Становлення iсторичноï белетристики в давнiй украïнськiй лiтературi
У XVII ст. далi читаються твори , засвоєнi попереднiми
поколiннями, а також здiйснюються новi переклади i переробки творiв
такого ж типу. Переказуються лицарськi романи про Петра Золотi Ключi i
про кесаря От-тона. До цiєï ж групи перекладiв i переказiв
слiд вiднести i вiршований переспiв лицарськоï поеми Торквато Тассо
Звiльнений Iєрусалим.
Лицарськi повiстi авантюрно-куртуазного змiсту найбiльше iмпонували
верхам тодiшнього суспiльства. Освiченим представникам козацькоï
старшини насамперед припадали до смаку численнi описи боïв i
поєдинкiв, перемог i поразок, полонень i звiльнень iз полону та
iнших воєнних пригод. Iншого шукали в цих повiстях читачi з-помiж
середнiх i нижчих верств суспiльства. Про це свiдчить збiрник Бiблiя
малая, укладений 1660 р. шаргородським священиком Григорiєм.
Переказуючи тi ж сюжети, вiн послiдовно пропускає мiсця, якi
найяскравiше вiдображають феодальнi лицарськi iдеали воєнноï
доблестi, великоï учтивостi, служiння дамi тощо, бережно зберiгаючи
зворушливi епiзоди побутового, психологiчного, жанрового плану.
За показовий можна вважати вiршований переказ однiєï з кращих
новел Джованнi Боккаччо про трагiчну любов Зiгiзмунди (Гiзмонди), дочки
салернського князя Танкреда, i його слуги Звiздарда (Гвiскарда).
Украïнський переспiв-цього сюжету походить вiд польського
вiршованого переспiву, який вийшов з-пiд пера польського бароккового
письменника Iєронiма Морш-тина. Iсторiя про Зiгiзмунду i Звiздарда
знаменна не тiльки тим, що вона спецiально розробляє тему вiльного
кохання , войовничо утверджує право закоханих па задоволення
своєï пристрастi, нехтуючи приписами християнськоï
моралi, а й тим, що рiшуче вiдкидає феодальнi становi передсуди.
Якщо в новелi про Зiгiзмунду й Звiздарда любовна тема розвивається
у високому стилi, то Приповiсть про трьох молодикiв, як обдурила ïх
одна вдова своïми фортелями вельми штучно розвиває
ïï в низькому стилi, побутово, так би мовити, фацецiино. Тут
на кiн виводяться персонажi простого становища це вже не небожителi й
святi, не царi i князi, не лицарi i дами ïхнiх сердець, навiть не
двораки, а мешканцi славного мiста городяни: купець, служилець,
мiщанський син.
Повiстями про Зiгiзмунду i Звiздарда та про хитру вдову не вичерпуються
свiдчення того, що украïнська лiтература XVII ст. активно
засвоює сюжети захiдноєвропейськоï мiськоï,
ранньобуржуазноï белетристики. Протягом усього столiття
зростає зацiкавленiсть читачiв дрiбними оповiдними жанрами розважально-
повчального характеру. Цi оповiданнячка наповнювали численнi збiрники.
Популяризаторами ïх у найширших колах населення були проповiдники,
котрi охоче наводили в своïх казаннях як приклади рiзноманiтнi
оповiдання релiгiйного, а також цiлком свiтського змiсту Особливо слiд
вiдзначити факт посиленого культивування жанру езопiвськоï байки
20.
В украïнськiй лiтературi XVII ст. розвиваються процеси, якi
визначились в останнiй чвертi попереднього вiку. Суть ïх зводиться
до переживання середньовiчних традицiй i дедалi iнтенсивнiшого
наростання тенденцiй, властивих Новому часу. Разом з тим лiтература XVII
ст. набуває особливого характеру i колориту. Якщо на гранi XVI i
XVII ст. прогресивнi тенденцiï лiтературного розвитку породжувались
насамперед ренесансними процесами в суспiльному життi i пiдтримувалися
захiдноєвропейськими ренесансними впливами, то в XVII ст.
починають переважати явища, характернi для барокко, хоч у них, у нових
формах, вельми iнтенсивно продовжують жити ренесанснi iдеï.
Переважно барокковий характер украïнська лiтература зберiгає
i в XVIII ст., особливо в першiй його половинi.
XVII ст. породило на Украïнi лiтературнi твори, теми i форми, якi
iстотно збагатили скарбницю духовних цiнностей украïнського народу,
справили iстотний вплив на лiтератури всiх народiв православного
культурного ареалу, насамперед на братнi лiтератури бiлорусiв i росiян,
наблизили украïнську лiтературу до новоï епохи ïï
розвитку, що почалася на гранi XVIII i XIX ст.
