Коли хочеш грошей,

      Та ще й слави, того дива,

      Спiвай про Матрьошу,

      Про Парашу, радость нашу,

      Султан, паркет, шпори, -

      От де слава!!!

      У поета — iнша слава, iншi цiнностi. Вiн згадує про
      часи козацькоï волi, про славне ми

      нуле Украïни, Кругом нього стали його дiти — породженi
      поетичною уявою образи тво

      ру — гайдамаки. Вiн радить ïм летiти з чужини в
      Украïну, не цуратися мови, якою мати

      пiсень спiвала, не цуратися своєï iсторiï. Поет просить
      благословення для них у свого щи

      рого батька (Василя Iвановича Григоровича, якому присвячено поему).

      I Iнтродукцiя
Це iсторичний вступ до поеми, в якому розповiдається про полiтичний стан Польськоï держави, де зародився гайдамацький рух. Боротьба польських магнатiв за владу врештi-решт призвела до втрати Польщею своєï державностi. А конфедерати, якi мали цю державнiсть захищати, грабували Украïну, знущалися з народу. ïхнi дiï викликали обурення проти шляхти — гайдамаки готувалися до повстання, ножi освятили.
Галайда Ярема Галайда — наймит, попихач шинкаря Лейби. Вiн сирота, але сирота багатий, бо в нього є кохана Оксана. Вночi, коли шинкар лiчив грошi, а його дружина i донька спали, Ярема взяв торбу i пiшов у Вiльшану.
Конфедерати Цiєï ж ночi до Лейби прийшли конфедерати, виламали дверi, побили господаря, допитуючись, де його дочка. Корчмар хрестився та божився, що вона вмерла. Конфедерати всiляко принижували Лейбу, а вiн корився i догоджав ïм, пiдливаючи горiлки. А коли шляхта
Почала вимагати в нього грошi i бити, вiн сказав, що в нього немає нi шеляга, а багато червонцiв зберiгається в костьолi у вiльшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, як панночка. Конфедерати залишили корчмаря i поïхали у Вiльшану.
Титар У Вiльшанi попiд гаєм Ярема, спiваючи, виглядав свою Оксану. Парубок Навiть Заплакав, чекаючи, бо боявся, що кохана не прийде. А коли побачив ïï, то зрадiв i забув про все. Титарiвна забарилася, бо в неï занедужав батько.
Ярема розповiв дiвчинi, що йде в Чигирин дiстати свяченого ножа, бо надумав пристати до гайдамакiв, здобути славу, багатство i все це скласти до нiг Оксани:
Одягну тебе, обую. Посаджу, як паву, — На дзиґлику, як
      гетьманшу, Та й давитись буду… Закоханi мрiяли, як будуть
      жити, коли не стане ляхiв в Украïнi. Прощаючись, Ярема i Оксана
      присяглися один одному у вiрнiм коханнi та й розiйшлися,
Тихесенько, гарнесенько, Щоб нiхто не бачив Нi дiвочi дрiбнi сльози,
      Нi щирi козачi. А тим часом у титаря засвiтилось в усiх вiкнах.
      То конфедерати, — тi, хто нiбито зiбрався волю боронити,
      — катували Оксаниного батька, вимагаючи в нього грошi. Титар
      мовчав. Завзята бестiя/ стривай/ Насипали в халяви жару… У
      тiм'я цвяшок закатай! Не витерпiв святоï кари, Упав сердега.
      Замордувавши титаря, ляхи вирiшили запалити церкву. Але тут у
      хату вбiгла Оксана i, побачивши вбитого батька, знепритомнiла.
      ïï, непритомну, ляхи забрали з собою.
Свято в Чигиринi Автор згадує колишнiх гетьманiв, за правлiння яких Чигирин був мiстом козацькоï вольницi. Колись тут збиралось численне козацьке вiйсько. Минув час, i в Чигиринi, як у домовинi.
Аж ось поет знов повертається до подiй Колiïвщини. Над рiчкою Тясмином, у темнiм гаю, зiбрались простi козаки i старшина, щоб покарати ворогiв:
За кров i пожари
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть. Попiд дiбровою стояли вози з
      ножами, i повстанцi вiрили, що ту зброю подарувала Катерина II, яка
      начебто пiдтримувала гайдамакiв. Козацька старшина, що з'ïхалася
      з рiзних куточкiв Украïни, плекала надiï на визволення з-
      пiд польського гнiту, сподiвалась, ще повернеться влада гетьмана.
