Громадськi мотиви лiрики I. Франка
Iван Франко неперевершений художник слова, вчений, громадський дiяч,
життя i творчiсть якого були тiсно повязанi з народом . Поетична
спадщина його видатне явище в укр. лiт-рi, вона вражає глибиною
зображення життя, високою iдейнiстю i художньою досконалiстю. Щоб гiдно
продовжити революцiйнi традицiï Тараса Шевченка в украïнськiй
поезiï, треба було рiшуче вийти за межi iснуючих шаблонiв i в нових
iсторичних умовах писати по-новому. Це завдання Франко виконав, творячи
вiрши, якi увiйшли до однiєï з його найкращих збiрок З вершин
i низин(1887р). Вона стала новим
етапом у розвитку полiтичного напрямку украïнськоï
дожовтневоï пезiï, пiдсумовуючи поетичну дiяльнiсть самого
автора за двадцять рокiв.
Збiрка вражає насамперед тематичним багатством i майстернiстю
вiршовоï технiки, в нiй знаходять вiдбиття цi важливi питання доби.
Провiдною стала тема революцiï в усiх ïï аспектах, ролi
митця у суспiльному життi. Символiчною є сама назва: з вершин
великих iдей епохи, духу людського i з низин народних народжується
революцiя. Тут присутнiй гучний заклик до бою i сповiдь лiричного героя,
який постає перед читачем в образi людини героïчного складу,
бiйця i поета, справжнього iнтернацiоналiста, яким був i сам автор.
Полiтичну лiрику зосереджує Франко у роздiлi De pvofundis i робить
його заспiвом до всiєï збiрки. Оскiльки у поезiï
сплiтаються мотиви душевного пiднесення i спаду, радостi й печалi,
роздiл розподiлений на цикли з промовистними назвами: Веснянки, Нiчнi
души , Скорбнi пiснi, Excelsior !
Iван Франко починає збiрку вiршем, в якому закладена основна iдея
його поезiй. Гiмн вважається вершиною полiтичноï лiрики
митця. Образ вiчного революцйонера сприймається, як символ
безсмертного духу народу, що не мириться з поневоленням. Його не можуть
скорити нi тюремнi царськi мури, нi вимуштруванi армiï. Настрiй
вiрша оптимiстичний, вiн виражає непохитну автора в прихiд кращого
майбутнього. Поет називає старий лад руïною, а коли говорить
про нове, взiльнений народ порiвнює з лавиною, яку нiщо не
зупинить:
Iде в свiтi така сила,
Щоб в бiгу ïï спинила,
Щоб загасила, мов огонь,
Розвидняющийся день?
Особливоï популярностi Гiмн набув пiсля написання М. Лисенком
музики, вiн перетровився на револцiйну пiсню. Образ вiчного
революцiонера дiстав поширення, i не дарма самого Франка називають
вiчним революцiонером нашоï лiтератури .
Сиволiзацiя явищ природи характерна ознака мистецького процесу кiнця 19
ст. До цих засобiв поетичноï мови вдавався i Франко, що особливо
виявилося у циклi Веснянки .Поет використовує традицiйну
фольклорну форму, але має
змогу якнайглибше розкрити соцiальнi контрасти доби. Як i в народних
пiснях, так i у своïх вiршах, уперсонiфiкованих образах природи,
автора славить пробудження вiд зимового сну, яке окрилює людей
добрими сповiданнями. Це пробудження народу, який скине кайдани i
змiнить життя на краще. Митець вдало використовує народнопоетичний
прийом паралелiзму : втiшно птиця лине тiльки бiдний гине з голоду мужик
, квiти серед поля- тiльки тьма й неволя пє народну кров.
Побудувавши на цьому принципi вiдомий вiрш Гримить , поет
змальовує картину весняного пергроззя, коли земля чекає
життєдайноï зливи. Так само мiльйони людей чекають змiн, якi
оновлять не лише кожного з них, але й суспiльний
устрiй для пiдкреслення своєï души Франко починає i
закiнчує вiрш словом гримить: з одного боку, воно означає
розростання бурi, з другого початок революцiï в краïнi: Тi
хмари плiдноï будущини тiни,
Що людськiсть,мов красна весна, обновить
Гримить!
