Специфiчнi жанровi ознаки народного епосу

Загадка малий жанр усноï народноï творчостi , для якого
властиве метафоричне чи алегоричне зображення якогось предмета або
явища, дотепне запитання з метою виявити кмiтливiсть того, хто
вiдгадує.
Прислiв'я — короткий, часто вiршований крилатий народний вислiв, у
якому у високохудожнiй формi виражено повчальний досвiд i мудрiсть
народу.
Приказка — стислий крилатий народний вислiв, близький до
прислiв'я, але без властивого йому повчального значення.
Легенда — переказ про якiсь подiï чи людей, оповитий
казковiстю, фантастичнiстю.
Казка розповiдний твiр про вигаданi, а часто й фантастичнi подiï.
Переказ — усне народне оповiдання про визначнi iсторичнi
подiï та ïх героïв, за змiстом близьке до народних легенд
i сказань, але рiзниться вiдсутнiстю казково-фантастичних елементiв.
Притча — повчальне алегоричне оповiдання з яскраво вираженою
мораллю про людське життя; характерною ознакою є можливiсть
рiзнотлумачення та рiзноманiтного застосування.
Лiтопис найдавнiший вид iсторико-мемуарноï прози, що являв собою
розташованi в хронологiчному порядку коротенькi замiтки й докладнi
оповiдання про iсторичнi подiï.
Казки Специфiчнi Жанровi Ознаки:
Мають традицiйний початок (зачин) i кiнцiвку;
Кiнцiвка має сатиричну або повчальну спрямованiсть;
Потрiйнiсть;
Символiка чисел;
Типiзацiя персонажiв;
Дiалог — один iз засобiв типiзацiï персонажiв;
Невизначенiсть часу i мiсця дiï;
Форми звертання: зменшено-пестливi (кумонько, зайчику-побiгайчику, лисичко-сест-
ричко), згрубiлi (вовчище, вовчисько, хвостище-помелище);
Велика кiлькiсть прислiв'ïв, приказок, загадок, примовок;
Щасливий кiнець: перемога добра над злом;
Ритмiчнi i пiсеннi частини в монологах героïв (Я Коза-Дереза,
пiвбока луплена…);
Формули простору i часу (Вправо пiдеш — щастя зустрiнеш,
влiво…, Чи довго, чи коротко…);
Обожнювання природи;
Зображення фантастичних подiй;
Можлива велика кiлькiсть епiзодiв; символiчнiсть (калина-дiвчина);
наявнiсть стилiстичних формул:
- тавтологiï (пили-гуляли);
гiперболи (прокинувся через рiк);
антитези (розколовся свiт на свободу i гнiт);
постiйних епiтетiв (синє море, богатирський кiнь).
Основнi групи казок.
1. Про тварин.
Характернi особливостi:
Дiйовi особи тварини, птахи (найпоширенiшими є Лисиця, Вовк,
Ведмiдь, Зайчик, Кiт, Коза, Пес, Кiнь, Сорока);
Вiдображення життєвих конфлiктiв людей через алегорiю;
- чiтке окреслення пiзнавальноï мети;
- наявнiсть малих фольклорних форм.
2. Героïко-фантастичнi.
Характернi особливостi:
Дiйовi особи — велетнi, воïни-визволителi, якi втiлюють в
собi фiзичну i духовну силу, смiливiсть, винахiдливiсть;
Негативнi героï: Баба Яга, вiдьми, Змiй Горинич тощо;
Пiдкреслення соцiального походження героя;
Головнi атрибути позитивних персонажiв: зброя, бойовий кiнь, стрiли;
- доля персонажа змiнюється на краще, коли вiн одержує
перемогу над злом;
наявнiсть фантастичних епiзодiв.
3. Соцiально-побутовi.
Характернi особливостi:
Дiйовi особи: селяни, наймити, бурлаки, сироти;
Виявлення героïзму персонажiв у боротьбi зi злиднями, бiдою, горем;
Характернi образи Кривди, Добра, Зла, Горя, Злиднiв, Щастя;
- розкриття соцiальних, родинно-побутових конфлiктiв через
взаємини героïв;
- образнi засоби: гротеск, iронiя, карикатура;
- типове фiнальне завершення: бiдний — переможець, пан —
осмiяний.
