"Дума про Марусю Богуславку" — перлина усноï народноï творчостi

Одними з найдавнiших народних дум є думи про турецьку неволю, у
яких зображуються страждання невiльникiв, ïхня туга за Батькiвщиною
та звiльнення вiд полону. Справжньою перлиною украïнського
народноï творчостi вважається Дума про Марусю Богуславку.
Маруся Богуславка це не iсторична особа, як, наприклад, Самiйло Кiшка,
а узагальнений образ жiнки-полонянки. Потрапивши в неволю, вона стала
дружиною турецького султана:

Бо вже я потурчилась,
побусурменилась Для роскошi турецькоï, Для лакомства
нещасного!

З думи ми дiзнаємося, що вона попiвна, а
ïï батько заможна людина, має великi маєтки.
Маруся тужить за рiдною землею, весь час згадує ïï,
але не має можливостi туди повернутися. Перебуваючи далеко вiд
Украïни, вона прагне зробити для неï щось корисне. Вона
знає, що в султана в темницi сидять сiмсот козакiв-невiльникiв,
якi вже тридцять рокiв божого свiту, сонця праведного у вiчi не видають.
Маруся Богуславка звертається до бранцiв, розповiдаючи ïм про
те, що на ïхнiй землi християнськiй сьогоднi Великодная субота, а
завтра святий празник. Вона обiцяє допомогти в'язням повернутися
додому, бо чоловiк довiрить ïй на час свого вiд'ïзду ключi вiд
усiх замкiв. Так i вийшло:

Став пан турецький до мечетi
вiд'ïжджати, Став дiвцi-бранцi… На руки ключi вiддавати.

Тодi Маруся вiдiмкнула темницю й випустила козакiв. А для
себе просила лише одного: щоб вони не минули мiста Богуслава й передали
звiстку про неï батькам. Головна героïня твору приваблює
мене своïм незламним духом i патрiотизмом. Навiть серед ворогiв-
туркiв вона знаходить можливiсть допомогти своєму народу. Я
вважаю, що Дума про Марусю Богуславку один з найпрекраснiших творiв
украïнського фольклору.