Мова скарбниця духовностi народу

Мова народу — найкраще з квiтучого його духовного життя, що нiколи
-не в'яне й вiчно знову розпускається. Ще В. Сухомлинський писав,
що рiдна мова — то неоцiненне духовне багатство, в якому народ
живе, передає з поколiння в поколiння свою мудрiсть i сла ву,
;< культуру i традицiï. Бо в рiдному словi народ
усвiдомлює себе як творчу силу. Слово рiдноï мови —
могутнiй — засiб передачi iсторичного, культурного, морального,
естетичного,_ побутового досвiду народу. Рiдне слово — то
невичерпне, животворне i невмируще джерело, з якого дитина черпає
уявлення про навколишнiй свiт, про свою родину, про своє село чи
мiсто, про весь свiй край. Вiками украïнський народ творив це
багатство, вiдкладаючи до скарбницi рiдноï мови найдорогоцiннiшi
перлини думки, почуття, фантазiï. В мовi одухотворюється весь
народ i вся його Батькiвщина. В нiй втiлюється небо вiтчизни,
ïï повiтря, клiмат, поля, гори й долини, лiси й рiки, бурi i
грози.
Глибинах мови вiдбивається й уся iсторiя духовного життя народу.
Мова є найважливiшим, наибагатшим i наймiцнiшим зв'язком, що
з'єднує поколiння минуле з сучасним в одне велике iсторично
живе цiле.
Культура мови кожноï людини є оновою духовностi як
окремоï людини, так i всього суспiльства в цiлому. Духовно зростати
i збагачувати своï пiзнання свого народу i всього свiту ми можемо
лише знаючи мову. Духовно багата людина сучасностi прагне знати i
досконало володiти не лише своєю мовою, а й мовою iнших народiв.
Людина втрачає повагу до себе, до спiввiтчизникiв, до результатiв
загальнолюдськоï дiяльностi, якщо посилює iнтерес до
культури, науки, якщо не пiдтримуватиме свою мовну культуру, словниковий
запас слiв.
Отже, мова — це духовна скарбниця всього народу i кожного з нас,
як частки духовностi всього народу. Ознака етнiчноï єдностi
народу Як прислiв'я чудове.

• Йде вiд роду до роду,
• Що народ — зодчий мови,
• Мова — зодчий народу.
• Д. Бiлоус

Мова — це найважливiший i наймiцнiший зв'язок, що з'єднує минулi, сучаснi та майбутнi поколiння народу в одне велике живе цiле. Коли зникає народна мова, народу нема бiльше! Навiть нову Батькiвщину може створити народ, але мови — нiколи: вимерла мова в устах народу — вимер i народ.
Дитина, вивчаючи рiдну мову, п'є духозне життя й силу з
чистоï криницi рiдного слова. Слово пояснює ïй природу,
знайомить iз характером людей, iз iуепiльством, з iсторiєю. Слово
посвячує дитину в народнi вiрування, в народну пiсню й поезiю;
воно, нарештi, дає логiчнi поняття й фiлософськi погляди. Такi
ипвиання не пiд силу жодному iсториковi, мистецтвознавцю чи фiлософу.
Саме спiльна мова є справжньою ознакою етнiчноï цiлiсностi
народу. Не вишi дково коренi назв народiв i ïхнiх мов спiльнi. Так,
у французiв — французька' мова, у полякiв — польська, у
росiян — росiйська, а в украïнцiв — украïнська. Па
глибинному зв'язковi народу й мови наголошує В. Сосюра:

• мово рiднаï ïй гаряче
• Вiддав я серце недарма.
• Без мови рiдноï, юначе,
• й народу нашого нема.
• (Юнаковi)

На жаль, сталося так, iдо народ наш хотiли позбавити найцiннiшого скар
бу — рiдноï мови, асимiлювати його з населенням Радянського
Союзу. З Гiрко
тою звучать слова О.Олеся:

