Опис персонажiв: трагiчний образ п'єси "На днi&quot

П'єса Горького На днi була написана в 1902 роцi для трупи
Московського Художнього загальнодоступного театру. Гiркий довгий час не
мiг пiдiбрати точноï назви п'єсi. Спочатку вона називалася
Нiчлiжка, потiм — Без сонця, i, нарештi, — На днi.
У самiй назвi вже закладений величезний змiст. Люди, якi потрапили на
дно, уже нiколи не пiднiмуться до свiтла, до нового життя. Тема
принижених i ображених ненова в росiйськiй лiтературi. Згадаємо
героïв Достоєвського, яким теж уже нiкуди бiльше йти. Багато
подiбних рис можна знайти в героïв Достоєвського й Горького:
це тот же мир п'яниць, злодiïв, повiй i сутенерiв. Тiльки в
останнього вiн показаний ще бiльш страшно й реалистично.
У п'єсi Горького глядачi вперше побачили незнайомий ïм мир
знедолених. Такоï сувороï, нещадноï правди про життя
соцiальних низiв, про ïхню безпросвiтну долю свiтова драматургiя ще
не знало. Пiд зводами костилевской нiчлiжки виявилися люди всiляких
характерiв i соцiального стану. Кожний з них надiлений своïми
iндивiдуальними рисами. Тут i робiтник Клiщ, що мрiє про чесну
працю; i Попiл, що жадає правильного життя; i Актор, весь
поглинений спогадами про свою колишню славу; i Настя, що жагуче рветься
до великiй, теперiшнiй любовi. Всi вони гiднi кращоï долi. Тим
трагичнее ïхнє положення зараз. Люди, що живуть у цьому
пiдвалi, схожому на печеру, — жертви виродливих i жорстоких
порядкiв, при яких людина перестає бути людиною й приречений
тягнути животiння
Горький не дає докладного викладу бiографiй героïв
п'єси, але й тi деякi ïхнi риси, якi вiн вiдтворює,
прекрасно розкривають задум автора. Буквально декiлькома словами
позначений весь трагiзм долi Ганни. Не пам'ятаю, коли я сита була…
— говорить вона. — Над кожним шматком хлiба тряслася…
Все життя мою тремтiла… Мучилася… як би бiльше iншого не
з'ïсти… Все життя в отрепьях ходила… все моє
нещасне життя… Робочий Клiщ зiтхає про безвихiдну свою
частку: Роботи немає… сили немає… От —
правда! Пристановища, пристановища немає! Издихать треба… От
правда!
Мешканцi дна викинутi з життя в силу умов, що панують у суспiльствi.
Людина надана самому собi
Якщо вiн спiткнувся, вибився з колiï, йому загрожує дно,
неминуча моральна, а нерiдко й фiзична загибель. Умирає Ганна,
кiнчає iз собою Актор, та й iншi виснаженi, знiвеченi життям до
останнього ступеня
Тут, у цьому страшному свiтi знедолених, дiють вовчi закони дна.
Викликає вiдраза фiгура власника нiчлiжки Костилева, одного з
хазяïв життя, що готовий навiть зi своïх нещасних i знедолених
постояльцiв вичавити останню копiйку. Настiльки ж огидна своєю
аморальнiстю i його дружиною Василиса.
Страшна доля мешканцiв нiчлiжки стає особливо очевидноï, якщо
зiставити ïï з тим, до чого покликана людина. Пiд темними й
похмурими зводами нiчлiжного будинку, серед жалюгiдних i покалiчених,
несчаст них i бездомних бурлак звучать урочистим гiмном слова про
людину, про його покликання, про його силу й красу: Людина — от
правда! Усе — у людинi, усе — для людини! Iснує тiльки
людина, все-таки iнше — справа його рук i його мозку! Людина! Це
чудово! Це звучить — гордо! Високi слова про те, яким повинен бути
i яким може бути людина, ще рiзкiше оттеняют ту картину дiйсного
положення людини, що малює письменник. I цей контраст
набуває особливого сенсу…
Полум'яний монолог Сатину про людину звучить трохи неприродно в
атмосферi непроглядноï тьми, особливо пiсля того, як пiшов Лука,
повiсився Актор, посаджений у в'язницю Васько Попiл. Це почував сам
письменник i пояснював це тим, що в п'єсi повинен бути резонер
(виразник думок автора), але героïв, яких зобразили Горький, важко
назвати виразниками чиïх-або iдей взагалi. Тому Олексiй Максимович
i вкладає своï думки у вуста Сатину, самого волелюбного й
справедливого персонажа
У самiй назвi п'єси вже закладений глибокий змiст: люди, який
зображує М. Горький, виявилися на днi життя, ïхнє
iснування в нiчлiжцi Костилева мiзерно й дивовижно. Але читач бачить
лише результат суспiльних безладь, настiльки трагично людей, що
вiдбилися в життi, але не самi цi зiткнення, якi винесенi за межi сцени
й про якi ми довiдаємося лише з дiалогiв горьковских персонажiв.
