Мiфологiчна основа комедiï Пiгмалiон

Колись на островi Кiпрi був великий митець Пiгмалiон. З мiфу Пiгмалiон.
Колись на островi Кiпрi був великий митець Пiгмалiон так
розпочинається давньогрецький мiф про Пiгмалiона. Цей вiдомий цар
Кiпру славився також тим, що страшенно не любив жiнок i був запеклим
холостяком. Усього себе вiн вiддавав керуванню державою i своєму
захопленню рiзьбярству. Пiгмалiон вирiзьблював скульптури з мармуру, iз
дерева, iз слоновоï кiстки, витворював ïх iз глини. Одного
разу вiн витворив iз найкращого мармуру жiночу фiгуру вона була така
вродлива, що подiбноï ще не бачив митець у своєму життi.
Обличчя ïï мало дивовижну вроду, вона здавалася живою, i руки
прекрасноï Галатеï (так назвав ïï Пiгмалiон) нiби
простягалися до нього i обiцяли величезне щастя. Пiгмалiон закохався
уперше в життi, але кохана його стояла мовчазна й незворушна. Не
знаходив спокою Пiгмалiон. У серцi його оселилося те, вiд чого вiн
зарiкся, любов! Днi i ночi прохав Пiгмалiон богиню кохання Афродiту, щоб
вона оживила Галатею, але богиня довго гнiвалася на того, хто нiколи не
визнавав високого почуття кохання. Та зрештою, побачивши, як по-
справжньому кохає та страждає Пiгмалiон, вона змилостивилася
над ним i оживила Галатею.
Це мiф. А тепер Бернард Шоу. Це письменник-парадоксалiст. Уся Англiя
знала: якщо ввечерi англiйцi подивилися виставу i вона ïм
сподобалася, то на ранок можна чекати розгромноï статтi вiд
Иернарда Шоу. Вiн був не таким, як усi. I що це означає? Це
означає, що й мiф Пiгмалiон вiн покаже не таким, яким його
знає увесь свiт. Але англiйцi (особливо тi, що жили в
вiкторiанську добу) все-таки чекали, що автор дотримається правил
який мiф, така Й драма . Але Шоу тiльки смiявся з них. Вiн використав
закон возику з яблуками возик той самий i яблука тi самi, але коли возик
перекинути, то скласти яблука в тому ж порядку не вдасться. I от Шоу
перекидає возика… Лондонцi приходять на виставу Пiгмалiон, а
драматург ïм пiдсовує Анти-Пiгмалiон!

• Щось тут не те! Де тут мiф? дивується, один джентльмен.
• Дивак Шоу щось наплутав. Чого можна чекати вiд неосвiче-ного iрландця? кидає реплiку iнший.
• Так, так, так… Але в цьому щось є, втручається у розмову третiй.
• А є так, як у нашому життi. Мiф то казка, а життя це вам не казка, починає закипати ще один.

