Про викладання церковно-слов'янськоï мови в сучаснiй школi

Церковно-слов'янська мова постiйно збагачує, розвиває
народне мовлення, є невичерпним джерелом iдейного й художнього
впливу на рiзнi стилi. Завдяки йому росiйська лiтературна мова
примикає до грецькоï античноï й вiзантiйськоï
традицiй. З нього в росiйське лiтературне мовлення ввiйшло, за словами
М. В. Ломоносова, “безлiч висловiв” з “грецького
достатку” 9 . Грецизми символ, ка нон, iкона й багато iншi мiцно
ввiйшли в нашу культуру й значно збагатили й прикрасили ïï. Ми
часто не вiддаємо собi звiту в тiм, що такi слова, як зошит,
лампа, лiжко, а також безлiч iмен (Олександр, Олексiй, Олена, Микола,
Настасiя й iн.) безпосередньо сходять до грецькоï мови
Процес оволодiння рiдною мовою припускає спадкування не тiльки
язикових норм, але й усього iсторично сформованого досвiду свого народу.
Це вiдбувається пiд час навчання в школi, спiлкування в
сiм'ï, у своïй соцiально- етнiчнiй групi. Здавна в нашiй
краïнi дитина усмоктувала в себе унiкальнi семантичнi пари: дитина
й молодець, хресне цiлування й хресний батько, що плаче дитя й плакуча
верба, чумацький шлях i молочний кисiль. Подiбних пар у нашiй мовi
безлiч, що утворилася за рахунок взаємного проникнення церковно-
слов'янськоï й росiйськоï мов, якi, по сутi, є рiзними
формами рiдноï мови. Вивчення цього явища — одне iз завдань
сучасноï школи, що вимагає уважного й серйозного вiдношення
до неï з боку всiх учасникiв освiтнього процесу На закiнчення
хочеться нагадати наставляння основоположника вiтчизняноï науки М.
В. Ломоносова:
“…старанним i обережним уживанням спорiдненого нам корiнного
славенского мови вкупi з росiйським вiдвернуться дикi й дивнi слова
безглуздостi, що входять до нас iз чужих мов… Оние непристойностi
нинi нехтуванням читання книг церковних вкрадаються до нас…
спотворюють власну красу нашоï мови, пiддають його повсякчаснiй
змiнi й до занепаду схиляють .