий, кожен, всякий), прислiв. займ. пох. (там, туди, тодi, так); 4. iнтонацiя рiзних типiв: а) перелiчування, б)протиставлення чи зiставлення, в)зумовленостi, г) зясувальна. Особлива роль у БСР. 5. спiввiднош. видо-часов. i способових ф. дiєслiв- присуд. у предикат. частинах СР; 6. лекс. ел., зокрема займ., прислiв., спiльнi другоряднi ЧР, також поєднують пред. част. в одне цiле; 7. порядок розмiщення пред. частин.
Змiстовi вiдношення мiж част. СР. 1. Одночаснiсть подiй, яв.; 2. часова послiдовнiсть; 3. роздiловi; 4. протиставнi i зiставнi; 5. причиновi, наслiдковi, умовнi, зясувальнi, допустовi та iн.
Типи СР. Реч-ня вiдкритоï i закритоï стр-ри (можна/неможна додати пред. частини), еластичнi i нееластичнi (можна/неможна мiняти мiсцями пред. частини). СР: Сполучниковi (складнопiдряднi, складносуряднi, сурядно-пiдряднi), Безсполучниковi, Сполучниковi- безсполучниковi.
. Вивчення складного речення в школi.
Ця тема досить складна i важлива. Пiд час вивчення складного речення виникають певнi труднощi: — тип речення (треба знати сполучники сурядностi i пiдрядностi); — будова речення (де головна частина). При вивченнi складнопiдрядного речення треба правильно: 1) визначити головне речення;2) назвати пiдрядне речення; 3) на яке питання вiдповiдає; 4) якi смисловi звязки; 5) чи є вказiвне слово в головному; 6) визначити тип пiдрядного.
Основнi методи i прийоми роботи:
- спостереження над новими фактами з метою узагальнення i усвiдомлення
      закономiрностей. Методи: всi методи теоретичного опрацювання
      (розповiдь, бесiда, спостереження мовних явищ, робота з пiдручником).
      Впави: пiдготовчi, тренувальнi, завершальнi.
- схеми розбору речень, побудова схем.
- наявнiсть звязного тексту. Вправи: доповнити речення другорядними,
      однорiдними, уточнюючими членами; введення окремих компонентiв; замiна
      окремих компонентiв ( слiв та фразеологiзмiв) iншими; перебудова
      синтаксичних конструкцiй (пряма мова непрямою); конструювання мовних
      одиниць.
69.Складносурядне речення. Функцiï сполучникiв у ньому.
ССР таке складносур. реч-ня, предик. частини якого поєднанi сур. сполучниками. Найiстотнiша ознака ССР спол. сурядностi, якi поєднуються предикат. частини i не належать жоднiй з них. Частини ССР за стр-рою i змiстом хар-зуються вiдносною самостiйнiстю. Звязок мiж частинами за допомогою 1. Займенникiв, якi замiщають iм. попер. част. /Чудес не буває, але ж яка за ними черга/ 2. Спiльних членiв реч. (це iнодi викликає неповноту другоï частини) /Погорiлець боïться вогню, а покусаний собаки/ 3. Порядок розташування /Є каяття, да вороття немає/. 4. Видових, часових, способ. форм дiєсл.- присудкiв, що вiдп. чином скоординованi /Спочатку вчаться говорити, потiм мовчати, але нiхто не вчиться слухати/. Предикат. частини, що входять до ССР, можуть бути однотипними та рiзнотипними за структурою. В однотипн. ССР обидвi частини або односкладнi, або двоскладнi. /Безвiтряно i коксохiмiвського диму сьогоднi не чути/. У ССР рiзнотипн. стр-ри одна частина односкладна, iнша двоскладна.
ССР вiдкритоï стр-ри складаються з декiлькох частин, кiльк. яких може бути потенц. збiльшена за рахунок включення нових. /I день iде, i нiч iде/. ССР закритоï стр-ри з двох частин, не допускають включення третьоï (з зiставно-протист. i приєднувальними вiдношеннями) /Псам би i свиням не треба золота, а нерозумному мудрих слiв/
Особливiсть ССР предикативна частина нiколи не може знаходитися всерединi iншоï пред. частини (на вiдмiну вiд СПР). Важливий засiб поєднання iнтонацiя: перелiчувальна, протиставно-зiставна, градацiйна, роздiлова.
