Мiй чотириногий друг

Вона примружує очi, лiниво потягується, а потiм несподiвано
плигає прямо менi на зошит. Сидить i виразно дивиться на мене,
неначе про щось хоче сказати. Я вже знаю, про що, тому кладу ручку i
покiрливо йду на кухню, щоб нагодувати мою маленьку чотириногу
подругу. Не встигаю озирнутися вона вже сидить бiля своєï
миски i дзвiнко муркотить. Ïï звуть Орися, i це iм'я було
придумане мною ще задовго до появи маленького кошеняти у нашiй
сiм'ï. Я дуже хотiла кiшечку, з багатьох варiантiв вибрала вже для
неï найкраще iм'я, а батьки нiяк не погоджувались ïï
купити. Та одного разу в кущах я побачила, як ворушиться якась сiренька
рукавичка. Придивилася i побачила свою Орисю. Зараз дивовижним чином ця
замурзана рукавичка перетворилась на грацiозну темно-срiблясту кiшку з
великими i мудрими зе-леними очима, чорними вусами i нiжно-рожевими
подушечками на лапках. Дивно, але жодного разу вона нiкого не дряпнула,
хоча дуже любить гратися i плигати на ноги, коли входиш у кiмнату.
Навпаки, якщо хтось захворiв, Орися лягає поруч або (якщо буде
дозволено) на нього i починає лiкувати своïми пiснями. А ще
вона не дозволяє, щоб у квартирi з'явився чужак: буде полювати на
муху або павука, доки не зловить чи не вижене. Незважаючи на таку собi
нелюбов до чужих, Орися завжди рада гостям. Хто б не прийшов до нашого
дому, вона всiх зустрiчає своïм неповторним муркотiнням,
починає кружляти навколо нiг гостя, а потiм довiрливо лягає
йому на колiна. Ось така є у мене подруга — красуня, яку я
дуже люблю i яка вiдповiдає менi такою ж нiжною та вiрною любов'ю.