Про контекст поеми Блоку Дванадцять

От про один такому, здавалося б, частцi, але корiнному питаннi для
збагнення не тiльки поеми Блоку “Дванадцять”, але й
всiєï лiтератури, i радянськоï, i лiтератури радянського
часу (а це далеко не те саме), i пiде в нас мовлення. Те, що буде далi
написано, набагато бiльш того, що буде сказано на уроцi. Але адже й
репетицiя спектаклю триває куди бiльше, нiж сам готовий спектакль.
I робиться на репетицiï багато чого з того, що потiм у спектакль не
ввiйде. Це всi пiдходи до уроку, пошук шляху, робота не стiльки на клас,
скiльки на себе, пiдсумок якоï, природно, позначиться й у класi,
заради якого все робиться.
Говорячи високим штилем — це лабораторiя вчителi, який, якщо я не
помиляюся, присвячена лише одна книга, написана одним з моïх
учителiв, у свiй час на всю краïну вiдомим, — Семеном
Абрамовичем Гуревичем.
И ще. Розбираючи папку з виписками по цiй темi, що зiбралася в мене за
багато хто й багато рокiв, я подумав про те, що сьогоднi вчителевi,
особливо молодому, вiдлученому вiд книги i ïï вiдсутнiстю на
полку книгарнi, i непомiрною, недоступною цiною, i недостачею часу, щоб
щораз перелопачувати величезний матерiал, багато чого з того, що зiбрано
в мене, невiдомо й недоступно. I прилучити його до цього матерiалу
— одне iз завдань даноï статтi. А вуж що вiн з нього вiзьме
— його дiло
И всього-те чотири слова: “чорна злiсть, свята злiсть”. Що
за ними i як вони — чорне й святе — мiж собою зв'язанi?
Насамперед про контекст. Не тiльки контекстi поеми й не стiльки про
контекст поеми. А про “контекст часу” i його сприйняттi
сучасниками. Але отут потрiбна особлива коректнiсть
Не можна, скажемо, зараз звертатися до листiв Короленко Луначарскому: це
двадцятий рiк. А у двадцятому роцi й сам Блок уже по-iншому говорить i
про час, i про себе, i про поему: “хоча й не мiг би написати тепер
того, що писав тодi, не вiдрiкаюся нi в чому вiд писань того
року”. Не “вiдрiкаюся”, але й не мiг написати тепер
того.
Блок почав “Дванадцять” 8 сiчня 1918 р. Вчерне закiнчив 28
сiчня. 18 лютого (з першого лютого був уведений новий стиль, так що це
вже третього березня) поема була надрукована. Обмежимося твердими
тимчасовими рамками: сiчень 1918 г.
У виданому в Тбiлiсi в 1991 р. щоденнику Зiнаïди Гиппиус останнiй
запис вiд б листопада 1917 р. Пiсля чого примiтка автора щоденника:
“Тут обривається текст моєï “Петербурзького
запису”, — усе, що вiд ïï уцелело й пiсля довгого
рокiв потрапило в моï руки” 1 . Але в додатку до книги Дмитра
Мережковского “Хвора Росiя” данi витяги iз щоденника його
дружини, i там у записi вiд 7 сiчня (на iнший день Блок почне
“Дванадцять) ми читаємо: ” ЩоОзвiрiли, iз кривавими
очами й матiрними лайками мужики, ндраву яких не ставлять перешкод, а
його заохочують” 2 .
Першi записи в щоденнику М. Пришвiна за 1918р. 3 зробленi вiдразу пiсля
арешту його й всiх iнших спiвробiтникiв редакцiï “Волi
народу”, де Пришвiн перебував до 17 сiчня. Пришвiн записує в
щоденнику пiсля прочитання статтi Блоку “Iнтелiгенцiя й
революцiя”:
“Чан. Тепер стало зовсiм ясно, що виходити в iм'я людськоï
особистостi проти бiльшовикiв неможливо: чан кипить i буде кипiти до
кiнця, якнайбiльше, що можна — це пiдiйти до цього краю чана й
подумати: “Що якщо я кинуся в чан? “
Блок — для нього цей постiйний стан (2 нрзб.) задовго до
революцiï
Iнша справа- кинутися вчан.
