Iсторiя Русiв адресований у вiки змiстовий та почуттєво-патрiотичний заряд

Правдива iсторiя Украïни, ïï тернистий шлях
постає перед нами зi сторiнок найвизначнiшоï пам'ятки
украïнськоï полiтичноï думки кiнця XVIII столiття,
названоï невiдомим автором Iсторiя Русiв. Це своєрiдний
трактат про iсторичний розвиток Украïни вiд давнини до другоï
половини XVIII столiття. Знайомство iз цiєю унiкальною працею
переконало мене у тому, що Киïвська Русь — першодержава
тiльки украïнського народу. Украïнський сучасний поет i
полiтик Iван Драч здiйснив 1991-го року переклад Iсторiï Русiв
нашою рiдною мовою i зазначив: Ця книжка для того, щоб ми стрепенулись.
Заборони, замовчування, непомiчання супроводжували цю книгу до свого
читача протягом довгих лiт (вперше видана була в Нью-Йорку 1846-го
року).
Iсторiя Русiв тривалий час вважалася книгою крамольною, оскiльки
незаперечно стверджувала самобутнiй шлях розвитку й утвердження
украïнцiв як окремого народу зi своєю мовою, iсторiєю,
традицiями. Русь, Рутенiя (нинi Украïна ) i Московiя, народ
якоï називаємо нинi руським, — це рiзнi землi й рiзнi
поняття. Авторовi було небезпечно оприлюднювати своє iм'я,
оскiльки вiн смiливо й переконливо заперечив насаджувану росiйськими iсторика-ми-
шовiнiстами думку, нiби Украïна з'явилася тiльки в XIV столiттi.
Русь, довiв автор, — це Украïна, а не Росiя. За свiдченням
iсторика В. Шевчука, головна засада твору — натуральне, моральне
та iсторичне право кожного народу на самостiйний державно-полiтичний
розвиток, а боротьба украïнцiв за визволення — головний змiст
книги.
Мене вразило те, що ця видатна книга поширювалася серед читачiв
таємно. Людям потрiбна була правда, i книга давала ïï.
Iсторiю Русiв читали Т. Шевченко i О. Пушкiн , А. Метлинський i М.
Костомаров, М Гоголь i М. Драгоманов , П. Кулiш i С. Руданський…
Можливо, саме пiд впливом цiєï книги змiцнiло Шевченкове
переконання в тому, що доля украïнського народу не менш трагiчна за
долю народу єврейського. Секрет надзвичайноï привабливостi
твору — в поєднаннi iсторичного та художнього потенцiалiв.
Особливе мiсце в Iсторiï Русiв вiдведене таким непересiчним
особистостям, як Богдан Хмельницький (уривок Хмельницький, Ба-рабаш i
рескрипт короля) та Iван Мазепа (уривок Прокламацiя гетьмана Мазепи).
Мудра книга вчить нас бути справжнiми патрiотами, вивчати правдиву
iсторiю своєï краïни, всiляко сприяти утвердженню
незалежноï, самостiйноï держави, в якiй житимуть щасливi
своєю долею украïнцi-руси.
У серединi XVII ст. в Киïвському колегiумi вже появилися бiльш
розробленi драматичнi твори i оформилися шкiльнi вистави. Характер цих
творiв переважно церковний (найчастiше це були так званi великоднi
драми). До шкiльних драм зазвичай додавались iнтермедiï, або-
iнтерлюдiï, побутовi гумористичнi сценки. Сюжети iнтермедiй взятi з
фольклорних джерел. Лiтературне значення ïх у тому, що в них
змальованi живi побутовi картини, вiдзначенi народним гумором.
У XVIII ст. виникають спроби драматичноï обробки подiй минулого. З
драм на iсторичнi сюжети найцiкавiшими є трагедокомедiя Ф.
Прокоповича Владимiр, словено-россiйських стран князь и повелитель (1705
р.) i п'єса невiдомого нам автора Милость божiя. В цiй п'єсi
прославляється Богдан Хмельницький як визволитель мас
украïнського народу вiд гнiту польських панiв. Iдея п'єси
— прославлення союзу Украïни з Росiєю.
Проте шкiльна драма не розвивалася в напрямi до реалiзму. Значно
ближчими до життя були iнтерлюдiï. Вищого лiтературного розвитку
досягла iнтермедiя в зразках, доданих до двох драм М. Довгалевського,
якi вперше були поставленi в 1736-1737 роках.
