Самопiзнання. Народна медицина

Напевне, народна медицина така ж давня, як i людство. Це первiсна
людина мусила надавати собi медичну допомогу, i зовсiм гiриродньо, що
вона шукала засоби лiкування насамперед у свiтi рослин .
З виникненням землеробства i розвитком тваринництва розширюються
пiзнання про рослинний i тваринний свiт: обробляючи шкiру, нашi пращури
вiдкрили для себе в'яжучi властивостi дубовоï та вербовоï
кори. Первiсна емпiрична народна медицина розвивалась пiд впливом
практики, а спостереження над природою накопичувались та передаватись
усно наступним поколiнням. Вже в перiод Киïвськоï Русi був
сформований прошарок лiкарiв-волхвiв, або ведунiв, якi широко
використовували лiкарськi рослини, мiнерали, сировину тваринного
походження; рукописнi травники того перiоду дiйшли до нас, iз них ми
черпаємо вiдомостi про тогочасну медицину. Iсторiя знає
iмена народних лiкарiв Киïвськоï Русi: дiвиця Февронiя, Дем'ян
Цiлебник, Агапiт врач бездомний. У джерелах згадується iм'я Єфре-
ма Переяславського, який вiдкрив у XII столiттi в Переяславi Лiчеб-ницю,
Григорiя Премудрого, Iпата Цiлебника та iнших.
Паралельно з використанням трав у багатовiковому досвiдi практикуються
магiчнi способи зцiлення, про що свiдчать рукописнi травники, лiкарськi
порадники XVIXVIII ст. та етнографiчнi роботи ХIХ-ХХ ст. Вербальну магiю
в народi використовували як один з необхiдних компонентiв лiкування,
дуже часто ïï поєднували з рацiональними засобами.
Досить поширеною була катартична (очищувальна) магiя, спрямована на
виведення хвороби з органiзму, його очищення. До катартичноï досить
близька контактна магiя, яка полягала в безпосередньому контактi носiя
магiчноï сили з хворим, якому передавались позитивнi можливостi.
Проте саме вербальна магiя була найпопуляр-нiшою.
Своïм корiнням замовлення сягають первiсних часiв. За давнiми
уявленнями, замовлення втрачають силу, коли щось у них змiнюється
чи забувається. Саме завдяки цьому велика ïх частина дiйшла
до нас у своïй первiснiй формi. У багатьох iз них фiгурують
елементи дохристиянських вiрувань, багато замовлянь поєднують
язичеськi та християнськi елементи.
Ще один засiб лiкування народноï медицини вода. Вона виконувала
функцiю очищення. Способами використання були купання, обмивання,
качання по росi, вмивання нею. Воду наговорювали для замовлення,
пристрiту, врокiв, виливання ляку та iн.
Наш народ накопичив багатющi знання щодо народноï валеологiï.
Народна медицина вчить нас жити в гармонiï з собою та природою,
рацiонально користуватись природними лiками. Вулиця, на якiй я живу
Правда це чи нi, але кажуть, що на характер людини впливає
вулиця, на якiй вiн вирiс. Тi порядки, закони чи просто звичаï, якi
iснують чи навiть в яких брав участь на вулицi, назавжди залишаються в
твоєму серцi i ще десь глибоко в пiдсвiдомостi. Це дуже легко i
дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулицi
авторитетнi, є давнi чи новi, є центральнi чи периферiйнi.
Менi здається, багато залежить навiть вiд того, чи ходить по вашiй
вулицi трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але
в який спосiб то навряд слiд пояснювати. А чи варто? Нехай все
залишиться такою собi романтичною таємницею у наших душах.
Я народився i вирiс на вулицi Бойовiй. Мабуть, навiть таксисти не
знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексiïвка. Я
живу в приватному секторi. Уся наша вулиця то суцiльнi маленькi
одноповерховi (рiдко двоповерховi) будиночки i мiсцями хатинки. Взагалi,
уся Олексiïвка така. Але ближче до вулицi. Назва ïï,
Бойова, трактується легко. У часи другоï свiтовоï вiйни
тут вiдбуватися численнi бойовi дiï. Поруч знаходилося, як кажуть
старi бабусi, навiть нiмецьке кладовище. Одразу пiсля вiйни район почав
заселятися i назви вигадувалися дуже простi: Армiйська, Штурмова,
Пiхотна, Артилерiйська, Бойова.
Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й
тому, що це справдi так. У нас кожна вулиця має свою особливiсть:
на однiй квiтнуть каштани, на iншiй яблунi. А на нашiй абрикоси. Якби
вулицi називали пiзнiше, то назви Абрикосова ïй би не уникнути.
Впродовж усiєï вулицi ростуть абрикоси. Ледь не бiля кожного
двору. I коли на початку лiта дерева цвiтуть бiлими пелюстками, все
навколо здається бiлим, наче це рай. Також наша вулиця має
сквер i там цих дерев безлiч: абрикоси, вишнi, каштани, сливи,, клени,
тополi. Але не в цьому головна його особливiсть. I навiть не в тому, що
там часто збираються мешканцi вулицi. Для мене вiн частка
тiєï територiï, де минуло моє дитинство. Саме там
я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бiгала
бiльшiсть дiтей нашоï вулицi. То були часи, коли я був
найiласливiшою людиною всесвiту. Я не мав проблем, складних обов'язкiв,
ми всi дiти робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними.
У цьому скверi ми проводили цiлий день, а якби вночi не хотiлося спати,
то i нiч. Пiжмурки, футбол, ще якiсь iгри, назви яких вже не пам'ятаю,
це все приваблювало нас, роблячи щасливими.
Трохи згодом став помiчати дорослих. Вони теж збиралися на вулицi! Не
лише, Ми, дiти. У них теж були своï традицiï. Наприклад,
щороку вони виходять до скверу i на свято варять кашу. До обов'язкiв
кожного належить прибрати свою частину територiï вiд опалого листя.
А ми прибирали колись своє футбольне поле. Цiкаву iсторiю
розповiдають про це поле. На галявинi росли в рiзних кiнцях два дерева.
1 коли народився мiй сусiд, його дiдусь посадив ще два дерева таким
чином, що утворилися футбольнi ворота. Коли ми пiдросли, то там завжди
проводилися всi футбольнi матчi. Так за що я люблю свою вулицю? По нiй
не ïздять тролейбуси i трамваï, дуже рiдко з'являються машини,
навеснi вона квiтне пелюстками дерев, тут живуть моï сусiди i
знайомi, я тут народився. Але це все не головне.
Найважливiше тут минуло моє дитинство. Тут я робив своï
першi кроки, вперше плакав, усмiхався, радiв, почувався щасливим. На
кожнiй дiляночцi цiєï вулицi залишилися моï слiди, це
iсторiя мого життя, за яким доглядала моя вулиця. Вулиця не в значеннi
безпритульнiсть, а в значеннi тьотя з добрими очима. Вона присвятила
своє життя менi, моєму вихованню, адже завдяки ïй я
є таким, яким є.