Я думаю зараз про Блок, що тепер, як я розумiю його статтi,
збирається кинутися в чан або вже кинувся вчан.
Був такий час, коли до чана хлистiвськоï стихiï богошукачi з
поетiв iз завмиранням серця пiдходили, тягло туди, вчан.
Пам'ятаю, один раз, у десятилiття нашого iнтелiгентського богошукання,
зацiкавилися ми однiєю сектою “Початок столiття”, що
вiдхилилася вiд хлистiвства
И пам'ятаю, один з кипевших у цьому чанi саме так i говорив нам:
- Життя наша — чан киплячий, ми варимося в цьому чанi, у нас
немає нiчого свого окремого, i знаємо, у кого яка сорочка:
нинi вона в мене, а завтра в сусiда. Киньтеся до нас у чан, умрiть iз
нами, i ми вас воскресимо. Ви воскреснете вождями народу
На це заперечували:
- Як же кинутися, а особистiсть моя?
Я, що близько знав цю секту, не раз приводив на край ïï чана
людей з нашоï творчоï iнтелiгенцiï й завжди чув той самий
питання:
- А особистiсть?
Вiдповiдi не було, i не могло бути вiдповiдi iз чана, де особистiсть
розчиниться в масу, i створюється з Я-Я- європейця —
Ми, схiдне (26).
Згадаємо, що тема ця — придушення особистого й особистостi
— одна з головних трагiчних тем поеми Блоку. Коли Петька пiсля
вбивства Катьки мучається, страждає, йому скажуть: “Не
таке нинi час, / Щоб няньчитися з тобою!”
Бiльш докладно зупинимося на щоденнику Володимира Короленко 4 .
12 сiчня. “…Прийшла звiстка, очевидно цiлком достовiрне: у
Петропавловской фортецi вбитi Шингарев i Кокошкiн тiльки тому, що вони
кадети… Пiдле криваве мавпування французького терору… Низьке
науськивание на буржуазiю, у якому виннi не однi бiльшовики, приносить
своï плоди…” (78).
15 сiчня. “Тепер сумнiвiв немає. Вiйна з нiмцями замiнена
вiйною зi спiввiтчизниками” (80).
24 сiчня. “Мирна манiфестацiя за Установчi збори залишила за собою
якщо не по кiлькостi жертв, яких набагато менше, те по мерзенностi 9
сiчня 1905 року…” (91).
Зрiвняємо написане Короленко iз записами Олександра Блоку.
Щоденник 4 сiчня. “Чому “учредилка”? Тому що, як
вибираю я, як всi? Втемную вибираємо, не розумiємо. I чому
iншоï може за мене бути? Я один за себе. Неправда виборна (не
говорячи про пiдкупи на виборах, якими прогримiли всi ïхнi
американцi й французи)”. Записна книжка вiд 6 сiчня. “Слухи
про те, що Установчi збори розiгнали в 5 годин ранку ( воно-таки
зiбралося й вибрало головою Чернова”).
Щоденник вiд 7 сiчня. “Для художника — iдея народного
представництва, як i всяке “вiдволiкання”, може бути цiкава
тiльки по раптовому капризi, а по сутi — ненависна”.
Тут ми порiвнюємо щоденниковi записи. Коли пiде мовлення про те,
як привселюдно на цю тему виступив Горький, ми звернемося до тому, як
вона пролунала в “Дванадцяти” 30 сiчня. “Ах, якби
нарештi зрозумiли, що росiйська душу бiдує тепер у рiзнобiчному
покаяннi, що партiï майбутнього виннi теж багато в чому, у чому
справедливо винять минуле!.. Тiльки в цьому дозволi жахливого вузла,
зав'язаного темною й мерзенною сваволею царiв i розрубується тепер
по живому тiлу настiльки ж темною сваволею нових владик…”.
Оборотний увага на слова про жахливий вузол, зав'язаному темним i
мерзенним минулим
Але це все щоденники. Запису для себе, якi потiм лише прочитають iншi. А
от “Несучаснi думки” М. Горького — виступ публiчне,
вiдкрите, як говориться, “у весь голос”.