Лiтературнi казки — казки, що мають автора-письменника. (Наприклад, I. Франко Фарбований Лис).
Спiльнi та вiдмiннi риси народноï i лiтературноï казок
Народна:
Колективний автор (народ);
Усна форма iснування;
Варiативнiсть з метою сильнiшого враження;
Обмежене коло сюжетiв;
Типiзований образ героя, що характеризується за його
функцiєю в казцi (визволитель, богатир, нечиста сила та iн.);
Виконавцi казок — оповiдачi-казкарi, що володiють умiнням
розповiдати i доповнювати почуте;
Не чiтко визначенi час i мiсце створення. Лiтературна:
Автор — конкретна особа (письменник);
Писемна форма;
Канонiчний текст без можливостi внесення довiльних змiн;
Максимально iндивiдуалiзований образ героя;
Кiлькiсть варiантiв будь-яких мотивiв сюжету не обмежена;
Письменник автор, творець, який вiдображає життя в художнiх
образах за допомогою своєï уяви, властивими лише йому
засобами i на вiдповiдному матерiалi;
Чiтко визначенi час i мiсце створення (за ознаками, прикметами часу в
текстi).
Балади
Балада невеликий лiро-епiчний твiр казково-фантастичного, легендарно-
iеторичного аоо героïчного змiсту з драматично напруженим сюжетом.
У давнину баладами супроводжувалися танцi. Пiзнiше спiв вiддiлився вiд
танцю i балада стала самостiйним жанром народнопiсенноï творчостi,
а згодом лiтератури. Характернi ознаки балади: Напруженiсть
композицiï,
- трагiчна розв'язка,
Вiдчутне емоцiйне напруження,
У центрi сюжету — лише одна подiя з життя головного героя,
лаконiчнiсть оповiдi, незначна кiлькiсть героïв, Балади були
джерелом художньоï лiтератури, iз якого черпали мотиви i
настроï Тарас Шевченко , Iван Франко, Леся Украïнка. Мотиви
балад: Туга за нареченою,
- убитий на вiйнi козак,
- почуття дiвчини, з яких насмiялися,
- зле чарiвництво,
- прокльони свекрухи на адресу молодоï невiстки, зрада i помста.
Серед сюжетiв балад видiляють кiлька тематичних груп.
1. Мiфологiчнi, пов'язанi з легендами про перетворення людей у птахiв,
рослин (наприклад, добре вiдомi балади про дочку-пташку, про дiвчину-
тополю, про сина, заклятого в явора та iн.), алегоричнi (про голубку
i голуба).
2. Сiмейно-побутовi з пережитками кровно-родових вiдносин — на
тему iнцесту (брат сватається до сестри; про вдову та
ïï женихiв — рiдних синiв).
3. Про сiмейнi стосунки за часiв патрiархальних вiдносин —
чоловiкiв та жiнок, батькiв та дiтей (про чоловiка, котрий
убиває жiнку за намовою матерi; про сина, який проганяє з
дому матiр-удову; про матiр, яка пропиває дочку та iн.).
4. Iсторичнi балади, якi щiльно стикуються з iсторичними пiснями (про
зустрiчi рiдних в турецькому полонi; про Бондарiвну й пана
Каньовського; про гайдамакiв, котрi вбивають Марусиного сина та iн.).
5. Соцiально-побутовi (про смерть рекрутiв, чумакiв, наймитiв,
емiгрантiв, сiчових
стрiльцiв).
Украïнськi балади-пiснi вiдображають свiтобачення й уявлення рiзних
поколiнь, ïх зв'язок з природою: персонажi балад представленi
символами. Син, якого прокляла матiр, стає явором, невiстка, яку
зненавидiла свекруха, — тополею. Дiвчина може перетворитися на
пташку, а козацька смерть представляється в iнших образах: в
головах ворон кряче, а в нiженьках коник плаче, є образи ясного
сокола, сизого голуба, сивоï зозулi.
Трапляються у баладах казковi мотиви, дуже поширена гiпербола, що
стосується фiзичноï сили героïв.
Народнi балади:
Ой не ходи, Грицю, Ой летiла стрiла, Ой на горi вогонь горить, Козака
несуть, Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш, Бондарiвна та iн.