У роздiлi полiтичноï лiрики Франко не уникає вiдображення
осбистих, навiть iнтимних переживань. Єдинiсть особистого i
громадського — iдейно-естетична основа всiєï лiрики
поета. Вiн просить свою всеплодющую мати — землю i дати йому чуття
i вогню, щоб налити ними слово, паказати шлях думкам орлам до ясноï
зiрнички,горлички ,яку мрiє побачити ще хоч раз у своєму
життi. З цього погляду показовим є цикл Души пролетарiя, де Франка
цiкавить моральне обличчя передового сучасника. Вiн викриває
ренегатiв (Милосердним, Iдеалiсти) i слабких у боротьбi (Не нашi
вороги), нещадний до тих, хто мрiє про тишу i спокiй. Вiрш
Товаришам з цього циклу звучить полумяким закликом до боротьби за нове
життя. Маршовий ритм, якiсть мети i програмних завдань подали йому
справжнього пафосного звучання : Борiтеся! Терпiть! По всiй землi
рiвняйте стежку правдi!. Декларацiєю митця про його любов до
знедоленого народу стала поезiя Не покидай мене, пекучей болю з циклу
Нiчнi думи . Для автора людське горе, голодна смерть сирiт, сльози на
обличчях це його особистий
бiль, що не залишає поета нi на хвилину. Вiн ладен вiдмовитись вiд
власного щастя, щоб словом i дiлом допомагати здiйсненню народних мрiй.
Своєрiдним продовженням цiєï теми стали вiршi роздiлу
Профiлi i маски,де автор розмiрковує про роль i завдання поета у
суспiльнiй боротьби. Вiн бачить митця на чолi народу, на його думку,
поет повинен бути рупором вiльноï iдеï i закликати до змiн у
життi (Поезiя, Пiсня i праця, Спiваковi):Так весь свiй мозок, i нерви, i
серце й ти в свою пiсню, спiваюче, вкладай. Цiкавий роздiл Сонети, в
якому оригiнально ставляться i розвязуються проблеми поетичноï
форми у звязку зi змiстом твору (цикли Вiльнi сонети, Тюремнi сонети).
Поет називає своï вiршi роботами форми, але думка вних
вiльна, якщо вони присвяченi гiднiй метi.
Цикл Украïна дає пiдстави твердити, що Франко не був лише
письменником патрiотом, але й iнтернацiоналiстом. Загальний пафос поезiй
цього циклу повязаний з боротьбою проти царського самодержавства i
польськоï шляхти. Поет вiрив у те, що розпадуться путi вiковi,
прокинуться люди, украïнський народ здобуде волю i нацiональну
рiвноправнiсть. Для Франка людина, яка не поважае iнший народ не може
бути патрiотом своєï батькiвщини (згадаємо Шевченкове I
мертвим, i живим).
З низини суспiльного життя, де йде жорстока боротьба мiж бiдними i
багатими, поетова думка злiтає до вершини, де реальнi конфлiкти
вистунають як зiткнення iдей. Про це йдеться у циклi Excelsion, що
складається з шести творiв алегорiй. Тут зявляється образ
колективного ми, який втiлився поетом у класичному образi каменярiв.
Довгий i важкий шлях до омрiяноï мети: однi падають на цьому шляху,
iншi iдуть, не збавляючи кроку. Вони важкими молотами розбивають скалу,
уособлення соцiальноï несправедливостi та кривди, прокладають шлях
до нового життя(Каменярi): Отак ми всi йдемо, в одну громаду скутi
святою думкою, а молоти в руках.
Демократичний змiст Франковоï поезiï вимагав: глибокоï
демократичноï форми. Збiрка вiдзначається жанровою
рiзноманiтнiстю, багатством мовних засобiв, використаних поетом для
досягнення головноï мети. Показати i естетичний шлях до визволення
— ось мистецьке кредо I.Франка, полiтична лiрика якою вiдiгравала
значну роль у тогочасному суспiльному життi.
Це була поезiя новоï енергiï, щовпевнено кликала вперед:
Наша цiль людське щастя i воля,
Розум владний без вiри основ.,
Вiльна праця i вiльна любов!
