Реалiстичнiсть зображення людських характерiв у творах Володимира Винниченка

Володимир Винниченко виняткова постать в украïнськiй лiтературi та iсторiï. Новелiст, романiст, драматург, публiцист, поет, митець- маляр i одночасно полiтичний дiяч. Його твори уже на початку XX ст. перекладали багатьма мовами. У центрi його художнiх пошукiв завжди була Украïна та болючi проблеми украïнськоï нацiï.
Уже перша збiрка творiв Винниченка Краса i сила (1906) видiлялася в тогочаснiй прозi своєрiдною, не традицiйною манерою письма. Головною рисою оповiдань, що увiйшли до неï (Краса i сила, Заручини, Голота та iн.), була сувора реалiстичнiсть аж до використання натуралiстичних прийомiв. Цi твори вiдзначаються колоритнiстю малюнка, динамiчнiстю розповiдi, в якiй значне мiсце належить дiалогам, котрi i рухають дiю, i служать прийомам iндивiду-алiзацiï персонажiв.
I. Франко був вражений новизною теми вже першого творуКраса i сила.
      Серед голодранцiв i п'яниць, серед люду, що не боïться нi тучi
      нi грому, видiляються молодi злодiï Iлько й Андрiй. Перший
      вродливий, добрий, але безвольний. Другий негарний, жорстокий, але
      сильний, завзятий. Доля злодiïв та ïхньоï приятельки
      Мотрi розкривається в кiлькох жанрових епiзодах: знущання
      Андрiя над жiнкою, пiдготовка до злодiйських операцiй, картини
      ярмарку, ув'язнення в тюрмi. Краса i сила, як i iншi твори
      однойменноï збiрки, вражають переконливiстю в розкриттi людських
      взаємин.
В оповiданнi Солдатики! змодельовано одну з типових подiй, пов'язаних з придушенням селянських заворушень. Цей малюнок iз селянських розрухiв є надзвичайно талановитою, глибоко психологiчною замальовкою тих складних процесiв, що вiдбулися р украïнському селi на початку XX ст. А сталося це якось несподiвано. До вчорашнього дня жило собi село , як i перше, голодали, болiли, умирали, а тепер почали думати i думки наскрiзь тривожнi: Обкрадають нас… Грабують… А ми робимо, мовчимо… той має право на землю, хто робить на нiй! Зiйшлися i стали навпроти селянський натовп i солдатська шеренга. Письменник до краю загострює конфлiкт, зображуючи нову полiтичну силу, то вийшла на терени iсторiï. украïнське селянство, яке заявило про себе в особi Явтуха.
Солдатики.!.. викрикнув Явтух з таким болем, з таким одчаєм, що в валцi немов прокинулися всi, а солдатики аж здригнулися разом i похмуро глянули на офiцера. Село набувало нового, небаченого ранiше досвiду. Хоча Явтух загинув, стрiлянини не було. У цьому глибинний iсторичний оптимiзм оповiдання. Явтух мертвий, офiцер убитий, але солдатики не стрiляли. Якесь грандiозне зрушення, невидиме й нечутне, вiдбулося в життi, в душах цих солдатикiв, i воно таке, це зрушення, за своïми якостями, що вселяє почуття надiï.
Тiльки саможертовнiсть може зняти полуду з очей обурених, затурканих селян, котрi своïх захисникiв вважають ворогами, така iдея оповiдання Студент. Щоб довести свою непричетнiсть до пожежi, яка спалила село; щоб зняти пiдозру, поширювану стражниками, котрi в бiдi звинувачують студентiв, молодий революцiонер прилюдно стрiляється. I тодi старий дiд, який погрожував вимотати з студентiв жили, стрибає на одного з охоронцiв царських устоïв i душить його. Пручання стражника запалило очi селян диким, лютим гнiвом: Ага!.. Так його!.. Дай йому щастя того!..
Сваволю й беззаконня, якi процвiтали в iмперiï, переконливо показано в оповiданнi Суд. Головний персонаж Михайло Денисович Самоцвiт, хохол, малорос, живе як у раю. Бо тепер по тридцять копiйок удень роблять менi такоï дешевоï робочоï сили немає нiде. Покiрностi вiн добивасться перевiреною методою: Тепер не той час, тепер, брат, мужик не той… В морду! от i все роз'яснєнiє. Оповiдання має вiдчутнi саркастичнi ноти. Вони звучать не лише у фiлософствуваннях Самоцвiта, але особливо в описi центральноï сцени суда. Такий суд, скорий, правий i справедливий, вiн демонструє гостевi, розбиваючи обличчя зовсiм невинноï людини. Начальник переплутав двох братiв Крутоно-женкiв Никифора i Никонора. Яскравiсть зображеного в оповiданнi досягається через майстерне використання прийомiв iронiчного письма, зокрема щедре застосування мовного суржика, макаронiчноï мови в окресленнi персонажiв i змалюваннi неординарних життєвих ситуацiй.
В. Винниченко поповнив i скарбницю украïнськоï дитячоï лiтератури. Оповiдання Кумедiя з Костем, Бабусин подарунок, Федько- халамидник, а також цикл Намисто порушують гострi соцiальнi проблеми. Тут у письменника той самий пiдхiд, що й у дорослих оповiданнях: жорстокiсть буття, i на цьому тлi випадок з активним, непересiчним пiдлiтком або дитиною, випадок, який визначає ïï долю або ïï життя чи смерть, Так, головний герой оповiдання Федько- халамидник жвавий i вiдчайдушне смiливий хлопчина з бiдноï сiм'ï. У нього не по-дитячому твердий характер i лицарськi риси: вiн чесний, не обманює, не просить помилувати, коли його б'ють (а б'ють його часто), має чiткий погляд на те, що треба знати дорослим, а що нi. Федько вiльнолюбний, свавiльний, по-своєму добрий i чуйний. Спокiй був його ворогом, з яким вiн боровся на кожно-му мiсцi. А найголовнiше не любить також Федько товаришiв видавати. Винниченко з великою симпатiєю змальовує портрет цього пiдлiтка з його звивистою психологiєю, суперечливими вчинками i щирою душею. Йому протистоïть Толя, син власника будинку, де живе сiм'я Федька i в якого працює його батько. Це чистенький, випещений хлопчик, який заздрить Федьковому геройству i авторитетовi. Якби не Федько, то Толя загинув би на крижинi. Усе ж вiн не тiльки не заступився за свого рятiвника, але привселюдно набрехав на нього: Федько узяв i пiхнув мене на кригу. Толин батько зажадав покари. Хворого, у лихоманцi пiдлiтка поклали на стiлець i били вже як слiд. Федько помер.
Iз суворих реалiстичних деталей будує Винниченко оповiдання з життя дiтей, правдиво вiддзеркалюючи у них життя дорослих з його несправедливiстю, рiз-кими соцiальними контрастами, злом i брехнею.