Iван Вишенський — видатний полемiст-сатири давньоï украïнськоï лiтератури

Серед письменникiв давньоï украïнськоï лiтератури
найвидатнiшим полемiком кiнця XVI початку XVII столiття був Iван
Вишенський. На жаль, бiографiчних вiдомостей про цього письменника-
полемiста дуже мало: лише те, був вiн людиною освiченою, а в 3035 рокiв
постригся в ченцi, став монахом аскетом, переселився у Грецiю на Святу
гору, на Афон. На Афонi I. Вишенський почав свою лiтературну дiяльнiсть
як письменник полемiст, твори якого пробуджували в народi антикатолицькi
й антифеодальнi настроï. Спадщина I. Вишенського це шiстнадцять
вiдомих сучасному лiтератору творiв, якi за життя полемiста поширювалися
в рукописних списках. Найвiдомiшi твори I. Вишенського це Послання до
єпископiв, Послання ïх, в Лядськiй землi живущих, Послання до
князя Острозького, Вихiд диявола-свiтодержця та iншi.
З перших своïх лiтературних виступiв I. Вишенський критикував
суспiльнi звички й побут єпископiв i магнатiв а це вже критика в
цiлому. Викриваючи сучасне йому суспiльне зло, вiн виступав протiв
церковного, i соцiального, i нацiонального.
“Послання до єпископiв I. Вишенського написане пiсля
Брестськоï влади до тих представникiв вищого духовенства, якi
зрадили православну церкву.I стали ворогами украïнського народу, бо
проголосили унiю.
У Посланнi до єпископiв I. Вишенський звинувачує i
критикує єпископiв i, що вони присвоювали собi церковнi
доходи, вели невiдповiдносту ïхньому життi. Єпископи,
архiмандрити мали численнi маєтки, крiпакiв, якi на них робили,
тобто ïхнє життя нiчим не вiдрiзнялося вiд панiв свiтських.
Критикуючи дiяльнiсть вищого духовенства, I. Вишенський викриває
порушеннями шести церковних заповiдей. Єпископи не тiльки не
нагодували, не упокоïли мандрiвникiв, не зодягли голих i не
допомогли хворим, а й
самi грабують бiдних пiдданих, накладаючи на них непосильнi податок.
А духовнi владики багатiють. Тому I. Вишенський висмiяв i затаврував
крiпакiв у церковному вбраннi. Вишенський нагадує єпископам,
ким i чим вони були та ким i чим вони стали, здобувши духовний сан,
ставши на службу до Римського й польського короля.
Вже, в своєму Посланнi до єпископiв письменник змалював
широку сатиричну картину життя свiтських панiв i духовенства Речi
Посполитоï кiнця початку XVII столiття, рiшуче виступав на захист
людськоï гiдностi православного селянина. Сатира I. Вишенського
спрямована проти хабарництва, духовенства, торгiвлi церковними посадами,
порушення основних заповiдей.Письменник виступав проти зла та неправди
тих далеких часiв.
Про життєвий шлях Iвана Вишенського вiдомо дуже мало. Iсторики
вважали,що вiн народився приблизно 1550 року на Львiвщинi у мiстечку
Судова. Невiдомо, ким були його батьки, де i яку освiту здобув
письменник, якi влинули на нього так сильно, що вiн назавжди вiдмовився
вiд життя на землi i добровiльно наклав на себе важкий послух. Кажуть,
що Вишенський довгi роки жив самiтником на горi Афон, вiдмовився вiд
спiлкування з людьми, проводячи весь час у молитвах i каяттi.
Звичайно, слабка духом людина не витримала б такого життя. Та iнодi менi
здається, що втеча Вишенського вiд свiту це вчинок людини, яка не
вiдчуває нi внутрiшньоï сили, ховається вiд проблем у
вiру, як у мушлю, звiдки свiт виднiється лише настiльки, наскiльки
захочеться. Якщо не витикатись то не чути людських голосiв, стогону
рiдноï землi, глумливого смiху зажирiлих попiв. I створити власний
свiт, повнiстю розчинитися в ньому i, спiлкуючись з Богом, який
ховається тiльки в тобi, а тому i належить тiльки тобi, комфортно
i впевнено. Цей свiт може бути безмежним, а може перетворитися на цятку
все залежить вiд власноï уяви i бажання.
Перетворившись на ченця-вiдлюдника, Вишенський все-таки iнодi вiдчував i
хотiв висловити те, що довгi роки накопичувалося в душi i свiдомостi.
Усе передумане виливалося у послання ченця, який вiдчував себе пророком
Iсаєю, звертається до нищих i грубих, якi своïми
нечестивими проханнями вiдволiкання Господа вiд спiлкування з
єдиним, хто достойний уваги з Iваном з Вишнi.
У творi Тобi, котрий мешкає в землi, що зветься Польська, всякого
стану i влади народу руському… письменник звертається до
всiх, хто ходить по землi, з попередженням про смертний хрест
погибельноï кари, всесвiтнi потоп, який винищить усе i усiх: i
зажерливих панiв, i беззаконних суднiй Арiстотелiв, i Платонiв…
Цей ряд можна продовжити безневинними дiтьми i спроможними калiками,
людьми, якi не моляться з ранку до вечора, а намагаються заробити на
шматок хлiба. Вишенський просить кари на всю землю, ïй тому, який
знищить усiх, адже вважає, що краще …вас вигубити й
викореним щоб не оскверняли бiльше ïï (землю) антихристовим
безбожним невiр'ям, нечистим i несправедливим життям, волiючи лiпше
порожньо стояти…
Iван Вишенський добровiльно вiдмовився вiд життя серед людей i мав на це
право. Але, сидячи в норi, вiн судить про свiт, як про такий, що
насичений тiльки хитрiстю, шахрайством, лиходiйством, брехнею, кривдою,
лiнемiрством, насильством. Менi здається, що Вишенському не
вистачило глибини мислення, бо якби у свiтi панувало тiльки зло, людство
не вижило б. А живе вже 400 рокiв пiсля Вишнi, i маю надiю, житиме ще
довго.
Iван Вишенський став аскетом з власноï волi, але, читаючи його
твори, менi iнодi здається, що його вселенський гнiв на всiх
людей, що тiшаться радостями життя, не вiд бажання бачити свiт очищеним.
Ненависть i роздратування ось головнi емоцiï людини, що зреклася
спокус, але так i не змогла перебороти в собi диявола. Тiкаючи вiд
рогатого, вiн тiкав i вiд життя, i вiд самого себе справжнього. Пишучи
про вiдсутнiсть серед людей любовi, вiн сам не вiдчув цього почуття;
клянучи богопротивну гордiсть iнших вiн гордує навiть рiдною
землею i народом.
Я з народом заповiтiв не складав i вiдповiдей не творив; i тому роду я
не знаю, пише роздратований афонець пiсля приïзду на Украïну.
Iван Вишенський зрiкся земного життя, але, якщо й справдi є життя
пiсля смертi, то ця людина нi вiдмовою вiд земних благ, нi молитвами не
вимолила собi Царства Небесного, нi достойного життя своïй
Батькiвщинi, адже, проживши довге життя, вiн не пiзнав головного, чого
вчить релiгiя i Бог Любовi.