Не стрiляй у птаха!

Колись вiдомий в усьому свiтi дослiдник природи Джеральд Даррел сказав
дуже мудрi слова: Пам'ятайте, у рослин i тварин немає депутатiв,
ïм нема кому писати й скаржитися, за них нiкому заступитися, крiм
нас, людей, котрi разом з ними заселяють цю планету. На жаль, вiками
повелося так, що людина винищувала тих, кого iнодi тепер називає
своïми меншими братами. Не завжди пострiлами у безневинного птаха
чи звiра. Часто своïми нерозумними дiями. Наша краïна
переживала час, коли активно почали осушувати болота. В результатi
зникали тi види птахiв, для яких болотиста мiсцевiсть завжди була
природним середовищем iснування. Чимало заплав, лукiв пiшло пiд воду пiд
час створення штучних морiв. Сьогоднi вже говорять про те, що такий
пiдхiд був недоцiльним. Але втраченого не повернеш. I вiд цього також
найбiльше постраждала природа .
Тому тi звiрi й птахи, якi колись були традицiйними для Украïни,
сьогоднi стають феноменами природи, рiдкiсними зразками фауни нашого
краю, експонатами для Червоноï книги чи музею природи. Чорний
лелека, пугач, сип… Цих птахiв можна назвати патрiархами нашого
природного свiту. Вони пережили багато епох, катаклiзмiв, iснували
мiльйони рокiв. Але тепер можуть зникнути як вид, стають приреченими на
вимирання. Ми втрачаємо не тiльки птахiв, а й народнi звичаï,
якi формувалися вiками, привчали людей з раннього дитинства шанобливо
ставитися до своïх слабких гупутникiв на планетi, до охорони
навколишнього свiту. В украïнськiй нацiо-иильнiй традицiï
ранiше iснувало чимало дiянь, пов'язаних з птахами, спрямо-iиших на
розумiння того, що кожну слабку пташину треба берегти, не завдавати
ïй шкоди. Скажiмо, навеснi, перед поверненням з вирiю перелiтних
пташок, обов'язково иiдбувалося вже втрачений сьогоднi обряд закликання
птахiв. Виходячи на простiр за село , дiти голосно гукали:

• Пташок викликаю
• З теплого краю.
• Летiть, соловейки,
• На нашу земельку,
• Летiть, ластiвоньки,
• Пасти корiвоньки…

Ранiше люди уважно придивлялися до того, як ведуть себе птахи. Адже мають вони природнiй iнстинкт, який вiщує багато про що: з'явилося взимку бiля будинкiв чимало синиць — чекай холодiв, прилетiла вiвсяночка — почнеться весна. Споконвiку в нашого народу були улюбленi птахи, до яких ставилися з особливою любов'ю. Якщо селилися на хатi лелеки, родина радiла. Адже цей птах приносить щастя. Берегли також ластiв'яче гнiздо пiд стрiхою. Бо й ластiвки добро вiщують. Недаремно, мабуть, виникло повiр'я: коли бачиш першу ластiвку, ïй вслiд обов'язково потрiбно кинути грудочку землi i промовити: На тобi, ластiвко, на гнiздо, а людям на добро. Звичайно, це лише традицiï. Можна вiрити в ïх силу чи сумнiватися. Але спрямованi вони на виховання любовi до природи, живого свiту на землi, фауни рiдного краю.
Така iронiя долi, що для людини полiт в космос сприймається мало
не буденною реальнiстю, а збереження польоту одного-єдиного птаха
у синьому небi може стати непереборною проблемою. Ми дуже мало
знаємо про те, як виникають тi чи iншi види природи на землi, чому
вони зникають, звiдки взялася така пошесть як пташиний грип. Нашi
науковi знання настiльки мiзернi, що ми не можемо спрогнозувати, як
позначиться на iснуваннi людини втрата того чи iншого живого виду,
наскiльки фатальним для iснування планети може стати погiршення
екологiчного стану природи загалом.
Може, екологiя природи починається з екологiï наших душ, з
чистоти помислiв, з якими сприймаємо навколишнiй свiт, вiд того,
чи знайдемо взимку крихту хлiба для маленькоï синички, чи
вилiкуємо пораненого лелеку, чи не випалимо з нерозумноï
голови очеретянi плавнi бiля рiчки чи суху траву вздовж дороги, в яких
живуть цiлi колонiï необхiдних для природноï рiвноваги iстот?
Хто тепер замислюється над необхiднiстю оберiгати беззахисних
пташок тодi, коли починається так званий сезон тишi, й у гнiздах
стають на крило молодi птахи? Вченi багатьох краïн вважають, що
охорона рослинного i тваринного свiту на землi — одна з
найактуальнiших сучасних проблем людства. От тiльки далеко не всi
представники цього людства усвiдомлюють загрозу, яку несе зникнення
живих видiв на планетi. Ми забуваємо, не розумiємо або не
хочемо зрозумiти, що природа тендiтна. Вона — храм, в який треба
приходити з чистими помислами i чесними думками, який потрiбно оберiгати
вiд шкiдливих впливiв, злого умислу тих, через кого страждає живий
свiт. Сьогоднi радiоефiр, екрани телевiзорiв заполонила реклама,
покликана робити грошi. Чому нiкому не спаде на думку, що найбiльш
актуальним має стати заклик: Не пiднiмай руку на птаха! Зупинись!
Подумай! Може, вiн останнiй? Може за ним прийде твоя черга залишити цей
свiт?.