ССР з єднальними сполучниками (i, й, та=i, а=i, нiнi, анiанi) 1. єднальнi вiдношення, в межах яких реалiз. ще такi вiдн: 1.1 власне єднальнi, в яких вир. значення одночасностi, — передається збiгом форм дiєсл.-присудкiв i пiдкреслено наявн. спiльних другор. членiв, найчаст. обставин, рiдше додаткiв /В степу уже лiто розмовляло з вереснем i всi вiки жили вже без адрес/ 1.2. вiдн. послiдовностi дiй або станiв, передається порядком розташування частин i видо-часовими дiєсл. формами. /Вишнi вицвiтали, i блiдо-рудуватi пелюстки вкривали землю/ 1.3. причиново- наслiдковi вiдношення виражається незмiнним розташуванням частин i iнтонац. /Ïй стало жаль людського змарнованого життя i вона заплакала/ 2. перелiчувальнi вiдношення перелiч. сполучн. ii, нiнi
ССР з протиставними сполучн. (а, але, зате, проте, однак, та=але) вiднош. протист. i зiставнi., хар-на стр-на ознака, що можуть складатися лише з 2 частин. /Я ждав тебе, а ти усе не йшла/
ССР з роздiловими сполучн. (чи, або, чичи, тото, чи точи то, не тоне то) значення несумiсностi, взаємовикл., чергування подiй, явищ, станiв.
ССР з градацiйними сполучн. (не лишеа й, не тiльки але й, не стiлькискiльки, не те, щоба, хоча йале) вiднош. градацiï, тобто пiдсилення або послаблення другого компонента речення. /Не те, щоб я тебе любив, а просто ти така завзята/. Близькi семантично до ССР з єдн. спол.
ССР з приєднувальними сполучн. (та й, ще й, також, тобто, себто, притому, причому, при цьому) приєдн. вiднош.: друга частина доповнює думку, висловлену в першiй. /Кажуть, руки в мене золотi, та й голова, повiрте, не мiдна/
70. Узгодженi та неузгодженi означення i способи ïх вираження.
Означення − другорядний член реч-ня, який вказує на рiзнi ознаки предмета i вiдповiдає на 16 питань. УО виражаються: прикмет, дiєприк., займ. прикм. типу, поряд. числiв., кiльк. числiв. у непрям. вiдмiнках. Неуз. О. вираж. iм. у ф. непрям. в. з прийм. i без. Звязок НО з гол. сл. − прилягання або iменне прилягання. Виражаються:1.iм. у Р. в. без прийм., вказують на а)приналежнiсть iстотi./Шопена вальс./;б)вказують на джерело явища або виконавця./Промiнь сонця./в)вказують на рослину щодо ïï частини./Стрючок квасолi луснув./Увага! Це стос. тiльки рослин . Назви предметiв щодо своïх частин будуть дод./ручка дверей./г)х-ка предмета за його мiсцем перебування./площа Берлiна./ґ)х-зують осiб за ïх приналежнiстю до течiï, органiзацiï, але якщо особа є керiвником установи − назва буде дод./декан факультету./ х-ка за мiсцем знаходження 1.Р. в. з прийм. вiддо/з. −./Лежала тiнь вiд столу i до печi./2.З. в. + прийм. через, над.3.О. в. + прийм. над, пiд, за, помiж.4.М. в. + прийм. у/в, на. Х-ка за часом: 1.Р. в. + проти./Нiч проти понедiлка./2.З. в. + на./ночi на Купала./Х-ка за матерiалом: Р. в. + з./кiвшик з лика./За призначенням З. в. +на./шовк на спiдницю./За його внутр. чи зовн. рисами: 1.О. в. + з./заєць з морквою за вухом./2. М. в. +в/у./Стрункi дiвчата в одягах легких./3.З. в. +про./Чутки про землю./
НО вираж. прислiв./Кава по-угорськи./, iнф./бажання лягти i заснути./, присвiйнi займ., ут. вiд об. його, ïï, ïх.
Прикладка − рiзновид неуз. озн., що вираж. iм. Одночасно х- зує предмет i дає йому iншу паралельну назву. Прикладка може стосув. iм., займ., субстантивiв. Буває пош. i непош. Розрiзнення прикладки i означ. слова Якщо один з iм. заг. назва особи, а iн. власна, прикладкою буде заг., у геогр. назвах навпаки. Прикладка набуває того ж вiдмiнку, що й гол. слово. Часто у вiйськовiй лiт-рi, мапах, оголошеннях, документах прикладки не вiдмiнюються./ У мiстi Пирятин./