Художнє вiдображення волелюбностi народу в оповiданнi Дорогою цiною
В оповiданнi М. Коцюбинського Дорогою цiною письменник опоетизував
волелюбний дух трудящих Украïни. Та його оповiдання вражає
читача трагiчнiстю долi головних героïв. Остап Мандрика був
вихований на оповiданнях дiда, який ходив у Сiч, а потiм рiзав панiв в
Уманi. Тi розповiдi розбуркували в дитячiй головi химернi мрiï,
вояцький запал. Остап не хотiв миритися з тим, що вiн, Соломiя , дiд не
бiльше, нiж худоба у пана. Остап любив кожну стежечку, кожний горбочок
рiдноï землi, але з рiдким краєм, з коханою його
розлучає панщина. Вiн, молодий, смiливий, одарований
життєвою силою: Стрункий, мiцний, з чорними очима, темним молодим
вусом i жити в неволi для нього гiрше смертi, лiпше загинути в багнi,
нiж жити в неволi. Цiєю вiдчайдушнiстю у своєму прагненнi до
волi вiн нагадує козака Голоту, Миколу Джерю, героïв
Шевченка.
Та справжнiм вiдкриттям в лiтературi було створення письменником образу
жiнки, не тiльки покривдженоï, страждаючоï, а й сильноï,
смiливоï, здатноï до боротьби за свою долю. Ваша Соломiя то
джерело пiд час спеки то завдаток типу жiнок, що умiють боронити себе,
так визначала цей образ вiдома громадська дiячка того часу Н.
Кобринська. Рiшуча i любляча, Соломiя зiбрала всю свою енергiю, всю силу
волi, всю мiць тiла i йшла вперто i завзято з вiрою, що зламає всi
перешкоди. Щоб бути справжнiм товаришем Остаповi, вона жертвує
своєю красою, чудовими косами: Дивнi косми чорних кiс, мов мертвi
гадюки, тихо зсунулись по плечах додолу i лягли по землi дивними
покосами. Засмученi очi Соломiï не покидають з того часу нашу уяву.
Бачаться вони, коли з жахом слiдкує Соломiя за високими вогняними
горами палаючих плавнiв, в останньому вiдчаï кличе тяжко пораненого
Остапа, на човнi разом з Iваном готує напад на турецьких козакiв,
щоб звiльнити свого коханого. Прощаються цi очi з надiєю на волю,
з небом, з радiстю, з життям, коли чорна безодня дунайськоï води
заковує тiло.
Остапе!, з розпукою кличе ïï душа.
Соломiє! доноситься до неï крик його серця. Дорогою, найвищою
цiною заплатила Соломiя за бажання бути вiльною, гiрку цiну дав за волю
Остап: все життя списане на спинi, а половина душi навiки залишилася в
Дунаï. Такий трагiчний кiнець оповiдання ще раз пiдкреслює
нескоренiсть, волелюбнiсть украïнського народу.