Люди чекали дзвонiв, що мали сповiстити про початок церковноï служби, слухали, я спiвав слiпий кобзар. Нарештi вдарили дзвони. У службi брала участь така сила духовенс тва, як на Великдень. Помiж возами ходили попи з кропилами i святили зброю. А благо чинний закликав громаду:
Молiтесь, дiти! страшний суд Ляхи в Украïну несуть — I
      заридають чорнi гори. Вiн нагадав людям про страшнi лиха, що
      ïх зазнала Украïна , про те, що всi праведнi'
      украïнськi гетьмани були спаленi шляхтою або заживо, або пiсля
      смертi (трупи Богдана Тимоша Хмельницьких було пiддано вогню в
      Чигиринi, аби знищити навiть пам'ять пр< них). Диякон проголосив:
Нехай ворог гине! Берiть ножi! освятили! I народ кинувся
      розбирати ножi, що згодом заблищали по всiй Украïнi,
Третi пiвнi
Ляхи розкошували, не знаючи, що панувати ïм судилося лише один день, поки не розпочалось повстання.
Колiïвщина, це пекельнеє свято, охопила всю Украïну, але минув час i про неï забули. Онуки славних учасникiв повстання панам жито сiють,
Серед ночi берегом Днiпра йшов козак, йшов i журився, бо його серце чуло щось недобре. Вiн йшов не у Вiльшану до коханоï, а у Черкаси до ляхiв, яких буде бити, коли почує сигнал до повстання (цей сигнал — третi пiвнi).
Ярема замислився над долею Украïни, сподiваючись, що народ виборе собi незалежнiсть i, як символ цiєï незалежностi, у степах Украïни знов блисне булава. Поринувши у своï думки, вiн i не помiтив, що почалась буря:
Там Оксана, там весело I в сiрiй свитинi; А тут… а тут…
      що ще буде? Може, ще загину.
Червоний бенкет
Задзвонили в усi дзвони по всiй Украïнi, i гайдамаки почали бити ляхiв. З бойовим покликом Гине шляхта, гине! по горищах, по коморах, по льохах, усюди; всiх уклали, все забрали.
У Черкаси, де дiяв Залiзняк, прийшов i Ярема. Там вiн дiзнався про те, що конфедерати вбили титаря i вкрали Оксану. Ярема попросився у реєстр до Залiзняка. Оскiльки хлопець був сиротою i не мав прiзвища, то його записали як Галайду (бездомний бурлака). Дали Яремi коня i, залишивши за собою палаючi Черкаси, поïхали далi, а Ярема всю дорогу мовчав — тяжко тужив за Оксаною.
Гупалiвщина
Повстання охопило всю Украïну:
…осталися дiти та собаки -
Жiнки навiть з рогачами
Пiшли в гайдамаки. Поет у лiричному вiдступi говорить про те, що у кривавiй рiзнi виннi ксьондзи, єзуïти,. якi посiяли ворожнечу мiж братнiми слов'янськими народами.
Коли загiн Залiзняка приïхав у Вiльшану, Ярема дiзнався про те, що ляхiв там вже вбили, а тепер поховали. Тодi ж повстанцi познайомилися з хлопцем-пiдлiтком, який разом зi своïм батьком пiшов у гайдамаки. У хлопця розпитали дорогу до Будищ, де в яру було озеро, а попiд горою стояв лiс. У тому лiсi ляхи поховались на деревах, i ïх позбивали з дерев, як грушi. Там же повстанцi знайшли скарби конфедератiв i потiм пiшли карати ворогiв у Лисянку.
Бенкет у ЛисянцI Гонта i Залiзняк керували повстанням у Лисянцi. Повстанцi не жалiли нiкого: нi жiнок, нi дiтей. Особливо лютував Ярема. Тепер у нього було i золото, i слава, але нiщо у свiтi не могло вгамувати його тугу за Оксаною. Гайдамаки влаштували бенкет у Лисянцi, пили й гуляли, а кругом ïх палала пожежа, чорнiли на кроквах обгорiлi трупи повiшених. Тут Ярема побачив переодягненого у козацьку кирею Лейбу, який розповiв йому, що в будинку, за мурами якого сховалися ляхи, знаходиться Оксана, Гонта та Залiзняк наказали козакам палити по будинку з гармат, та Ярема встиг з Лейбою прокрастися туди, в самий льох, i вихопити ледь живу Оксану. Прямо звiдти вiн повiз ïï до Лебедина.
Лебедин У Лебединi Оксана опритомнiла в монастирi i розповiла бабусi- черницi про те, як потрапила в полон до ляхiв, як хотiла накласти на себе руки. Вiд цього вчинку ïï врятували лише думка про Ярему та кохання до нього.
Черниця, у свою чергу, розказала, що саме Ярема Галайда привiз дiвчину до Лебедина I обiцяв за нею приïхати. Вiн i справдi повернувся, обвiнчався з Оксаною, того ж дня покинув ïï, щоб разом iз Залiзняком бити ляхiв.