Обряд ритуального випiкання короваю з нового зерна

В окрему групу обжинкових пiсень можна видiлити твори , якими
супроводжувався обряд ритуального випiкання короваю з нового зерна
(своєрiдна жертва богам та духам поля). Ця лiрика сповнена
елементiв давньоï мiфологiï. У нiй часто звучать розмови з
короваєм, звернення-замовляння до нього як до живоï iстоти:
Короваю мiй рум´яний, Чи боги тебе малювали?, Вiтай, вiтай, святий
короваю, Вiтай, вiтай, гiсть iз божого дому. Де ж ти був, святий
короваю, Що ж ти бачив з божого дару? Зустрiчаються тут i звертання до
язичницьких божеств, якi, на думку праслов´ян, сприяли хорошому
врожаєвi:
Ладо моє, Ладо моє, що є на тiм короваï? (Рефрен,
що повторюється пiсля кожного рядка).   Єсть на нiм
зорка i мiсяць ясненький.
  Єсть на нiм райськiï пташеньки.
  Єсть на нiм житнєє колосся.
  Єсть на нiм вишнi i черешнi…
Iз завершенням обжинкiв молодь мала бiльше часу, тому в пiснях,
призначених для дiвчат та хлопцiв, звучить мотив кохання , який iнодi
поєднується з мотивом скорого весiлля (що традицiйно
вiдбувалось восени пiсля завершення польових робiт). Мотиви кохання
звучать i в пiснях для господаря з господинею: Пан золото вiє, а
панi обмiтає, А пан паню обнiмає…. Вони доносять
залишки язичницьких ритуалiв, здiйснюваних на полi на честь духiв ниви,
що вiдбувались бiля бороди. Часом цi обряди називались качання по
стернi. Це були своєрiднi язичницькi грища-гуляння, за формою
схожi до весняно-лiтнiх, з тiєю вiдмiннiстю, що головними ïх
учасниками були зрiлi люди, а не молодь. До нашого часу дiйшли окремi
тексти, якими супроводжувалися цi iгри:
Женьчичок, бреньчичок вилiтає,
Якби-то забито нiженьку пробито,
Високо нiженьку пiднiмає, 
В зеленiм лугу, бери собi другу… Як i iншi жанри календарноï
обрядовостi, про якi говорилося ранiше, хлiборобська лiрика, втрачаючи
зв´язок з язичницькими вiруваннями, позбувалась ритуальних
елементiв, набуваючи натомiсть покрифiчно-бiблiйних мотивiв:
Святий Петро за плугом ходив,
А сам Господь Бог пшениченьку сiяв.
Святий Павло волоньки водив,
А святий Iлльо заволочував…
Основною ознакою таких творiв є язичницько-християнський
синкретизм. А в iнших випадках, втрачаючи сакральний пафос, багато
обрядових жниварських пiсень набули гумористично-жартiвливого тону:
Пiшли в поле женцi жати, 
Серпи взяли, хлiб забули,
Та й забули серпи взяти, 
То ж то такi женцi були.
Елементи хлiборобськоï обрядовостi увiйшли не лише, як зазначалось
вище, в iншi жанри календарноï та родинноï обрядовостi, а й у
балади, казковий та неказковий епос, народну паремiографiю тощо. Дещо
наближеними до жниварських пiсень за тематикою та художньообразною
структурою є косарськi та гребовицькi пiснi.