Плач Ярославни

Образ Ярославни, його композицiйна та iдейно-естетична роль. У розкриттi
iдейного задуму автора Слова дуже важливу роль вiдiграє група
жiночих образiв. Усi вони глибоко лiричнi, пройнятi нiжнiстю й ласкою,
овiянi думкою про мир, спокiй, домашнє вогнище, витриманi в
народнопiсенному дусi. У них утiлена печаль i турбота вiтчизни про
своïх синiв. Пiсля поразки Iгоревого вiйська жiнки оплакують
своïх загиблих чоловiкiв, руських воïнiв. ïхнiй плач
має глибоко народний характер. Уже нам своïх милих лад нi
мислiю помислити, нi думою здумати, нi очима оглядiти…
Серед жiночих образiв дружина новгород-сiверського князя, Ярославна,
посiдає особливе мiсце. Образ ïï у творi мiсткий,
узагальнений. Це i мати-вiтчизна, що послала захищати рiдну землю вiд
ворога, який постiйно ïй загрожував. Це водночас i глибоко лiричний
образ жiнки, утiлення подружньоï вiрностi, моральноï чистоти.
Ярославна постає перед нами не як княгиня, а як звичайна руська
жiнка, що гаряче любить свого чоловiка-воïна, свою батькiвщину.
Ïï плач за чоловiком — це плач руськоï жiнки, яка в
особистому горi не лише вболiває за долю Iгоря, а й жалiє
його хоробрих воïнiв; вона згадує й успiшний похiд Святослава
Киïвського проти половцiв Поразка Iгоря — горе всього
руського народу Тому хвилюючий лiризм плачу Ярославни набирає
широкого громадського полiтичного звучання Цей образ надихнув багатьох
поетiв у тому числi й Т Шевченка до поетичного переспiву Плачу
Ярославни.
Окрему увагу слiд звернути на мову Слова про похiд Iгорiв. Iз народних
джерел узяв автор цього твору багату палiтру художнiх засобiв. Так,
пiдкреслюючи майстернiсть легендарного давньоруського пiснетворця, автор
говорить про нього: Боян бо вiщий, якщо кому хотiв пiсню творити, то
розтiкався мислiю по древу, сiрим вовком по землi, сизим орлом пiд
хмарами. Пальцi спiвця — то соколи, струни — лебедицi:..
.напускав десять соколiв на стадо лебедiв: котру [з лебедиць] сокiл
доганяє, та перша пiснi спiває Описуючи битви, автор слова
вдається до незвичайних образiв: це гучний бенкет-весiлля: тут
кривавого вина недостало; тут пир докiнчили хоробрi русичi:сватiв
напоïли i самi полягли. за землю Руськую; в iншому разi — це
щира хлiборобська праця: На Немизi снопи стелять головами молотять
цiпами харалужними на току життя кладуть вiють душу од тiла. Такi засоби
надзвичайно пiдсилюють трагедiю загибелi руського вiйська, Бiльше
двохсот рокiв минуло пiсля знайдення Слова про похiд Iгорiв, проте воно
i досi вражає своïми образами, мовою, високим патрiотичним
звучанням. I досi цей твiр ховає в собi цiкавi iсторичнi,
лiтературознавчi та мовознавчi загадки й чекає на новi
дослiдження.
Полемiчна лiтература. Iван Вишенський Занепад украïнськоï
лiтератури в перiод панування монголо-татар
Тривала запекла мiжкнязiвська ворожнеча i як наслiдок — феодальна
роздробленiсть Киïвськоï Русi призвели у XII — XIII
столiттях до рiзкого послаблення могутностi держави. На початку XIII
столiття Киïвськоï Русi як єдиноï держави практично
не iснувало, натомiсть утворилися окремi князiвства: Володимиро-
Суздальське, Смоленське, Киïвське, Чернiгiвське, Галицько-
Волинське, Новгородське та iншi. Не витримавши навали монголо-татарських
полчищ, майже всi цi князiвства потрапляють пiд страшне iго, яке на
довгий час затримало економiчний, полiтичний, культурний розвиток
руських земель.