Народнопiсеннi традицiï у поезiï Роберта Бернса

Надзвичайно велика популярнiсть творiв Бернса на батькiвщинi була
зумовлена єднiстю творчостi поета з народнопiсенними традицiями
Шотландiï. Пiснi предкiв спiвали майбутньому поетовi, коли вiн був
ще в-колисцi. Хлопчиком вiн рiс серед народнопоетичних образiв. Саме в
народнiй творчостi вiн знайшов ту живу основу, спираючись на яку, мiг
iти далi.
Його власнi пiснi вiдразу стали популярними серед народу, який
усiєю душею сприйняв ïх. Цi пiснi звучали йому назустрiч iз
вуст женцiв, в'язальниць снопiв, пастухiв. Народнiсть поезiï Бернса
має глибокi коренi. Так, в основу вiрша Джон Ячмiнь покладено
народне вiрування у духiв, що живуть у хлiбних зернах. Духи залишають
зерна пiд час молотьби, зимують у засiках, а весною повертаються в поле,
щоб вдихнути життя в зерно, що проростає. Поет переосмислює
це вiрування, створює пiсню про невмирущiсть духу народу-
хлiбороба.
Сповненi лiричностi й нiжностi вiршi поета про кохання . Простi й
звичайнi почуття закоханих передаються через образи народнопiсенноï
поетики, цi почуття поет проголошує найбiльшою життєвою
цiннiстю.
Навiть твори соцiально-полiтичного характеру у Роберта Бернса позначенi
надзвичайною легкiстю, дотепнiстю й витонченiстю. Така художня манера
робила твори дуже популярними. Такою є пiсня Чесна бiднiсть.
Недаремно в XIX столiттi ïï називали англiйською
Марсельєзою. Любов до рiдноï землi була тiєю
життєдайною силою, яка постiйно надихала поета. Краса його творiв
— у щирому ставленнi до життя народу.