Поема Катерина Iсторична основа
Поема Катерина написана 1838 p., ïï автограф невiдомий. Уперше
вона була надрукована в Кобзарi 1840 р.
За жанром це реалiстична соцiально-побутова поема з елементами
романтичноï поетики про долю простоï селянськоï дiвчини,
яку збезчестив офiцер-дворянин. Поема Катерина перший твiр , у якому
поет звернувся до теми жiнки-покритки i ширше — жiнки-матерi. Ця
тема стала наскрiзною в подальшiй поетичнiй i прозовiй творчостi Т
Шевченка (Слепая, Вiдьма, Наймичка, Марiя та iн.).
У творi одна сюжетна лiнiя, що час вiд часу переривається
авторськими вiдступами рiзного характеру: фiлософськими, дидактичними,
автобiографiчними.
Головною героïнею поеми є проста сiльська дiвчина Катерина,
яка, всупереч традицiям i моралi, покохала москалика, як знало
серденько. Коханий поïхав i пообiцяв повернутися. Пiсля народження
дитини батьки, якi були не в змозi пережити сором, виганяють Катерину
шукати коханого. Жiнка пiсля тяжких мандрiв зустрiчає його, та офiцер-
спокусник не захотiв пiзнати колишню кохану i вiдштовхнув ïï.
Жiнка з розпачу втопилася, а дитину пiдiбрали люди. Малого Iвася ми
зустрiчаємо на шляху поводирем. Тут же вiдбувається його
зустрiч iз паном-батьком. Проте жорстокий чоловiк не захотiв пiзнати
свого сина, як колись його матiр. Автор явно спiвчуває Катеринi,
хоч i засуджує ïï за легковажну довiру. Його позицiя
розкривається в лiричних вiдступах-повчаннях: Кохайтеся,
чорнобривi, та не з москалями… Гостро передано в поемi горе
батькiв Катерини, яких вiковiчнi традицiï моралi змушують зректися
своєï дитини, вигнати ïï з дому. Поет
спiвчуває i цим знедоленим людям, правдиво малюючи ïх
психологiчний стан.
Офiцер-спокусник зображений спочатку через спогади Катерини та авторську
мову. Лише раз ми бачимо його при зустрiчi з Катериною в лiсi. Це
жорстока, бездушна людина, яка, за задумом автора, є уособленням
горя, що його несе розбещене панство простому народовi.
Образ оповiдача розкривається через змалювання персонажiв поеми, а
також у лiричних вiдступах, якими пов'язанi окремi частини поеми. Автор
висловлює щире спiвчуття своïй героïнi, виступає
на захист знедолених.
Iдея твору гнiвний осуд панськоï розбещеностi, спiвчуття жiнцi-
матерi, захист знедолених.
Для твору характерна вiршувальна рiзноманiтнiсть, особливо вiдрiзняються
в ньому лiричнi вiдступи i частини поеми, що мiстять розвиток дiï.
Це сприяє бiльш яскравому й повному вираженню авторського задуму,
чiтко розмежовує частини твору.