• О слово рiдне! Орле скутий!
• Чужинцям кинуте на смiх!
• (О слово рiдне)

Можливо, якби радянська iмперiя проiснувала ще кiлька десяткiв рокiв, то пiсля ïï розпаду вже не почалось би вiдродження украïнськоï мови, ïï б просто iiнбулила украïнська нацiя припинила б своє iснування. Коли рiдна мова не передається вiд батькiв до дитини, порушується механiзм, що забезпечує iснування народу. Сьогоднi ще не пiзно вiдновити його нормальну роботу Наше поколiння отримало можливiсть опанувати рiдну мову в юнацтвi. Тепер ми зможемо передати ïï своïм дiтям. Та навiть зараз дехто зневажливо ста-ииться до украïнськоï мови, вважає ïï мужицькою, немодною. Звичайно, це наслiдки багаторiчноï радянськоï кампанiï, метою якоï було викорiнити нашу мову назавжди. У посланнi В. Сосюри До брата звучить бiль поета за долю рiдноï мови:

• Невже народ мiй мову гробить?!
• Не вiрю я! Це не народ!
• Окремi люди… ïм не знати
• Сяйливих творчостi висот.
• хай таких людей багато,
• Але нас бiльшеï Ми — народ!

Ще в 1834 роцi вчений-мовознавець I. Срезневський писав, що украïнська' мова є однiєю з найбагатших слов'янських мов, що вона навряд чи поступається чеськiй достатком слiв i виразiв, польськiй — мальовничiстю, сербськiй — приємнiстю. Чому ж наша мова є такою спiвучою, багатою та мальовничою? Я можу пояснити це тим, що генiï нашого слова зробили ïï лiтературною й передали нам у спадок. Коли не було можливостi використовувати мову в повсякденному життi, вона знаходила застосування в поезiï та прозi. Для Тараса Шевченка мова — то найвищий дар людини й цiлого народу, талiсман ïхньоï долi, таланту, безсмертя. Продовжуючи традицiï шанувальника украïнськоï мови I. Котляревського, фiлософа Г. Сковороди, Т. Шевченко наддав мовi iнтелектуального гарту, втiлив ïï генетичну здатнiсть до виразу високих понять i загальнолюдських категорiй.
Отже, переборюючи утиски, приниження i навiть заборони, мова наше,
оживала, спалахувала, дивуючи свiт Шевченковою поезiєю, вiршами I.
Франка, драматургiєю Лесi Украïнки . Цi творцi
украïнськоï мови пiднесли рiдне слово на таку духовну висоту,
де вона розправила своï крила й розквiтла поетичними барвами:

• О, що за мова! Лиш торкнешся слова -
• I заспiва воно, немовби вiтер.
• Струни торкнувсь — i враз вона зiтхнула, -
• Струна? Чи слово? Чи сама душа?
• (М. Браун Украïнська мова )

Естафету Т. Шевченка, I. Нечуя-Левицького, I. франка, Лесi Украïнки пiдхопили П. Тичина, М. Рильський , В. Сосюра , А. Малишко. Украïнське слово йоверталось у серце народу.

• О рiдне слово, хто без тебе я?
• Тебе у спадок вiддали менi
• Моï батьки i предки невiдомi,
• Що гинули за тебе на вогнi.
• Так не засни в запильоному томi,
• В неткнутiй коленкоровiй трунi
• Дзвени в моïм i правнуковiм домi.
• (Д. Павличко О рiдне слово)

Менi мрiється, щвб вiдродилася наша мова у душi кожного iз нас без примушення, як життєва потреба. Треба усвiдомити: якщо ми хочемо бути вiльним народом, а не рабами, ми повиннi берегти мову i передавати ïï наступним поколiнням. Тодi Украïна сильно i гордо утвердить себе на картi свiту. А наш духовний скарб — рiдне слово — завжди буде основою й запорукою етнiчноï єдностi украïнського народу.