Соцiальнi i фiлософськi джерела бунту Ракольникова
Твiр за романом Ф. Достоєвського Злочин i кара. Одна з основних
тем творчостi Ф. Достоєвського тема взаємин людини й
iдеï. У бiльшостi його романiв є персонажi, одержимi якою-
нєбудь iдеєю, якi живуть тiльки нею, що пiдкоряють ïй
усi дiï й у результатi руйнують i своє життя, i життя iнших
людей. Роман Злочин i кара був задуманий автором ще на каторзi. Тодi вiн
i називався П'яненькi, але поступово задум змiнювався. I новий роман
Злочин кара став психологiчним звiтом про один злочин. Але йдеться не
про звичайне убивство, а про iдеологiчне, виконане злочинцем-мислителем.
Але хiба Родiон Раскольников, бiдний студент, злочинець, убивця? Що
штовхнуло його на злочин? Тяжкий стан на межi убогостi, хвороба або
винайде на ним самим теорiя про обраних i звичайних людей? Що було
ранiше? Автор роману намагається дослiджувати соцiальнi i
фiлософськi джерела зло чину Раскольникова.
Розумний, гордий, повний усвiдомлення власноï гiдностi, Родiон
Раскольников виключений з унiверситету, тому що йому не було чим платити
за своє павчання. Живе вiн у крайнiй бiдностi, страждає вiд
голоду i нужди, вiд принижень, що вiдчуває i вiн сам, i його мати,
i сестра Дуня. Вiн бачить навколо тiльки бруд, убогiсть, пороки. Вiн
намагається допомогти Мармеладову, але марно; хоче допомогти Сонi,
своïй сестрi Дунi однак вони залишаються приниженими й
упослiдженими. Раскольников змушений закласти деякi своï речi, щоб
не вмерти з голоду
Вiн вiдчуває себе нiкому не потрiбним, знедоленим серед багатих
особнякiв ошатноï публiки. Задавлений убогiстю i несправедливiстю,
вiн приходить до думки про вбивство лихварки Альони Iванiвни. Злочин цей
має, так би мовити, теоретичне обгрунтування. Убивство староï
не просто банальне вбивство а вбивство по совiстi.
Ще до злочину вiн пише i публiкує статтю, у якiй викладає
теорiю про те, ще всi люди подiляються на звичайних i незвичайних, як
Наполеон. Незвичайнi мають право задля блага людей переступити закон.
Раскольников довго мiркує про свою власну роль: звичайна вiн
людина тварина тремтяча чи право має. I вирiшив довести на дiлi,
що вiн право має вчинити злочин по совiстi, стати владарем свiту.
Родiон Раскольников думав убити стару-лихварку, цю нiкчемну iстоту, i
врятувати вiд убогостi себе i своïх близьких. Але вiн забув
головне: нiхто не да вав йому права позбавляти життя iншу людину. I все-
таки, скоïвши злочин, Раскольников не змiг переступити через себе,
через свою совiсть. Я не стару вбив… я себе вбив, скаже вiн.
Ф. Достоєвський спростовує теорiю Раскольникова: логiчне
спростування представив Порфирiй Петрович, а моральне вiчна Соня
Мармеладова.
Ставлення до Раскольникова в Достоєвського складне, але вирок
письменника нещадний права на злочин не має нiхто! Показуючи
нелюдськiсть буржуазного суспiльства, Достоєвський усе-таки не в
ньому бачить причину злочину свого героя. Причина у самому
Раскольникову. I перш нiж змiнювати суспiльство, треба змiнитися самому.
Моє ставлення до Родiона Раснольнинова та його теорiï.
Родiон Раскольников був надто чуйною людиною, аж до самозречення. Ми
знаємо це, бо на його судi були свiдки, якi це засвiдчили,
наводячи конкретнi приклади. Я не хочу ïх тут переказувати. Однак
це не перешкодило Родiоонi вчинити саме так, як вiй вчинив. Бо у нього
була теорiя, яку вiн вважав за правильну i хотiв довести. А звiдси i
його експеримент.
Родiон Раскольников до того ж мав новi iдеï у суспiльних науках, де
всi експерименти ставляться на людях. (По закiнченнi експерименту
пiддослiднi тварини були забитi). Маю пiдозру, що скрутне матерiальне
становище не було рушiєм дослiду Раскольникова. Якби це було так,
вiн би забрав майно, яким би знервованим вiн не був. Та не грошi йому
були потрiбнi. Не згоднi? Ну, нехай буде по-вашому, але не тiльки грошi.
Просто перевiряв на собi iстиннiсть своïх припущень. Ми всi
знаємо, як прiрва вела до стрибка, i якщо ми здоровi, то
протистоïмо цьому почуттю. Але якщо з якiхось обставини наш опiр
стає меншим, нiж спокуса, ми стрибаємо…
Робимо свiй експеримент.
Що у гiпотезi Раскольникова стосувалося саме його? Перш за все, вiн не
мiг зробити експеримент на iншiй людинi, бо треба було з'ясувати, чи
є вiн, колишнïй студент Раскольников, надлюдиною. Будь-який,
позитивний чи негативний, дослiд, отриманий на iншому пiддослiдному,
нiчого не дав би, бо характер пiддослiдного, а не Родiона.
Хворобливий стан, у якому перебував головний герой, зменшив гальмiвнi
процеси у мозку Раскольникова, так, як це робить алкоголь. Що в
тверезого на умi, те в п'яного на язицi. Але лихоманковий стан аж нiяк
не позначився на iнтелектуальнiй дiяльностi. Убивця добре розпланував i
навiть зробив план свого злочину, вiн винайшов засiб заховати сокиру,
але водночас усвiдомлюючи жахливiсть цього вчинку. Вважаю, не безумець
робить цю справу, а людина розкольнiковського розуму. I ось справу
зроблено, i Порфирiю Петровичу не знайти чiтких доказiв.
Слiдчому тут нема чого робити, вiн звик до вбивств iз ревнощiв, iз
корисливою метою. А тут науковий експеримент жодних пiдстав для злочину.
Перед нами злочин, який буде розкрито тiльки в разi зiзнання самого
Родiона Романича. Деякi люди спiвчувають йому через тi моральнi тортури,
якi вiн змушений пережити, коли з'ясувалося, що вiн не надлюдина. Так,
вiн справдi страждає, але що менi до того? Бо ж i йому нiкого не
шкода, i вiн нiкому не спiвчуває. Бачимо йото у романi, вiн завжди
когось тиранить, наприклад нещасну жiнку. Знов експеримент? Повторюю,
його мучить не совiсть за двома загубленими душами, якi б вони не були,
а розчарування в собi.
Раскольников не викликає у мене не те що захоплення, а й просто
симпатiï i почуття. Кожна людина має право на власну думку,
та перш нiж втiлювати ïï в життя, треба заздалегiдь продумати:
чи не буде ця робота небезпечною для сьогодення, а ще бiльше для
прийдешнiх поколiнь.