Так що ж писав Горький у той сiчень 1918 р., коли створювалися
“Дванадцять” Блоку?
5 сiчня. “…Уряд Смольного ставиться до росiянина робiтниковi
як до хмизу: але запалює хмиз для того, щоб спробувати — чи
не займеться вiд росiйського багаття загальноєвропейська
революцiя?”.
9 сiчня. “Кращi люди — росiйськi люди майже сто рокiв жили
iдеєю Установчих зборiв — полiтичного органа, що дав би
всiєï демократiï росiянцi можливiсть вiльно виразити
свою волю. У боротьбi за цю iдею загинули у в'язницях, у посиланнi й
каторзi, на шибеницях i пiд кулями солдатiв тисячi iнтелiгентiв, десятки
тисяч робiтникiв i селян. На жертовник цiєï священноï
iдеï пролитi рiки кровi — i от “народнi комiсари”
наказали розстрiляти демократiю, що манiфестувала на честь
цiєï iдеï” (175).
Отут самий час згадати про Установчi збори в поемi Блоку. Дивлячись на
плакат “Вся влада Установчим Зборам!”,
Бабуся вбивається — плаче,
Нiяк не зрозумiє, що виходить,
На що такий плакат,
Такий величезний шматок?
Скiльки б вийшло онуч для хлопцiв,
А всякий — роздягнений, разут…
Але головне — iнше. Вiтер
Рве, мне й носить
Великий плакат:
“Вся влада Установчим Зборам”..
И слова доносить:
… I в нас були збори…
От у цьому будинку…
Обговорили —
Ухвалили:
На час — десять, на нiч — двадцять п'ять…
…I менше — нi з кого не брати…
… Пiдемо спати…
Установчi збори в одному рядi зi зборами повiй (”…I в нас
були збори…”), що обговорюють таксу в нову пiсляреволюцiйну
епоху. Згадаємо, що в тi ж днi, коли Блок приступав до поеми, вiн
записав у щоденник про пiдкупи при виборах у представницькi органи на
Заходi. Але повернемося Кгорькому.
11 сiчня. “Помнете: зараз iде не процес соцiальноï
революцiï, а надовго руйнується ґрунт, що могла б
зробити цю революцiю можливоï в майбутньому” (178).
3 сiчня. “Революцiя — велика, чесна справа, справа,
необхiдне для вiдродження нашого, а не безглуздi погроми, що руйнують
багатства нацiй. Революцiя виявиться неспроможноï й загине, якщо ми
не внесемо в неï все краще, що є в наших серцях, i якщо не
знищимо або хоча б не зменшимо жорстокiсть, злiсть, якi, сп'яняючи маси,
ганьблять росiйського робiтника- революцiонера!..”
Цi “погроми” змушують згадати “Нинi будуть
грабежi!” у поемi, не говорячи вже про сказаний Горьким ключовому
для нашого мiркування словi — злiсть.
19 сiчня. “А коли народнi комiсари занадто красномовно й панiчно
кричать про необхiднiсть боротьби з “буржуєм”, темна
маса розумiє це як прямий заклик до вбивств, що вона довела”
(112). Помнете, у Блоку:
Ти лети, буржуй, воробишком!
Вип'ю крiвцю За зазнобушку,
Чернобровушку…
Важливо при цьому вiдзначити, що Горький прекрасно розумiє, що
корiнь злостi впрошлом.
“Але, виховуючи довiру до себе, народнi комiсари, що взагалi
погано знають “росiйську стихiю”, зовсiм не вiзьмуть до
уваги ту страшну психiчну атмосферу, що створена марними мученнями майже
чотирирiчноï вiйни й завдяки якiй “росiйська стихiя”
— психологiя росiйськоï маси — зробилася ще бiльш
темноï, хльосткоï й озлобленоï…
Народ изболел, исстрадался, змучений невимовно, повний почуття мести,
злостi, ненавистi, i цi почуття всi ростуть, вiдповiдно силi
своєï органiзувати волю народу” (112).
Як бачимо, говорячи про злiсть, а для Горького вона “чорна
злiсть”, письменник добре розумiє, чим вона породжена