Поети Озерного краю або Народження англiйського романтизму

“Озерна школа” так називали перших англiйських поетiвромантикiв кiнця XVIII початку XX столiття, котрi мешкали i творили у знаменитому Озерному краï, розташованому на пiвночi Англiï. До групи цих поетiв належали талановитi майстри слова: Вiльям Вордсворт, Робєрт Саутi та Самюель Колрiдж. Озерний край, який став для них джерелом натхнення, славиться своïми неповторними гiрськими та озерними пейзажами. Зеленi луги, дзеркальнi поверхнi озер, величнi пагорби та таємничi долини ця неповторна природна краса надихала митцiв на творчiсть. Вiльям Вордсворт захоплювався прогулянками цiєю мальовничою мiсцевiстю, милувався й вивчав ïï. Цiкаво, що в 1810 роцi вiн навiть опублiкував книжкупутiвник “Гiд по Озерах”. I сьогоднi Озерний край залишився одним iз найкрасивiших заповiдникiв Великобританiï.
Поети-реформатори мрiяли вiдновити британську поезiю, яку вважали штучною, пишномовною, перенасиченою штампами i занадто рацiоналiстичною та елiтарною. Поет Микола Гумiльов так писав про творцiв “озерноï школи: Поэты Озерной школы, Кольридж и его друзья, Вордсворт и Саути, виступили на защиту двух близких друг другу требований позтической правди и позтической полноты. Во имя позтической правды они отказались от условных выражений, ложной красивости языка, слишком легковесных тем, словом, всего, что скользитпо поверхности сознанья, не волнуя его и не удовлетворяя потребности в новом. Их ЯЗЫК обогатился множеством народних изречений и чисто разговорных оборотов, их теми стали касаться того вечного в душе человека, что задевает всех и во все зпохи. Во имя поэтической ПОЛНОТЫ они пожелали, чтобы их стихотворения удовлетворяли не только воображение, но и чувства, не только глаза, но и ухо. Зти стихотворения видишь и слышишь, им удивляється и радуешься, точно зто уже не стихи, а живые существа, пришедшие разделить твое одиночество.”
Збiрка поезiй “Лiричнi балади”, що вийшла друком 1798 року, здiйснила справжнiй переворот у життi тогочасноï англiйськоï поезiï. У 1801 роцi з'явилося друге видання збiрки з передмовою, в якiй Вiльям Вордсворт виклав свою поетичну концепцiю. Передмова, в якiй поетреформатор називає збiрку “експериментальною”, стала своєрiдним манiфестом британських поетiвромантикiв. Збiрка “Лiричнi балади” є унiкальним прикладом спiвпрацi двох великих поетичних талантiв: Вiльяма Вордсворта i Самюеля Колрiджа. Перу Вордсворта належать 27 поетичних творiв, Колрiджу 4. Поетреформатор Вордсворт велику увагу придiляв мовi своïх поезiй, яку прагнув наблизити до народноï. Теми для своïх творiв поет знаходив у повсякденному життi: “Повсякденне життя я обрав тому, що лише в ньому все природно i правдиво; за його умов простий, нiчим не прикрашений побут не суперечить прекрасним та вiчним формам природи”. Вордсворт iдеалiзував сiльський побут, зробивши центральним героєм поезiй людину з народу. Вiн також наголошував на визначальнiй ролi природи в життi поета: “Природу пiзнає не розум, а чуйне серце. Природа великий учитель.”
Самюель Колрiдж, навпаки, тяжiв до фантастичного, утаємниченого та мiстичного. Справжнiм поетичним шедевром став його безсмертний фiлософський твiр “Оповiдь про Старого Мореплавця”. Це сумна iсторiя про моряка, який страждає за скоєний ним грiх убивство заради забавки величного морського птаха альбатроса. Поету вдалося з неперевершеною майстернiстю поєднати у своєму творi вигадку i дiйснiсть, зануривши читача у вир трагiчних подiй, якi вiдбуваються на кораблi, що перетворився на своєрiдного Летючого голландця. Про поему дуже поетично висловився Микола Гумiльов, яка ним була блискуче перекладена: “Она написана размером английских народних баллад, с повтореннями тоже в народного духе. Зто как бы приближает ее к читателю, которому хочется ее петь, как пелись когдато позми, послужившие для нее образцом. Повторення подчеркиванием наиболеє значительных мест гипнотизируют нас, заражая напряженным волнением рассказчика. Рифмы, порой возникающие посередине строки, звеня в коротком размере, как колокольчики, усиливают магическую музику позми.”
Д.М. Валентинова Киïвська обл.