Людина i природа в поезiï Максима Рильського

Краса природи рiдноï землi надихала багатьох митцiв на створення
визначних шедеврiв. Природа , ïï гармонiйна краса i щедрiсть
присутнi i в лiрицi та поетичному епосi М. Рильського, в його нарисах i
оповiданнях. Про роль природи в розвитку лiтератури та мистецтва поет
висловив ряд цiнних думок в наукових статтях Природа i лiтература , Про
людину, для людини. У них митець обгрунтував благотвiрний вплив природи
на всi дiлянки людського життя. Рильський з дитинства кохався у природi,
працював збагнути ïï таємницi:

• Хiба звичайно шелестить трава,
• Коли дитина у садку гуляє?
• Нi! Кожная билинка там жива,
• Комаха кожна щось розповiдає,
• I кожна щось розповiдає
• I кожна грудка сiроï землi
• Для неï-казкаi крає безкрая!

Лiричний герой Рильського нiколи не вважав себе царем природи. Вiн — ïï талановита дитина, вiрний i дбайливий син, а природа — вiчне й невичерпне джерело життя i творчостi

Вона — це мати. Будь же синам, А не естетом. I стане iн ти не
папiряним — Живим поетом. З вiдчуття краси своєï
медвяноï землi — цiєï хлiборобськоï
народилися в душi поета високi почуття патрiот измуй любовi до людини,
яка своєю працею оживляє, прикрашає землю.

Радiсть очам серцю приносить i нива бiлою гречки, i червонiй помiдори, i
молочно-синi поля, i срiбло лiсовоï води, i золото стиглоï
пшеницi та осiннього лiсу. У поезiï Рильського природа — храм
i майстерня.

Образ билинного багатиря Микули Селзсниновича в поезiï Лягла зима
є символом молодоï людини, яка, здобувши в мiстi освiту,
повертається в село , щоб своïми знаннями i працею збагатити
землю:

• Незнаку мiць — процвiте земля стане лай — як стан злото полений,
• I новi вруна випестить рiлля.

У роздумах про добробут народу митець не лродивлже цивiлiзацiю первiснiй природi, а стверджує, що тiльки гармонiйне єднання природи i культури стане джерелом людського щастя:

• I для тебе, племено земне,
• I зiрки палатимуть i домни,
• Розiллються рiками скрипки,
• Килимом простеляться метали.

Символ братерського єднання ланiв i гаïв благоухалих з електричним колом свiтляним — ластiвки на телеграфнiм дротi. Людина не повинна панувати над природою так, як завойовник панує над чужим народом. Вiдповiдно до за. конïв природи люди мають своєю працею i розумом надавати ïй новоï, вищоï краси. Героï багатьох лiричних портретiв Рильського — це гуманiсти, якi задля щастя народу наполегливо працюють над оздоровленням i вдосконаленням природи. Так, в образi простого сiльського садiвника-еамоучки Тодосж, який виводить новi сорти плодових дерев, своєю працею вливає в рiдку землю силу розуму живу, утверджується гуманiстична суть перетворення i збагачення природи: …таж то людина в'яже для людини новi гiрлянди iз нових ягiд. У днi Великоï Вiтчизняноï вiйни каш народ самовiддано захищав рiдну землю, ïï красу, природнi багатства. У вiршi За рiдну землю Рильський закликав iти у бiй за нашi ниви, за нашi женi зорi, за нашi тихi води. Величний образ рiдноï украïнськоï землi постає в поемi Слово про рiдну матiр. Природа Украïни i ïï культура становлять тут нерозривну єднiсть через картини природи, ïï барви, пахощi автор опоетизував рiдку землю, iïнеповторну красу i щедрiсть.

Всi блага земнi творяться людиною i для людини. Хвала землi, стократна
честь — людинi! — проголошує поет. Пiдкорення ж
природи здiйснюється в iм'я грядущих рокiв i столiть.

Героï творiв Рильського, пiдкорюючи сили матерi-лрироду, прагнуть
стократ помножити ïï щедроту. На цьому акцентує поет у
Миргородських записах. А у циклi Др. I вiддарунок вказується, що
добрi взаєми ии людини з природою подiбнi до щедроï дружби
побратимiв. За труд i любов людини природа вiддячує ïй
своïми дарами.

У багатьох торах Рильського звучить заклик пiдходити до природи розумно
i гуманно, бо вона — нам захисник i добрий друг. У вiршах Лiс i
Розмова з другом провiдна iдея — берегти природу для щастя
сучасного i майбутнього поколiнь:

• Той, хто любить парости кленовi,
• Хто дiброви молодi ростить,
• Сам достоïш людськоï любовi,
• Бо живе й працює для столiть!

Пейзажна лiрика Рильського розвиває високi естетичнi смаки, вчить людину бути спостережливого, серцем i розумом сприймати природу: В зелених лаврах, в синiй свiтлотiнi, У сяйвi сонця й вишнях у цвiту, В огнi троянд, у моря мерехтiннi Побачить кожен може красоту. Книжка вiршiв Троянди й виноград розкриває багатство духовного свiту наших сучасникiв, якi за законами краси творять нове життя, примножують багатства природи.

Всi героï тонко вiдчувають красу природи, своєю працею
створюють матерiальний i духовний достаток суспiльства — необхiдну
умову людського щастя. Поет утверджує гармонiю красивою i
корисною, як духовна настанова звучать рядки:

У щастя людського два рiвних є крила: — Троянди й
виноград, красне i корисне. У творчостi Максима Рильського створений
повнокровний образ людини, що має серце друзiв одкрите…
розум до iнших уважний, чуттєвоï до краси навколишнього
свiту. ïй любi синi свiтанки над водами, шум у лiсi зелений i шум
золотий, спiв солов'ïний i пiсня людська, скромна шипшина i горда
троянда. Вона живе у злагодi з природою i збагачує ïï
новою, незрiвнянно вищою, незнаною ранiше красою.