Кожний з героïв п'єси в минулому пережив свою невдачу, у
результатi якоï й виявився в такому жалюгiдному положеннi. Так,
наприклад, з розмови Бубнова й Луки читачевi стає вiдомо, що в
минулому Бубнов був одружений i якось мiж чоловiками почався конфлiкт
через те, що дружина зв'язалася з майстром i вирiшила здолати Бубнова.
Дiйшла ця iсторiя до того, що сам Бубнов задумав убити свою дружину;
але, за його словами, вчасно спохватився й пiшов, у такий спосiб
урятувавшись вiд в'язницi. I виявився вiн у нiчлiжцi Костилева. Зараз
Бубнов — шулер, заробляє тим, що краде й обманює, про
себе ж чесно говорить: Як почну я заливати — весь проп'юся, одна
шкiра залишиться… I ще -ледачий я. Пристрасть як працювати не
люблю!..
Про Сатин читач довiдається лише те, що вiн вiдсидiв у в'язницi
чотири роки й сiм мiсяцiв за вбивство негiдника в запальностi й
роздратуваннi через рiдну сестру. Зараз, як майже всi мешканцi нiчлiжки,
п'є, грає в карти, краде
Про Барона стає вiдомо, що вiн виходець iз досить знатноï
дворянськоï сiм'ï, що дiд його, Густав Дебиль, займав високий
пост при Миколi I i був дуже багатий. Про себе ж барон розповiдає
наступне: Учився — носив мундир дворянського iнституту…
Женився — одяг Фрак, потiм — халат… Прожив усе, що
було, — носив якийсь серийпиджак i рудi штани… Служив у
казеннiй палатi… розтратив казеннi грошi,- надягли на мене
арештантський халат… потiм- одяг от це… Саме умови дна, у
яких виявилися героï, зрiвнюють колишнього аристократа Барона iз
шулером Бубновим, зi злодiєм Васьком Попелом, iз занепалою
дiвчиною Настею й iншими постояльцями нiчлiжки сiм'ï Костилевих,
члени якоï й самi не так вуж далеко в суспiльному планi пiшли вiд
своïх мешканцiв
М. Горький не приемлет та байдужiсть, з яким героï його п'єси
На днi ставляться друг до друга й до самих себе, ïхня озлобленiсть
на увесь свiт i жорстокiсть. Наприклад, смерть змученоï за все
своє важке життя Ганни, дружини слюсаря Андрiя Митрича Клiща,
зовсiм не торкнула мешканцiв нiчлiжки, навпаки, Бубнов сказав, що вона,
нарештi-те, не буде кашляти й заважати всiм. Байдужiсть до самих себе
проявляється в тiм, що цi люди не хочуть (або не можуть?) нiчого
зробити, щоб хоч небагато полiпшити своє положення, вони
упокорюються зi своïм трагiчним iснуванням на днi життя. Через
жахливiсть соцiальних умов вiдбувається моральне збiднiння
героïв п'єси. Навiть таке пiднесене почуття, як любов, веде
не до збагачення особистостi, а до смертi, калiцтву, каторзi. Поступово
формуються загальнi для всiх нiчлiжникiв риси свiдомостi: неприйняття
дiйсностi й у той же час пасивне вiдношення кней.
Героï п'єси На днi слабкi й не здатнi протистояти безжалiсним
життєвим обставинам. Хоча М. Горький i показує, що з появою
Луки, такого ж жебрака, беспачпортного, оказавшегося на днi життя, як i
всi iншi, але доброго, здатного розбудити в душах нiчлiжникiв щось
свiтле, подарувати надiю, вiдбувається деяке вiдродження: Актор
кидає пити, починає збирати грошi, щоб поïхати
лiкуватися вiд алкоголiзму, а потiм зайнятися акторською справою; Настя
мрiє про теперiшню, свiтлу любов; Васько Попiл хоче поïхати з
Наташей у Сибiр, щоб почати жити заново. Але зi зникненням Луки вiра у
своï сили в героïв пропадає, вони залишаються все в тiй
же нiчлiжцi Костилевих, продовжують грати в карти, пиячити, красти. I
саме за нездатнiсть протиставити свою волю сформованим обставинам автор
адресує своïм героям головнi обвинувачення
М. Горький у драмi На днi продовжує сформованi традицiï
критичного реалiзму. Це проявляється в його негативному вiдношеннi
до соцiальних сторiн життя й багато в чому до героïв, у це життя
зануреним i поддавшимся ïï тиску. Останнiй акт п'єси
закiнчується смертю. Вiдхiд з життя Актора — крок людини, що
не витримав правди. Але й оставшихся в нiчлiжцi iз працею можна назвати
живими, животiння босякiв мало чим вiдрiзняється вiд смертi