Iнтермедiï при драмах Довгалевського не тiльки змальовують побутовi
картини, а й порушують соцiальнi питання того часу, вiдбивають певною
мiрою погляди народу. Так, вони розповiдають про взасмовiдносини селян i
панiв, про козакiв i росiйських солдатiв як захисникiв народу. Ось,
наприклад, третя iнтермедiя до рiздвяноï драми М. Довгалевського.
На сценi козак стиха наспiвує пiсню. Вiн повернувся з
турецькоï й татарськоï неволi додому, а вдома — Лiси,
поля спустошенi, Луги, сiна покошенi, Порозпускав дiти Козак,
збирається на Сiч. На змiну йому на сценi появляється
польський пан. Вiн б'є крiпакiв, бо йому не подобається
ïх привiтання, нахваляється прогнати з Украïни козака й
пiдвернути огнем i мечем усю Украïну пiд владу панськоï
Польщi. Почувши цi слова бундючного хвалька, козак кличе на допомогу
москаля (росiйського солдата), i вдвох вони розправляються з паном.
У цiй iнтермедiï яскраво показанi жорстокiсть i нелюдянiсть шляхти
та важке становище селянства. Характерно, шо обороняти селян проти панiв
виступають спiльно москаль i козак (мотив єднання росiйського i
украïнського народiв). Iнтермедiï пiдготовляли грунт для
комедiï.
Близькою до шкiльних драм i iнтермедiй була вертепна драма, яка
ставилася в ляльковому театрi — вертепi (власне, означає
печеру, в якiй за легендою нiбито народився Христос). З вертепом
найчастiше ходили мандрованi дяки. Вертеп виник у зв'язку з церковним
святом Рiздва, але з часом свiтська лялькова гра заслонила собою
релiгiйну частину вертепноï драми. Образи iнтермедiйноï
частини ïï (запорожець, солдат, пан та iншi) створенi в дусi
народних казок, анекдотiв. У текст цiєï частини внесено
народнi прислiв'я, приказки, пiснi (Ой пiд вишнею, пiд черешнею, Та не
буде лучче, та не буде краще, Гусар коня напував, Дзюба воду брала). Ця
свiтська частина вертепноï драми набрала народного характеру,
завдяки чому вертепнi вистави, зазнавши чималих змiн у змiстi, дожили до
нашого часу.
Отже, шкiльна драма XVII-XVIII ст. вiдiграла позитивну роль в
iсторiï украïнськоï лiтератури i театральноï справи.
Та особливе ïï значення полягає в тому, що вона дала
поштовх до розвитку такого демократичного лiтературного жанру, як
iнтермедiï та iнтерлюдiï. Значення iнтермедiй в iсторiï
украïнськоï драматургiï перевершило значення шкiльних
драм. Поетику i образи iнтермедiй використано в украïнськiй
драматургiï XIX ст. (Москаль-чарiвник I. Котляревського, Назар
Стодоля Т. Шевченка, Чумаки 1. Карпенка-Карого та iн.).
Вертепна драма, як i iнтермедiï, теж готувала грунт для розвитку
комедiï в украïнськiй лiтературi XIX столiття. Вертеп не
завмер у XVIII ст., вiн продовжував активно iснувати в мистецькому
побутi народу протягом XIX-XX ст. (приблизно 1670 — пiсля 1728)
Народився на Полтавщинi в козацькiй родинi. Навчався, найвiрогiднiше, у
Киïвськiй академiï. Десь iз 1690р. перебуває на службi у
вiйськовiй канцелярiï при генеральному писаревi Василевi
Кочубеï. З 1702 р. був у козацькому вiддiлi, що вiдправлений у
Польщу на допомогу королевi Августовi. У1705 р. перейшов працювати
писарем до генеральноï канцелярiï запорозького вiйська, а у
1708 р. змушений кинути службу, оскiльки довгий час був особою, близькою
до Кочубея, якого саме цього року стратив цар Петро I за донос на
Мазепу. Оселився в с. Диканцi Полтавськоï областi у маєтку
Кочубеєвого сина Василя, а потiм у с. Жуки. Автор найбiльшого за
обсягом козацького лiтопису епохи бароко та працi Космографiя. У
своєму Лiтописi Самiйло Величко подає розповiдь про
подiï часiв Хмельниччини та доби Руïни (першим ужив цей
термiн) до 1700 р. Це детальна розгорнута картина iсторичного процесу,
подана в динамiцi. Твiр вiдзначається суб'єктивiзмом,
схильнiстю автора до мiстифiкацiй, белетризацiï iсторiï,
подекуди емоцiйнiстю та експресiєю.