Саме такого обговорення, певне, й хотiв Шоу. Вiн хотiв розворушити таких благопристойних, традицiйних, холодних i дуже правильних англiйцiв. Хотiв викликати ïхню реакцiю, примусити обговорювати реальнi, життєвi проблеми. А то що ж виходить? Iде собi лондонець до театру i споглядає, як цар Кiпру одружується з нiкому не вiдомою красунею без роду i племенi i нiчого, усi задоволенi, усi щасливi вiд того, що iсторiя має щасливий фiнал. А Шоу повертає глядачiв до реалiй що ж скажуть лондонськi багатiï, якщо вiдомий аристократ вiзьме та й одружиться з бiднячкою? Та нi! Нiколи! закричать вони й будуть вiдвертатися вiд того, хто посмiв порушити вiковi традицiï королiвськоï Англiï. Як можна привести смiттярку у пристойне аристократичне товариство?
Отак Шоу й показав обличчя подвiйноï моралi сучасноï людини. У
своïй п'єсi Шоу спецiально не доводить iсторiю до
закоханостi: Елiза та Хiггiнс навiть не повиннi й натяку робити на якусь
там любов, бо такого у життi й бути не може! Ось так на мiфологiчнiй
основi автор висвiтлює проблему номер один проблему
соцiальноï нерiвностi в суспiльствi. Щодо проблеми номер два кожна
людина вiд природи є талановитою, то й тут автор стоïть на
мiфовi. Пiгмалiон у мiфi бере природний, необроблений матерiал (грудку
бруду) i витворює з нього досконалу красу. Так само Хiггiнс
пiдбирає на вулицi брудну, неосвiчену квiткарку i витворює з
неï дiвчину з гарною вимовою i прекрасними манерами герцогиню.
Дiвчина має чутке вухо, навчається швидко, вона за
своïми манерами навiть краща за багатьох справжнiх аристократок.
Але що далi? Далi ïï не пустять. Вона не має права
ступнути у вищий свiт, якщо заявить, що вона не угорська королiвна, а
донька смiттяра. От так Га-латея (Елiза) ожила, змiнилася, стала
досконалою, але що робити далi нi вона, нi Хiггiнс не знають. Професор,
хоча й незалежна, прогресивна людина, яка не дуже зважає на
прийнятi правила (вiн може сiдати на стiл, ïсти вiвсянку прямо з
каструлi, витирати руки об халат), усе ж таки десь усерединi
закостенiлий старовiр вiн не зможе покохати дiвчину з дна. У якостi
прислуги так, у якостi секретарки так, але щодо одруження це вже нi,
таке навiть незалежному Хiггiнсовi не спадає на думку.
Тепер можна перейти й до останньоï проблеми, пов'язаноï з
мiфом: вiдповiдальностi творця за долю тих, кого вони сотворили.
Мiфологiчний персонаж не тiльки створив щось нове, але й надихнувши у
свiй витвiр життя, взяв на себе вiдповiдальнiсть за подальшу долю
прекрасноï Галатеï вона стала його дружиною, у них було
троє дiтей i жили вони довго й щасливо.
Що ж говорить Хiггiнс? Вiн вважає, що коли закiнчиться
експеримент, вони так само зможуть викинути Елiзу в канаву. Навiть мiсiс
Пiрс намагається втлумачити професоровi, що дiвчина не камiнчик на
березi моря, який можна покласти до кишенi, а потiм викинути. Але ж нi.
Для професора важливiшими є не сердечнi почуття, а його
експериментальнi пошуки. Вiн побився об заклад i хоче довести собi i Пiкерiн-
говi, що вiн один iз найкращих вчителiв свого часу; його цiкавить
процес, результат науковоï роботи, але доля людини, ïï
серце, почуття йому байдужi як то в пiдручнику написано, вiн так i
залишився холодним уламком бiля гарячого серця дiвчини.
Для мене п'єса роман-фантазiя! роман у п'яти дiях! У Шоу можна
повчитися, як iз класичних речей робити свiжi, оригiнальнi твори . Менi
колись доводилося чути думку, що у всiй свiтовiй лiтературi
нараховується всього тридцять основних сюжетiв, на якi написана
безлiч книг. Всього тридцять сюжетiв! Дивно, як наше рiзноманiтне життя
вкладається в такi невеликi цифри! Життя людини триває
протягом вiкiв, протягом тисячолiть, здається, ми
прогресуємо, робимо рiзнi винаходи, все далi й далi
вiдриваємося вiд стану печерноï людини, а потiм враз робимо
чергове вiдкриття: усе нове це добре забуте старе.
Але новий кут зору, незвичайний ракурс, свiжий подих, актуальнiсть
проблеми i замiсть одного твору мистецтва маємо вже два живописних
полотна. Але ж, як казав Шоу в своïх шоуïзмах, не розбивши
яйця, не пiдсмажиш яєчню. Тобто, над усiм потрiбно потрудитися. I
талант давнiх грекiв, i талант Шоу то талант титанiв. За 54 роки
своєï драматургiчноï дiяльностi Шоу створив 56
п'єс. Для цього справдi треба було бути титаном. Я захоплююсь
талантом Шоу, його яскравим гумором, незвичайними парадоксами.
Англiйський iрландець прагнув розбудити людей, примусити ïх
мислити, дискутувати, сперечатись. Здається, йому це вдалося.