Як зберегти сiмю вiд руйнування (за романом Ю. Яновського Вершники)

Проблема сiмï, батькiв i дiтей завжди була актуальною. Ще древнiй
фiлософ Аристотель говорив про те, що мiж батьками й дiтьми iснує
прiрва, певнi протирiччя, якi iнодi закiнчуються трагiчно. Спробую
довести обєктивнiсть цiєï тези на прикладi окремих
художнiх творiв. Згадую роман Панаса Мирного Хiба ревуть воли, як ясла
повнi ?, у якому на тлi людського життя вимальовується образ Чiпки
та його матерi. Мотря не знала щастя нi до замiжжя, нi тодi, коли вийшла
замiж i народила сина. У ïï життi бiда за бiдою. Юридично
вiльна, у свiтi несправедливостi вона втрачає своï права. У
контекстi нашоï теми згадується останнiй рiшучий крок матерi:
коли Чiпка вирiзав нi в чому не винну сiмю Хоменкiв, Мотря
викриває його злочин. Як ставитися до вчинку матерi? Вона не
любила сина, не хотiла зберегти сiмю, не бажала йому щастi?! Нi. Мотря
хотiла рiдну дитину бачити розсудливою i забезпеченою ïï серце
переповнювалося радiстю, коли Чiпка став господарем, одружився з Галею.
Свекруха покохала свою невiстку. Мiж ними була згода.
Доля. Здавалося, усмiхнулася матерi. Та це щастя було куцим: Чiпка знову
почав заливати очi горiлкою. Мати зробилася чорною, вона чекала смертi.
А тут страшна звiстка про злочин сина. Як дiяти: замовчити чи, може,
розповiсти владi? Мотря обирає другий шлях: видає сина
владi. ïï останнiй крок психологiчно умотивований: совiсть жiнки-
матерi не дозволила мовчати i сумлiння покарало злочин. Причиною
загибелi родини стає жорстока життєва несправедливiсть.
Дещо по-iншому проблему руйнацiï родини розробляє А. Тесленко
в повiстi Страчене життя. У центрi уваги звичайна селянська сiмя. Оленка
соромязлива, розсудлива старша донька в родинi. Батьки не хочуть
ïï долю повязувати з землею, а тому й вiддають дiвчинку
спочатку на навчання до сiльськоï школи, а далi до мiськоï.
Оленка краща учениця. Багато читає, до всього виявляє
допитливiсть. Вона прагне до знань, марить про роботу вчителя. Але
мрiï так i залишилися мрiями. Трагедiя головноï героïнi в
тому, що велике, про яке вона мрiяла, про яке розповiдала своïм
друзям, було для неï абстрактним поривом, не пiдкрiпленим
конкретними дiями. ïï протест проти релiгiï, лицемiрних
служителiв церкви, земських дiячiв, дикостi й патрiархальностi
селянського побуту це виклик чесноï, непримиренноï до зла,
волелюбноï людини з демократичного оточення. Однак, стикаючись з
дiйснiстю, Оленка розчаровується не тiльки в iдеалах, айв життi.
Батьки докоряють доньку за нiбито марно витраченi грошi на навчання;
примушують писати наклеп на родичiв I дiвчина, дiйшовши висновку, що у
свiтi зла, неправди та приниження немає мiсця свiтлiй натурi,
кiнчає життя самогубством. Тепер батько й мати, сестричка обсадили
вiчне мiсце ïï любисточком, барвiнками, вишеньками,
клейонками. На хрестi берестовому, невеличкому, прибили iконочку матерi
божоï. Батько свiтить увечерi в хатi, читає Псалтир за
упокiй; мати голосить. Може б i, не трапилося трагедiï, якби в
сiмï була гармонiя, взаємопорозумiння?! Запитання риторичне!
Значнi розбiжностi мiж батьками й дiтьми виявляються в час випробувань:
соцiальних, полiтичних.
У повiстi Ю. Яновського Вершники перлинi творчостi письменника вiсiм
новел, Подвiйне коло одна з них. В основi новели шквал подiй 1919 року:
лютували шаблi, конi бiгали, без вершникiв, i Половцi не пiзнавали один
одного. Андрiй, бiлогвардiйський офiцер; Оверко, солдат
Петлюрiвськоï армiï; Панас, махновець; Iван людина
комунiстичноï моралi; чотирнадцятилiтнiй Сашко всi вони сини Мусiя
Половця. Вихованi на традицiях украïнського народу, юнаки стали
виразниками рiзних класово непримиренних груп. Загострення класових
суперечностей й забезпечує конденсацiю новели, в основi якоï
страшна життєва правда: перед батьковою хатою брат убиває
брата. Безумовно, тут є певна гiперболiзацiя, однак iдейна
спрямованiсть новели в словах старого Мусiя: Тому роду не буде переводу,
в якому браття милують згоду. Додамо вiд себе: у тiй родинi буде покiй,
повага, де батьки й дiти розумiють одне одного, де батьки не навязують
свою точку зору, а допомагають дiтям формувати досвiд.
У драмi О. Коломiйця Дикий Ангел розповiдається про робiтника
пенсiонера, главу сiмï, який нiколи не знав вiдпочинку. Своïх
дiтей Ангел виховує в суворому трудовому ритмi. Син Павлик,
навчаючись, працює на заводi; середнього сина Федора батько
злучає до надурочноï роботи; Петру радить вiддаватися
улюбленiй справi Батько дбає про те, щоб дiти бiльше заробляли,
адже вiд цього залежить добробут ïхньоï сiмï. Бувають у
сiмï й непорозумiння, однак батькових морально-етичних порад дiти
дотримуються у своєму життi. Найемоцiйнiшою й найвиразнiшою
є пята картина драми. На подвiрï в батька збирається
вся родина повертаються додому дiти, поєднуються закоханi серця.
Зустрiчають всi рiднi, алеïх покидає Платон, серце якого
пiсля скiлькох життєвих випробувань зупиняється. Батько йде
з життя, память про нього залишається в серцях рiдних йому людей.
На нашу думку, згаданi творi несуть у собi потужний морально-виховний
заряд. Вони допомагають молодому поколiнню орiєнтуватися в
калейдоскопiчному коловоротi нашого життя, сприяють осмисленню й вибору
людських цiнностей.